Ніжинка Леся Дробна про життя у світі без звуків

Ми, звичайні люди, звикли жити кожен у своєму світі. Який він у нас? У кожного по-своєму яскравий і обов’язково наповнений різними звуками. А поруч з нами живуть люди, які цих звичних звуків, таких, як щебетання птахів чи скрип снігу під ногами, не чують взагалі

Ми, звичайні люди, звикли жити кожен у своєму світі. Який він у нас? У кожного по-своєму яскравий і обов’язково наповнений різними звуками. А поруч з нами живуть люди, які цих звичних звуків, таких, як щебетання птахів чи скрип снігу під ногами, не чують взагалі


Ми, звичайні люди, звикли жити кожен у своєму світі. Який він у нас? У кожного по-своєму яскравий і обов’язково наповнений різними звуками. А поруч з нами живуть люди, які цих звичних звуків, таких, як щебетання птахів чи скрип снігу під ногами, не чують взагалі. І своє власне ім’я, вимовлене вустами іншої людини, чують лише в слуховому апараті . Без нього – повна тиша. 

41-річна Леся Дробна вже 8 років очолює Ніжинську територіальну організацію УТОГ (Українське товариство глухих). Леся Станіславівна – із тих людей, які не чують. Ця привітна жінка люб’язно погодилася розповісти журналістам mynizhyn.com свою історію.

– Я за освітою – юрист, закінчила Чернігівський вуз. Перед цим – спецсадок і спецшкола дляслабочуючих дітей в м.Києві. Моя родина – це чоловік Денис і дві донечки: 10-річна Діана та 3-річна Мілана. Чоловік не чує з народження, користувач слухового апарату,  доньки теж погано чують, обоє – зі слуховими апаратами. Старша донька навчається в НВК «Престиж» №16 в інклюзивному класі. Із задоволенням займається в секції карате (тренер Я. Зєль). Спочатку ми пробували танці, але вони не прийшлися їй до душі, каже немоє. Дзюдо – теж неприваблює, а от карате – саме те. А молодша доня – в інклюзивній групі в 21 Ніжинському садочку.


Леся Дробна

Дитиною Леся півтора місяці знаходилась у комі

– Втрата слуху в мене набута. Мама розказувала: коли мені минув рік, я дуже захворіла…. Запалення легень, пневмонія з астматичним компонентом, була в комі півтора місяці. Коли вийшла з коми, кололи антибіотики, інакше ніяк… В голову кололи, в руки… навіть шрами залишилися від уколів на руках. Лікували мене спочатку в Ніжині, а потім перевели нас  в Чернігів. Так, я вижила, але слух частково втратила. Лікарі мовчали, не попереджали, шо таке може бути. Втім, коли нас виписували, мамі порадили через якийсь час навідатися в лікарню на обстеження. Мабуть побоювалися, що такий перебіг хвороби і лікування могло вплинути на здоров’я.  Мама злякалася, що мене знов почнуть  колоти, і ми нікуди не поїхали. З часом рідні стали помічати, що я не чую… Лор підтвердив ці побоювання і нас відправили в спецсадок до столиці.

З чоловікомспілкуємося жестовою мовою. Він не чує з народження, як і його рідний, двоюрідній та троюрідній  брати (а батьки чують). Моя старша донька не мала проблем зі слухом до 3 років, а потім почала скаржитися: «Мамо, я не чую».  Вона носить слухові  апарати, але чує набагато краще, ніж я, вільно спілкується. У молодшої виявили таку ваду одразу при народженні. Сказали, спадкове. Вдома з дітьми спілкуємося  звичайною мовою. Але  щоб в майбутньому дітям  було легко навчатися в спецгрупі  у вищих навчальних закладах, де завжди присутній перекладач жестової мови, то дітей ми поступово навчаємо жестовою мовою.

