Ніжинський край в адміністративному поділі України: ретроспективний огляд

Чергова адміністративна реформа, схоже, завершилася. Однак цей тривалий у часі процес породив більше запитань, ніж відповідей. Особливо в контексті долі села, як носія й оберегу українського духу, мови, культури, зрештою

Микола Тимошик 

Чергова адміністративна реформа, схоже, завершилася. Однак цей тривалий у часі процес породив більше запитань, ніж відповідей. Особливо в  контексті долі села, як носія  й оберегу українського духу, мови, культури, зрештою осібності, неповторності нації. Не кажучи вже про відвічну місію села як оберегу здорового тіла землі-годувальниці. 

Головною проблемою нинішньої реформи є те, що розробленням, а точніше, «продавлюванням» на всіх верхах влади  її концепції та стратегії займалися особи, глибоко не укорінені ні в українську  історію, ні в ментальність українства. Перманентне перетасовування начальства вищого і середнього ешелонів, призначення на архіважливі державницькі посади не професіоналів, не фахівців-патріотів, а слухняних виконавців із членськими білетами партії, яка  стояла ближче до того чи того президента, породив явище державотворців-тимчасовиків із менталітетом хохла-малороса та вчинками івана-перекотиполя. 

Скільки таких при владі й сьогодні?  

Чи здатні такі засвоїти уроки історії?

Чи спроможні нинішні активісти громад впливати на таке начальство, прагнути  рішуче відмовитися від закоренілого в психології «я людина маленька, від мене нічого не зазежить»?  

Низові ланки Київської Русі –волості  і повіти

Низовою адміністративно-територіальною одиницею за часів давньоукраїнської держави Київска Русь була волость, підпорядкована княжій владі або церковній. Утворювалась на місцях дрібних князівств після усунення з них княжих столів і посадження волосних намісників великого князя. Була сільським напівавтономним володінням, яке підпорядковувалося волосній управі.

Зазвичай волості формувалися із кількох населених пунктів (від  чотирьох до десяти) довкола більших поселень, що ставав волосним центром. На чолі цілої волості стояв волоститель, намісник (форми побутування посадовця, що представляв у селах владу волостителя – голова, староста, управитель).   

За Ярослава Мудрого волості, як невеликі території, що входили до повітів, були підпорядковані єдиній владі князя. Якщо землі села належали тому чи тому монастирю, то такі підпорядковувалися  владі церковній. 

Із волостей створювалися повіти. Ніжин від прадавніх часів був повітовим містом.

Прикрим із цієї не пізнаної нашими державниками сторінки історії є те, що це стародавнє слово - волость - мало бути узаконене й тепер. Однак, через коротку пам'ять воно витравлене й замінене неоковирним пустослівним  виразом «самоврядні сільські територіальні громади».

Козацький полковий устрій

Уведений в Українській козацькій державі від першої половини ХУІІ ст. й існував до ліквідації автономії Гетьманщини 16 вересня 1781 року. На цю пору полк був головною адміністративною та військовою одиницею козацької України. 

Кількісно такі адміністративні одиниці змінювалися. Скажімо, станом на 1669 рік їх було 18.  З них шість розміщувалися на Сіверщині. Назвемо їх: Київський (так, він підпорядковувався сюди також) Стародубський (тепер це територія відноситься до Росії), Ніжинський, Переяславський, Прилуцький, Чернігівський. 
Ніжинський полк був чи не найбільший. Не випадково під час реформи за гетьмана  Брюховецького (ще 1663 року) із цього полку було виокремлено Глухівський (скасований 1665 року), Стародубський та Сосницький (останній також незабаром був реформований). Натомість цей гетьман ліквідував Кременчуцький і Зіньківский полки (обидва – на полтавських землях). 
   
Межі Ніжинського полку сусідували з Чернігівським, Переяславським, Прилуцьким. 

Яка була структура полкової одиниці?

Полк ділився на сотні. На початку в Ніжинському було таких сотень десять:  Березівська, Дівицька, Кобизька, Носівська і шість Ніжинських. 

Відповідно до реєстру Війська Запорозького, ніжинських сотень було п’ять, але пізніше в літературі йтиметься про три. Із цих трьох другу полкову соню називали «Новомісною», оскільки, крім кількох сіл південної частини полкової столиці, до неї відносився і Преображенський приход околиці Ніжина, що отримав назву  «Нове місто». Цікава деталь: моя рідна Данина, згідно зі структурою полку, відносилася саме до другої  Ніжинської сотні.
Які ж населені пункти  повіту входили до цієї сотні?

Подаємо перелік сіл у тій послідовності, як вони зазначені в реєстрі: Мильники, Колесники, Кропивна, Володькова Дівиця, Данина, Лосинівка, Безуглівка, Курилівка, Пашківка, Бакаївка, Дорогинка, Припутні, Вишнівка, Сваричівка і Крупичпіль.

