Про ніжинців і кіно: впустіть у душу українські фільми!

Світ кіно широкий та цікавий,  таємничий і яскравий. Сучасна людина  не може уявити свій вечір без перегляду чогось захоплюючого, комедійного, романтичного, чи драматичного. Нині, світовий кінематограф має на меті зацікавити глядача яскравою картинкою, вірусним сюжетом, високотехнічними спец ефектами. Та кожна розумна, патріотично вихована особистість знає, що кіно, на ряду з іншими видами мистецтва є ще й потужною зброєю для пробудження національної свідомості нації, формування й проявлення державної позиції громадянина. Та в нас в Україні, на жаль, не так. 

 

За останні роки склалася тенденція, що український народ неминуче скочується на дно байдужості до соціально важливих проблем своєї держави. І той самий фільм для більшості громадян лише палітра з перестрілками,  погонями,  кров'ю,  тупим гумором та сексуальним підтекстом. Біда в тому, що ми перестаємо думати.  Та так не може бути постійно.  Кожен має право розслабитися,  однак лише на мить,  адже священне завдання кіномистецтва не тільки розслабляти чи весилити, а й розвивати людину інтелектуально, духовно, направити її до глибокого мислення та аналізу. Емоційно та змістовно сильний фільм повинен спонукати до того, аби атрофовані після перегляду американських комедій звивини мозку нарешті запрацювали.

 

Отож нашим громадянам вже давно потрібно віднайти в своїх серцях сакральне місце для рідного, українського Голівуду. Наш незалежний кінематограф  тільки починає жити, але як же в ньому багато України,  і це лише всього за декілька років його самостійного існування. Українське кіно - це українська історія. Справжня, болюча, плачевна, та, яку попри її знищення Росією, визнали більшість народів, але свій, ще й досі не може відійти від радянського «Чапаева» та російського «Жукова», головний герой якого гнав саме наших український солдатів на очевидну смерть,  людина, яка хотіла знищити «хохлів». То може вже досить нам чужого та ще й ворожого.  А тому,  шановний читачу, пропонуємо вам  шістку фільмів,  які має подивитися кожний ніжинець,  кожен  патріотичний громадянин. Ці кінострічки змусять тремтіти  від того,  що ви української крові.  Переглянувши такі шедеври вітчизняного кіномистецтва ви дійсно не залишитися байдужими, бо наше кіно вражає своїми емоціями та сенсом. 

 

Марина Лоцько
«Припутні»

У фільмі Ніжин фігурує як одне із місць розвитку подій. Навколо кінострічки точилося чимало суперечок та дискусій, адже вона стала своєрідним сміливим проривом у вітчизняній кіноіндустрії. Усі події фільму відбуваються протягом доби. Дивовижно, але показавши лише 24 години з життя декількох людей, творці фільму розкрили майже всі аспекти сучасного життя та ряд проблем, які близькі кожному з нас. Тут йдеться про стосунки молодих людей різного соціального статусу,батьків і  дітей та не дуже приємні реалії нашого життя. Усе це зображено не однозначно, сміливо, відверто.

 

Фільм насичений суржиком, нецензурною лексикою та місцевою говіркою. Під час перегляду, складається враження, ніби ти пройшовся вулицею Ніжина або Припутнів. Чого лише варті оті «познала», «морозіловка», «може хоч на Борзнянський встигнемо». Саме такі речі відображають той такий реальний, хоч і трохи зіпсований світ.

 

Ірина Чубенко
«Поводир»

Фільм зачіпає. Не цьогорічний, проте актуальний і досі. Тема стара , але, як на мене,  висвітлювалася досить мало до цієї стрічки в кінематографі. Про масові репресії говорять і досі, про нищівне винищення проявів національної культури – завжди. Тут мова, зокрема, про 30-ті роки ХХ століття. Про музику. Про кобзарів. У фільмі є заклики до свободи, до толерантності, популяризації прав. Це гучне волання народу про й досі наболілу тему гноблення, такого безсоромного й невиправданого. 

 

В очах після перегляду випливає два моменти – коли Іван з Пітером слухали шум води, й коли пустили кобзаря річкою з бандурою. Врізається в пам'ять душа бандури й символ води. Тут вона фігурує скрізь, її стільки, скільки ж і крові. Колодязь, річки… Хочеться вірити, що вода все ж оживить нашу землю, зробить її плідною, а з тим і свідомість. Я твердо переконана, що такі речі повинні транслювалися хоча би вдень по телевізору. Раджу подивитися кожному свідомому патріоту! Раджу всім, хто має очі.