Приїхала з Чернігова з дипломом і з… чоловіком

– Із Денисом ми познайомилися на святі в Чернігівській обласній організації УТОГ. Тоді я й гадки не мала, що цей хлопець стане моїм чоловіком. Підкорило його увага до мене, усі ці романтичні зустрічі, квіти, шоколадки, вечері в кафе… Такого в моєму житті ще не було. Думала тоді: «Нехай, а далі буде видно». І це «нехай» перейшло у весілля… Одружилися ми в 2006 році.

Здебільшого людина з порушеннями слуху пару обирає собі зі свого середовища. Нам комфортно серед «своїх». Моя слабочуюча знайома  вийшла заміж за чуючогочоловіка. У них двоєчуючих дітей, але повного порозуміння у пари немає. Жінка жалкує, що не одружилася з таким, як сама.

– Правду кажуть, що якщо природа обділила в якомусь відчутті, то інше відчуття «б’є через край»?

– Так, у слабочуючих людей загострюється зір, нюх. Зазвичай вони дуже уважні, запам’ятовують усе до дрібниць. Моя подруга, коли дивиться фільм, емоційно жестикулюючи, переказує мені всі нюанси, на які, можливо, звичайна людина і не звернула уваги. А також є таке відчуття, що нечуючі дуже чутливі до різних вибрацій, наприклад, від музики, від  стуку, сильного шуму. Був один нечуючий-майстер з ремонту автомобіля, так він, коли завів автомобіль, поклав руку на капот і  безпомилково виявляв «діагноз».
 
Без слухового апарата  – повна тиша

– Слухові апарати дуже дороговартісні.  В середньому 18 - 30 тисяч коштує один , а треба ж два, на  кожне вухо. І чим гірше слух, тим дорожче апарат. Дуже вдячна, що через Чернігівську обллікарню, де ми стояли в черзі, моїм дітям виділили безкоштовно два апарати. Але:  1 – старшій і 1 – молодшій. А треба, повторюю, по два. Щоб діти повноцінно розвивалися, необхідне бінауральне слухопротезування. То ми два апарати налаштували старшій доньці, а молодша одягла той, що носила до цього старша. Коли налаштовували в Києві апарати Мілані  під її аудіограму, виявилося, що в апаратах не вистачаєпотужностей,  щоб налаштувати його, то дитина ще й недочуває… Але вибору немає, носимо те, щоє. А обновлювати апарат дітям потрібно раз у 3- 5 років.

– Як Ваша молодша донька відреагувала, коли вперше у житті почула звуки, одягнувши слуховий апарат?

– Тоді їй було років 2… Вона злякалася і зняла його. Якийсь час апарат їй заважав, потім звикла. Тепер носить із задоволенням, і нам легше трохи, що не треба дуже голосно з дитиною розмовляти. У Мілани зараз є проблема з вимовою шиплячих, і тому з нею в садочку займається логопед. Дитина із задоволенням відвідує її заняття.

Без апарата  – повна тиша. Я, наприклад,  навчилася «читати» співрозмовника по губам. 

Перекладач  жестової мови  – єдина на весь Ніжин

Леся Станіславівна в роботі  має  незамінну помічницю: це – Олена Василівна Лещева. «Вона – моя права рука і мої вуха», – говорить. Олена Василівна, досконало освоївши жестову мову, працює перекладачем, має сертифікат державного зразка, який дозволяє перекладати в державних органах (в судах, в нотаріусах, в поліції тощо). У Ніжині вона така одна. 


Олена Лещева

– Найважливішими завданнями нашої організації, на обліку якої 220 людей з вадами слуху, є захист прав та інтересів інвалідів зі слуху, їх соціальна реабілітація та інтеграція в суспільство. До нас звертаються  з різних питань, – розповідає Олена Василівна.– в медичний заклад, в УПСЗН, в Пенсійний фонд, до нотаріуса…перелік дуже великий. Порозумітися людині, яка не чує, з іншою, яка чує -дуже непросто… Тоді й потрібен перекладач. Приходять нечуючі  до нас навіть і просто поговорити, коли на душі накипіло. Разом з Лесею Станіславівною вирішуємо всі питання.