Читачам, напевне, цікаво буде довідатися про склад інших двох сотень полку. 

Першу сотню складали: Ніжин, Талалаївка, Філівка (нинішня Хвилівка), Кунашівка, Хвостики, Євлашки, Мала Кошелівка, Степанівка і Воловиця. Третю: Дрімайлівка, Кладьківка, Хибалівка, Вересоч і Ковчин.

Із приписаних до цих сотень сіл приходили добровільно або брали, за потребою, молодих хлопців у козаки до Війська Запорізького. Назвемо полковників другої сотні, які керували прийшлими козаками із приписаних сіл: Леонтій Біляк (1731)¸ Леонтій Магеровський (1741), Кирило Кулаковський (1741-1750), Яків Володьковський (1763-1782). Перелічуючи довгий список керівників різних сотень Ніжинського полку, дослідник давньої України  О. Лазаревський зауважує, що в цій низці імен особливо примітних особистостей  або не було, або до нас не дійшли перекази про їхні подвиги.   
 
Ще один історичний факт: у полку було 6527 кінних і 3379 піших козаків. Селяни із довколишніх сіл брали участь у визвольній війні українського народу 1648-1654 років, а також у кримських та турецьких походах.

Ніжинський полк як адміністративно-військова одиниця, існував до 1781 року. 

Катерина ІІ знищує адмінподіл по-українському

Російська влада після остаточного знищення Запорозької Січі, руйнує в Україні й козацьку систему управління. Найбільше напосілася  на реалізації плану, мовлячи Шевченковими словами, остаточно розіпнути Україну російська цариця Катерина ІІ. 

Один з її кроків у цьому напрямку задокументований для історії. Йдеться  про  інструкцію цариці генеральному прокуророві  князю Вяземському. Варто навести маловідому, але глибоко промовисту цитату із цього документа, який поклав початок  давнім планам російських самодержців повністю витравити з України український дух і ствердили на її теренах «руській мір». Назвавши землі, які раніше не належали Росії, - Малу Русь (тобто Україну), Ліфляндію (Прибалтику) та Фінляндію, цариця дає вказівку:  
 
«Малу Русь… легчайшими способами привести к тому, чтобы они обрусели и перестали бы смотреть, как волки в лесу. К тому приступ весьма легкий, если разумные люди набраны будут начальниками в тех провинциях; когда же в Малороссии гетмана не будет, то надо стараться, чтобы в веки и имя гетманов исчезло».
(З інструкції цариці Катерини ІІ генеральному прокурору Вязємському)

1770 року Катерина ІІ, яка найбільше прилучилася до перетворення значної кількості свободолюбивих українців у зденаціоналізованих малоросів, дарує своєму улюбленцю  графу П. О. Румянцеву добру частину Чернігівської губернії – від Коропа до Козельця. Його невимовної краси палац кінця ХУІІІ століття й досі зберігся в селі Вишеньки Коропського району. 

Через Графа Румянцева  в ніжинську історію  вплелося й ім’я  знаного  в Росії князя Павла Голіцина. Видавши свою доньку заміж за цього бравого  молодого офіцера,  Румянцев дарує зятеві землі цілої Володьково-Дівицької волості, куди входили три найбагатші землями і людьми у центральній частині Ніжинської округи села:  Володькова Дівиця, Данина й Шатура.  

Російське намісництво

З 1782 року на території сучасної Чернігівщини замість полків створюється три намісництва -  Київське, Новгород-Сіверське і Чернігівське, які вводяться  як об’єкти державного, адміністративно-поліційного і  фінансового управління цілої Російської імперії. 

Через 14 років, 1796 року, указом Павла І з цих трьох намісництв, а також із частини Катеринославського, створюється  Малоросійська губернія, адміністративним центром якої стає Чернігів. 

Таким чином, наприкінці ХУІІ століття вперше на українських теренах запроваджується запозичений від росіян термін губернія, якого раніше в нас  не було в ужитку. А вже через шість років  і це адміністративно-територіальне утворення ліквідовується. Указом Сенату 1802 р. замість Маролосійської створюються дві губернії – Чернігівська і Полтавська.

Цими  поспішними реформами московські царі намагалися остаточно витравити з пам’яті українського населення власну історію, дух козацької вольності,  покінчити з «українським питанням» та поступово русифікувати невпокорених досі «малоросів».

Поділ на повіти

Ще на початках існування Малоросійської губернії меншими адміністративними одиницями стають повіти і волості. І тут – принципове уточнення: це – не винахід російської влади, а скорше  розумне запозичення москалів із давньоукраїнської історії.  

