Як у Ніжині знайшли найграмотнішого коректора для друкарні Київського університету Св. Володимира

Рідкісний, прецікавий, а для читачів Ніжинської округи, гадаю, і сенсаційний, архівний матеріал вдалося віднайти мені нещодавно в головному сховищі національної пам’яті українців - Центральному державному історичному архіві України

Микола Тимошик
 
До 200-річчя Ніжинського університету 
 
Рідкісний, прецікавий, а для читачів Ніжинської округи, гадаю, і сенсаційний, архівний матеріал вдалося віднайти мені нещодавно в головному сховищі національної пам’яті українців - Центральному державному історичному архіві України в Києві в час  пошуку матеріалів з історії давньої української книги. Певний, що такий і подібні факти спонукають до народження  в багатьох патріотичних почуттів та гордості за причетність до такого краю, яким є Ніжин і його округа. 

Йдеться про історію пошуку в 1836 р. досвідченого канцеляриста-коректора для друкарні Київського університету Св. Володимира. Друкарня ця відкрилася через рік після заснування 1834 року самого університету. Звісно, що такий навчальний заклад мав не лише готувати освітню і наукову еліту для  південно-західного краю тодішньої Російської імперії, який офіційно називався Малоросія  (термін Україна ще від Петра І  був офіційно заборонений для вжитку в друці), а й видавати різноманітну друковану продукцію – передусім наукові праці учених, підручники я студентів, історичні документи.


Фото з мережі (Київський університет Святого Володимира, зараз Київський національний університет імені Тараса Шевченка)
   
Посада канцеляриста-коректора в штатному розкладі університету появилася відразу. Але певний час вона була незаповнена – серед співробітників університету, та й по всьому Києву ніяк не могли віднайти підходящої кандидатури.
 
Йшлося не про складача чи друкаря, а саме про фахівця, який би міг працювати з різномовними рукописами, включаючи латину, і добре знав коректуру. Отож, був архірозуним і архіграмотним. На початку ХІХ століття така штатна  одиниця відносилася до одного з високооплачуваних рангів колежського регістратора, про яку мріяли багато вже досвідчених  чиновників. Мовлячи сучасною термінологією, ці функції цілковито накладаються на штатні обов’язки нинішньої посади головного редактора видавництва. 
 
З огляду на тривалу не заповнюваність цієї посади і нагальну потребу друкарні  в такій штатній одиниці, Міністерство освіти зобов’язало адміністрацію університету оголосити відкрити конкурс. Його поширили далеко за Київ – передусім у два на той час найвідоміші ліцеї – Кременецький та Ніжинський. Були співбесіди, були перевірки грамотності текстів, які пропонувалися відібраним претендентам відредагувати. 
 
Результати конкурсу оголосили за два місці: кращим виявився студент-старшокурсник Ніжинського ліцею князя Безбородька В. Марковський. Саме  про переведення цього юнака з Ніжина до Києва клопоталася Рада університету Св. Володимира перед урядовим сенатом Міністерства освіти. Йшлося про оформлення його з рангу студента в ранг колежського регістратора 14 класу на посаду коректора-канцеляриста університетської друкарні. Таке переведення могло бути зроблене лише за міністерським рішенням.  
 
Й таке рішення було прийняте.
 
На жаль, за доступними в тому архіві документами не вдалося простежити подальшу долю цього надзвичайно грамотного ніжинського студента, як і встановити його повне ім’я, – Володимир чи Владислав. 
 
Загальновідомо, як вимогливо ставилися до коректури своїх видань давні києво-печерські та чернігівські друкарі. Саме через це, як зазначає дослідник історії українського друкарства І. Огієнко, лаврські видання були найбільш досконалими: «Рукопис для друку тут довго виправляють, перевіряють з оригіналами і те само робить не одна людина, а декілька, роблять не наспіх, а з повагою - “дволітствують”... На коректорство та на справлення лавра взагалі звертала велику увагу і часом всі вчені сили її ходили коло того чи іншого видання».
 
Саме така традиція підготовки  наукових і навчальних текстів до друку була запроваджена і  в друкарні Київського університету Св. Володимира, коли коректором-канцеляристом там став колишній студент із Ніжина  В. Марковський.  
 
Варто сподіватися, що ця інформація зацікавить дослідників із Ніжина та спонукає котрогось  пошукати особову справу цього юнака в архівах самої Ніжинської гімназії князя Безбородька. Бо така цікава сторінка історії цього славного ніжинського вишу  таки має бути написана.