– Ми – Ніжинська територіальна організація УТОГ, до складу  якої входить м.Ніжин, Ніжинський, Носівський, Куликівський і Бобровицький райони. Треба – перекладач їде в Бобровицькийчи в Носівський р-ни і вирішує питання на місцях. Але зараз проблема з транспортом, автобуси то не ходять, то по розкладу, і тому багато втрачаємо час, тому що черга до перекладача велика, і ми не встигаємо обслуговувати людей так, як хотілося б. 

– Як ви стали перекладачем жестової мови?

– Прийшла працювати сюди прибиральницею і залишилася на  23 роки… Перекладач, яка тут працювала, пішла на пенсію. Я пішла на курси, за 2 місяці в Києві вивчила жестову мову  з нуля (у ній до 2000 слів). Зубрила зранку й до вечора. Тепер іноді за звичкою зі звичайними людьми починаю розмовляти жестовою мовою. Вивчити, можливо, не так важко, як іноді донести суть у простій, доступній формі, щоб було зрозумілонечуючій людині… Особливо важко це зробити в суді, де важлива достовірність перекладу.



Людям з нашого середовища важко знайти роботу. Зазвичай ніхто не хоче  працевлаштовувати людину з інвалідністю. А прожити на  2000 грн пенсії – нереально. У Ніжині майже неможливо знайти роботу. У Києві – трохи простіше, ми допомогли працевлаштувати наших ніжинцівна АЗС, в АШАН, МЕТРО, Макдональдс. Люди працюють  пакувальниками, прибиральницями, продавцями, водіями в службах таксі.

Вишила прапори бійцям АТО

– Леся Станіславівна, не може бути, що у Вас немає хобі…

– Звичайно є! Я вишиваю нитками і  бісером, вдома маю багато картин… Це моє натхнення, це моє все! Але в останній час, нажаль, немає часу на улюблену справу, то робота, то з дітьми потрібно займатися. Діана теж вишиває, а також малює, вона – учасник міського заходу «Повір у себе, і в тебе повірять інші».  У 2015 році я вишила на  двох прапорах герб Ніжина зі Святим Георгієм Змієборцем, які передали ніжинським бійцям на АТО. Подарунок вишивала від душі, отримуючи насолоду відпроцесу, хоч і робила це вночі, коли діти спали. Один прапор вишивала півтора місяці. Схему розробила сама із фото.


Картини, які вишила Леся

Паркан хоча б поставте і воду підключіть

– Будиночок, де розміщується Ніжинська територіальна організація УТОГ, маленький і непримітний. Недавно він і зовсім ховався в тіні аварійних дерев, які видалили УТОГовці власними силами і за власні кошти. Паркан, якщо його можна так назвати, ось-ось впаде зовсім. Хвіртки немає, говорять, її вибили ногами недобросовісні невідомі. До міської влади, розповідають в УТОГ, не достукатися. «Приходили, оглядаликомісійно. Ще у 2014 році визнали, що будинок – в аварійному стані (будівля  1961 року ). Вказали на дерева, які треба вибракувати… І це все, – говорить Леся Станіславівна. – Деякі дерева корінням підняли фундамент, а одне нависало над дахом, який при пориві вітру стукало об кришу. Тож ми попросили наших чоловіків і видалили дерева. Як не прикро, але Ніжин нас не фінансує, пояснюючи, що це – нецільове використання бюджетних коштів (ми підпорядковані Чернігову). Що тоді являється цільовим, якщо ми виконуємо  роботу замість держави?



