Похорон Олега Бикова

Похмура погода, часом мокрий дощ, вітер. Все ніби змовилось для того, щоб додати смутку та жалю батькам і друзям, товаришам і просто знайомим загиблого кілька днів тому зоні АТО 25-річного бійця 95-ї окремої аеромобільної бригади Олега Бикова. 

Сьогодні багато жителів міста відклали власні справи і зібралися для того, щоб провести його в останню дорогу.

Об 11-й годині біля під’їзду будинку, в якому жив загиблий герой зібрались його рідні та знайомі, оркестр грав траурну музику, а сльози на очах не стримував майже ніхто. Коли винесли труну з тілом солдата, траурна процесія вирушила до вулиці Шевченка, де на зупинці Об’їжджій вже чекала ритуальна машина. Сусіди і просто перехожі зібралися вздовж дороги віддати останню шану герою. Вже біля автомобіля було змінено плани і вся процесія вирушила до Всіхсвятської церкви, в якій мали відспівувати Олега, пішки. Вулиці Шевченка, Батюка, Московська і Гребінки, по яких йшла траурна хода, зупинилися, люди стояли зі сльозами проводжаючи в останню дорогу хлопця. 

У цей час люди почали збиратися вже і біля церкви, створивши живий коридор вони з квітами та вінками зустрічали загиблого воїна. Всіхсвятську церкву наповнили люди, священнослужителі почали відправу, а між їх словами чути були лише плач мами солдата: вона майже весь час була біля нього, ні на мить не могла відпустити його. І знову плач і невимовний смуток. Такі ж солдати, як і загиблий, стояли хто з прапором, хто з його портретом і з усіх сил намагалися стримувати сльози. Хоча і доводиться їм зустрічатися зі смертю мало не кожного дня, але втрачати друзів і побратимів завжди важко навіть їм. 

 

По завершенні відправи отець Сергій, як завжди сказав кілька слів і від себе, пообіцяв, спираючись на Біблію, що кара небесне не омине вбивць солдата. Хоча там, за лінією фронту, російські священики обіцяють мабуть те ж саме і своїм воякам, і їх рідним.

На жаль, вже звичним маршрутом, траурна процесія вирушила до пам’ятника Небесній Сотні. Знову воїни з прапором та портретом загиблого Героя очолюють ходу, а весь шлях до пам’ятника – суцільний живий коридор з молоді. Живі квіти встеляють останній шлях солдата. 

На кілька хвилин зупинились усі біля пам’ятника, священики прочитали молитву. І знову в дорогу. Хлопці на виході з Гоголівською віддають останню шану Герою, ставши на одне коліно і схиливши голову.

Далі – площа І. Франка, де останнє прощання, прощання городян зі своїм захисником, захисником України. Оркестр виконує гімн і навіть на протилежній стороні площі люди стоять з прикладеними до серця руками.

 

Труну з тілом загиблого Олега поклали до поховального авто. Місто назавжди втратило ще одного свого жителя, а батьки – єдиного сина. Але він залишається в пам’яті всіх хто його знав. Людина жива доки її пам’ятають.