 

Аліна Гоблик

«Крути 1918»

 

Стрічка присвячена 100-річчю бою під Крутами взимку 1918 року.

Це  художній фільм сюжет якого оснований на реальних подіях.  У фільмі розповідається про відчайдушних студентів, які віддали своє життя заради Батьківщини. Кінострічку варто подивитися кожному, адже гра акторів та сам сюжет неймовірно захоплює, навіть доводить до сліз. «Крути 1918» став першим повнометражним фільмом про легендарний бій студентів з більшовиками.  На фоні жорстокого короткочасного бою виникає справжній любовний трикутник – у дівчину Софію закохуються два брати, які змагаються за її серце. Вони не лише не можуть «поділити» кохання свого життя, а й з хвилюванням готуються до захисту залізничної станції Крути.

 

Валентина Гавриленко

Іловайськ 2014. Батальйон «Донбас»

Фільм про незламність українського духу, та віру в краще майбутнє, оснований на реальних подіях. Це історія, про яку почали забувати, вона відображає бій під Іловайськом максимально наближено до реальності, адже продюсером кінострічки став Тарас Костанчук , який зіграв головного героя, тобто самого себе. Фільм вражає тим, що акторська гра учасників бойових дій не відрізнялась від гри професійних акторів. Емоційно важка кінострічка від якої неможливо відірвати погляд.

 

Станіслав Кармазін 

«Гіркі жнива»

 

На правду, мені ніколи не було так гірко на душі, як тоді, коли я подивився фільм «Гіркі Жнива.» Ця кінострічка оповідає про жахливі події 1932-1933 років. Геноцид українських українців, який прозвали голодомором. Фільм показує отой справжній голод, такий , який він був насправді, а не так як говорила  радянська влада, що ніякого голодоморіння не було.   Абсолютно кожна людина має подивитися цей витвір кіномистецтва, а надто та, яка вважає себе українцем. Одначе скажу відразу, для божевільних фанатів  Сталіна та  непатріотів України перегляд буде нестерпним. Це все одно, що під час густого снігопаду, й  коли на подвір’ї -30, смакувати морозивом.

Кінокартина ця не для людей зі слабкими нервами. Доволі непросто, навіть знаючи, що це фільм, дивитися на чекістів, що револьверами задмухують життя українського народу  ніби білу весняну кульбабку та ще тяжче усвідомлювати, що це лишень екранізація того, що було насправді. Гіркі жнива 33-го стали гіркою правдою сьогодення. Сталінський голодомор забирав не тільки життя, а й людські долі. У кінострічці показана неймовірна доля головних героїв Юрка та Наталки. Життєпис їхнього кохання припав на страшний час голоду, який вони подолали своїми почуттями  та лебединою вірністю. Ця сюжетна лінія  покаже глядачу які муки може пережити справжнє кохання, й  мораль тут така, що ті обставини , через які розходяться сучасні закохані пари просто дрібниці, які й нігтя не вартують оповіді Юрка і Наталки.  Гіркі жнива 33-го забрали із собою багато людських доль. Кожне життя- то є колосок безкінечного житнього поля з якого вже ніколи не зібрати врожаю.

 

І цей список фільмів можна  ще довго продовжувати. Серед кіно шедеврів, які ми не згадали, радимо подивитися  «Таємний щоденник Симона Петлюри» «Чорний ворон», «Захар Беркут» «Червоний».

 

А ми запиталися в простих ніжинців, що вони думають про українське кіно, чи дивилися  запропоновані нами фільми і, що, на їх думку треба зробити, аби українці більше цікавилися історико-патріотичними фільмами. До уваги читача найцікавіші та найяскравіші коментарі містян:

 

Валерій 76 років, пенсіонер:

 

«Мені нічого вам сказати. Я телебачення не дивлюся, хіба, що новини. Зараз його просто неможливо дивитися. Старі радянські кінострічки деколи переглядаю, на тому й усе. В кінотеатр не ходжу, надаю перевагу здоровому способу життя та книзі».

 

Алла 38 років, безробітня:

 

«Мені подобаються чуттєві фільми, де можна дати волю своїм емоціям. Якщо під час перегляду фільму людина здатна плакати, значить вона ще людина. Коли я дивилася кінострічку «Гіркі жнива» сльози якось самі виступали на обличчі». 