– Наша організація, яка є неприбутковою, зазнає фінансових труднощів.  Єдиний вихід – допомога спонсорів. Дякуємо тим, хто відгукується. Так, часто допомагає депутат В. Мамєдов і директор ТОВ «НіжинХліб» В. Дегтяренко, забезпечуючи нас продуктами і солодощами до різних заходів, як Міжнародний день глухих, Міжнародний день жестових мов, Річниця створення УТОГ, Міжнародний день осіб з інвалідністю. В приміщенні УТОГ є сцена, до нас приїжджають гості з Чернігова, проводимо концерти, співи жестовою мовою, танці, клоунаду. Кожен рік ніжинська команда приймає участь в змаганні в обласному заході «Ігри патріотів» в м.Чернігові.

Вийшла я з декрету у червні минулого року, зайшла в свій робочий кабінет, і зрозуміла, що тут працювати не можна. Ремонт за свій кошт робимо ми всі разом…

Одна стіна будинку деформована, покосилася, на фасаді – велика тріщина, яку старанно замазують і маскують вже не один рік. На іншій стіні «оселилася»  цвіль, але, на щастя, коли дерева видалили, сирість минула. 

Воду свою приносимо, бо до нас вона не підведена. Опалення з’єднане з педуніверситетом, тож, коли студенти на канікулах, нам його просто перекривають. Прикро, що нікому до нас немає діла».

«Працюємо на одному ноутбуці, якому вже років 15-17. Після чергового ремонту в  сервісі сказали, що за півроку, а може і раніше,  він зовсім вийде з ладу. А в нас, за всіма правилами, має бути дистанційне спілкування з нечуючими людьми. 

Спілкуємось по скайпу:  наприклад, лікар консультує людину з вадами слуху, чи, наприклад,  людина пішла в ЖЕК взяти довідку, то є в нас така послуга як «Сервіс-УТОГ» , перекладач перекладає людині через скап, якщо у нечуючого є смартфон і інтернет. Але для роботи використовуємо особистий телефон, тому що ноутбук скап не підтримує, бо старий… Тож як працювати далі – не знаємо… Якби нам допомогли придбати робочий ноутбук і планшет…».

А тим часом уже майже весняне сонце щедро світить на облуплені сходи. «Хулігани», як називають незваних гостей УТОГовці, облюбували це місце. «Приходять сюди, розпивають, обмалювали будинок, вибили скло. Он недопалки порозкидали, – розповідають жінки. – Хто – не знаємо, але потерпаємо… Тричі виламували вхідні двері… Після  першого такого варварства звернулися до поліції. «У вас щось пропало?», –  спитали у нас. «Ні», – кажемо. На цьому й закінчили.А одного разу, прийшовши на роботу, виявили, що вибиті двері та зникла люстра з веранди… Деякі жінки навіть викопували квіти… Вранці приходимо, а половина клумб викопана. Тепер нічого не садимо, бо сенс? Надовго чи? Освітлення  по вулиці  немає, тому таке і трапляється».

«Важко, – зізнається Леся Дробна, тамуючи сльози. – Пристосовуємось, терпимо.  Життя триває…». Разом з тим, незважаючи на всі життєві негаразди, жінка випромінює тепло і доброту.

Ось такий він, світ людей без звуків… Багато вони не просять, бо невибагливі від природи,  їм би трохи більше уваги… І з боку міської влади, і від нас, звичайних ніжинців.

Якщо ви бажаєте допомогти Ніжинській територіальній організації УТОГ, то гроші можна надсилати на такий рахунок з підписом НА ПОТРЕБИ НІЖИНСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ (бо гроші надходять в Чернігівську обласну організацію УТОГ):

ЕДРПОУ 03973157, IBAN UA673535530000026007300057407
Чернігівське обласне управління АТ "Ощадбанк" м. Чернігів

Тел. Ніжинської територіальної організації УТОГ: (04631) 2-36-05.
e-mail: nezhyn-utog@ukr.net
Адреса: м.Ніжин, вулиця Воздвиженська, 1

Спілкувалася Валентина Пильник
Фото Наталії Нікітіної
































Приєднуйтесь до наших сторінок в соцмережах і слідкуйте за головними подіями: