Гусак написав долю людини, або некролог, який щипає за серце...

У кожного свій життєвий шлях. Хтось вірить у написані наперед долі, а хтось торує свою дорогу тут і зараз. Я розповім про людину, яку життя покидало і потіпало. Про діда Степана мені переповів мій дід Василь та вже покійна прабабця Лідія


У кожного свій життєвий шлях. Хтось вірить у написані наперед долі, а хтось торує свою дорогу тут і зараз. Я розповім про людину, яку життя покидало і потіпало. Про діда Степана мені переповів мій дід Василь та вже покійна прабабця Лідія. Тепер мене гризуть докори сумління, що я мало цікавився своїм корінням поки вона була жива. Прадід Степан - то її рідний брат.

Отож, жили вони в селі Константинівка, що на Сумщині. Жили не найгірше, тоді була війна та батько Степана Васильовича Бакланова був сільським головою, однак мав статус безпартійного. В ті часи-то справжня дивина. В 41-му дідові Степану виповнилося 16. Змалку любив він сільську худобу, а надто гусенят.

«Степанко марив ними»,- згадувала прабабуся. Дід Степан збирав копійку до копієчки, аби купити великого гусака. Згодом таки купив. Крутився біля нього вдень і вночі. І доглядав, і годував, і напував, його би воля лягав би з ним і спати. У того гусачка був пошкоджений дзьобик, і йому було доволі важко пити водичку. Цей нещасний птах став майже ручним в руках  юнака Стьопи. А потім зайшли німці, вчорашній однокласник став поліцаєм, який готовий продати будь-кого. З оселі Бакланових вони винесли все: свині, корова, качки відправилася в руки німцям. Коли забирали Степанового гусака, світ для нього зупинився. Усе замовкло. Його повіки налилися сумом та слізьми, а в долонях народжувалася солона вода, що капала з очей. Він відвойовував свою птицю як міг, говорив: «Забирайте все, що хочете, тільки його полиште», - все марно. Вслід своєму однокласнику він крикнув, що коли війна скінчиться, той буде висіти на найбільшій гілляці в селі.

За ті слова Степана забрали остарбайтером у Дортмунд на шахту. Він пройшов через пекельну працю, винагородою за яку була помутніла баланда із рук німецьких фашистів. Доля всміхнулася йому аж в 45-му. 

Американці тоді вчасно нагодилися, й визволили всіх з фашистської неволі. Серце Степана застукало сильніше, воно ще ніколи не відчувало такої жаги до життя. Амираканці пообіцяли взяти всіх нещасних звільнених на роботу, й згодом дати громадянство. За ними послали літака. Степанкові було тоді двадцять. Стояв він на роздоріжжі. Позаду дім, його рідна Константинівка,що не бачив він її вже майже 5 літ, а попереду Вашингтон, таємниче, незвідане місто, воно пропонувало нову долю, нове життя, можливість жити краще. Степан не сів у той літак. Він дуже хотів додому. Та то були тільки мрії.


 
Всі, хто залишилися в Радянському Союзі були направлені до табору як зрадники, що підслужували німцям і ухилялися від війни. Відчув Стьопа на собі й призирливе ставлення, і зверхність, і знущання. Жінок радянські солдати називали шльондрами, а хлопців дезертирами, хоч навіть більшість з них, як і дід Степан, були далеко не призивного віку. Як це схоже на радянську владу! Все ж згодом його відпустили та додому - зась.

В Україну Степан Бакланов потрапив дещо пізніше. Те, заради чого він залишився, можливість бути вдома, дісталося йому вже за Хрущова. Отака іронія радянської влади. Колись він скаже: «Який я був дурень, доля дала шанс жити в штатах, а я залишився в Союзі».

Подальше своє життя Степан Васильович Бакланов провів разом із двома дітьми та дружиною на Уралі. Він був солідною, глибоко вихованою та напрочуд розумною людиною. Йому вдалося стати директором комбінату. Завжди порядний, усміхнений, веселий, справедливий. «Він- справжній професіонал»,- таким його описували працівники комбінату на сторінках газети «Строитель» Для своїх дітей та дружини Степан Бакланов хотів тільки найкращого Відійшов у засвіти він восени 1993-го. Та тяга до господарства залишилася в нього на все життя. До останнього подиху він любив своїх гусей, скільки ж було їх в нього та той, який написав йому долю закарбувався в пам’яті та серці до самої смерті.

Студент НДУ Станіслав Кармазін