 

Софія, 29 років:

 

«Так, звичайно, я чула про «Припутні» і дивилася його в Інтернеті. Дуже хотіла піти на нього в кінотеатр, але сеансів було мало, та ще й  такий незручний час, тому не вийшло».

 

Олексій, 13 років, школяр (про кінофільм «Припутні»):

 

«Мій тато каже, що це його улюблений фільм. Там все дуже просто і трохи матюкаються».

 

Сергій 19 років, студент: 

 

«Безперечно, всі перелічені вами фільми я бачив. А як інакше. Ми всі маємо їх дивитися. І до того ж, щодо шоу, то ці фільми також надзвичайно видовищні.  Країна має більше рекламувати суто український продукт, проводити таку собі пропаганду, в хорошому сенсі. Тоді за цими кіно шедеврами й народ потягнеться».

Про уподобання ніжинців в кіномистецтві, про позицію єдиного осередку кінопоказу в Ніжині, міського кінотеатру «Космос»  читайте нижче.

 

ІЗ РОЗМОВИ З ПРЕДСТАВНИКОМ  НІЖИНСЬКОГО КІНОТЕАТРУ «КОСМОС»:

 

- Давайте поговоримо про смакові уподобання ніжинців у кінофільмах. На що в Ніжині «ходять»? 

 

- Безумовно, це фантастика та екшн. В нас зараз в прокаті дуже багато кінофільмів цього напрямку. Ніжинець хоче бачити шоу, спец ефекти, якісь закручені цікаві сюжети. Серед фільмів, що зараз в тренді то це «Людина-павук» та «Джуманджі».

 

- Добре, скажіть, будь ласка, а віковий зріз глядачів є принциповим?  Адже зрозуміло, що молодь доволі  нерідко навідує храм кіно, а от людей похилого віку люди як часто можна побачити у вашому кінотеатрі? І,що ж тоді дивиться наше старше покоління?

 

- Знаєте, це аж ніяк не принципове питання. Наші клієнти-то є дуже різні люди. Віковий люфт глядачів, коливається, ну, скажімо, десь від трьох до 85-ти років. Звісно, певні відмінності в уподобаннях фільмів у старших та молодших людей є, але часто всі приходять разом, однією родиною до кінотеатру. І один той самий фільм може дивитися як дитина, так і її дідусь чи  бабуся. Головне-  провести  час разом, щоби було приємно всім. І наш заклад все робить для того, аби глядач був задоволений.

 

- Дякую. У мене до вас є ще  цікаве питання. Скажіть, чому у вашому кінотеатрі одні фільми транслюються через кожні дві години, а інші, приміром нещодавно «Захар Беркут», а зараз «Чорний ворон»  лише один раз на день та ще й у досить пізній час?

 

- Це індивідуальна справа кінотеатру. Ми показуємо те, на  що люди більше спрямовані. Такий соціальний запит нашого суспільства.

 

- А от ви самі, як вважаєте. Ці фільми, що так рідко транслюються, це ж, по-суті кінострічки патріотичного, історичного, українофільського характеру. Нашим людям треба їх дивитися?

 

- Безумовно, зараз виходить досить немало хороших патріотичних фільмів. Це справді класні кінопродукти.  З них можна  багато чого почерпнути для себе. Там наша українська історія. Але розумієте, ну не набуває це масового характеру в нас, принаймні, поки,що. Можливо, згодом  люди вище оцінять  такий український кінематограф. А поки, ми  більше транслюємо те, шо хоче дивитися клієнт.

            

Дорогий читатчу! Звертаємося до тебе юного і зрілого, патріотичного і блукаючого в закутках своєї національної свідомості, сидячого в шкірянім кріслі із сигарою та лежачого на старому дерев’яному дивані з пачкою чипсів та пляшкою пива в руках. Ми всі різні, однак є в нас і спільні, наші речі. Пізнаймо нарешті через істинний український фільм ту країну, в якій народилися й живемо.  Не соромтесь, впустіть у душі наше нове кіно.

Матеріал підготували студенти 3 курсу спеціальності "журналістика" НДУ ім. М.Гоголя: Станіслав Кармазін, Валентина Гавриленко, Аліна Гоблик, Ірина Чубенко, Марина Лоцько 

Фото з мережі