Від 1802 року до складу Чернігівської губернії увійшло 12 повітів: Борзнянський, Глухівський, Городянський, Козелецький, Конотопський, Мглинський, Ніжинський, Новгород-Сіверський, Новоміський, Сосницький, Стародубський і Чернігівський. Пізніше додалися ще три: Кролевецький, Суразький і Остерський. 
Кожен повіт поділявся на волості.

Центрами волостей стають більші села, до яких підпорядковуються кілька менших. В Ніжинському повіті це Мрин, Дроздівка, Дрімайлівка, Веркіївка (пізніше – Вертіївка), Талалаївка, Монастирище, Галиця, Лосинівка, Макіївка, Володькова Дівиця, Носівка. 

Центром окремої волості – Ніжинської - було й повітове місто Ніжин.

Рідне село автора цих рядків Данина разом зі своїм хутором Тарасевича, а також Шатура, відійшли до Володьково-Дівицької волості.

Таке підпорядкування було обумовлене історично. Землі цієї округи традиційно належали одним і тим же власникам, а згодом – панам;  господарські, побутові й культурні зв’язки між цими населеними пунктами здавна були міцними. Їх поєднували також релігійні й родинні зв’язки: шатуряни, за відсутності власної церкви, більше сто років були приєднані до приходу Данинської церкви Св. Архідиякона Степана; в данинській і двох володьково-дівицьких церквах священики часто вінчали «змішані» шлюби. 

А як з іншими селами? 

До Лосинівської волості відносилося саме містечко та лосинівські хутори; до Галицької – Галиця з хуторами, Сальне та Шняківка. Чи не найбільша в цьому кущі була Макіївська волость. Їй підпорядковувалися: сама Макіївка, Терешківка, Рівчак, Степанівка, Калинівка з хуторами  та Татарівка. 

Призовні пункти до війська 

Звідки в Ніжинському повіті відправлялися для відбуття військової повинності чи на війну молоді хлопці краю після ліквідації Москвою полкового устрою старої України?

Від кінця ХУІІІ і аж до початку ХХ століття у повіті сформувалося п’ять призовних пунктів: два з них у селах і три у містах. Центром збору майбутніх вояків першого пункту була Дрімайлівка (тепер село Куликівського району). Туди скеровувалися призовники із сіл, що відносилися до Дрімайлівської, Вертіївської і Дроздівської волостей.  

У центрі другого пункту – Носівці – формувалися для відправки до війська  новобранці із сіл Носівської, Плосківської і Володькоко-Дівицької волостей. 
Третій пункт – Ніжин: для Талалаївської волості та тієї частини Ніжина, що починалася південніше залізничного полотна гілки Бахмач-Київ. 

Четвертий пункт – Лосинівка – стосувався населених пунктів так званого південного куща (Лосинівська, Монастирищенська, Макіївська, Галицька волості). І п’ятий пункт – Ніжин – збирав допризовників власне повітового центру. 

Нововведення УНР: «центр-округа-волость»

За короткий у часі період існування Української Народної Республіки (1917-1921) її трьома урядами робилися спроби здійснення адміністративної реформи. Формувалася нова вертикаль влади за принципом «центр – округа - повіт - волость». Однак утілити її через складу суспільно-політичну ситуацію і військові дії не вдалося.  

В архівних документах зафіксована спроба данинців у серпні 1920 року вийти зі складу Володьково-Дівицької волості і створити власну, разом із  Шатурою та найближчими хуторами. Було навіть одностайне рішення сходу села. Однак довічні найближчі  «сателіти» шатуряни таку ідею не підтримали. 

Комуно-більшовицькі експерименти

Із ствердженням радянської влади із столицею в Харкові у 1923 році на всій території підрадянської України змінюється стара система адміністративного поділу. 
Залишивши без змін імперську адміністративну одиницю губернія,  більшовики чомусь  вирішили ліквідувати давньоруські територіальні  утворення – повіти й волості, що себе історично виправдали. 

Із 12 старих повітів, із яких віддавна була сформована Чернігівська губернія, утворилося п’ять округів. Ними стали: Конотопський, Ніжинський, Новгород-Сіверський, Сосницький та Чернігівський.  Ці округи, в свою чергу, були поділені на 58 районів, що замінили 134 волості.   
  
Ніжин таким чином стає і окружним, і районним центром. 

Первинно, з 1923 року, Ніжинський округ був поділений на 12 районів. Це Бобровицький, Веркіївський, Ічнянський, Кобижчанський, Козелецький, Лосинівський, Мринський, Ніжинський, Новобасанський, Носівський, Остерський і Хороше-Озерський райони. Останній  згодом перейменований на Комарівський. 

За умов існування губерній, округ у ній утворював своєрідну міні-область із прямим підпорядкуванням столиці України Києву. Саме для мешканців цих районів у Ніжині засновується окружна газета «Нове Село» - орган Ніжинського окружкому КП(б)У, окрвиконкому та окрпрофради, яка виходила в світ від 1925 по 1928 роки (в останній рік існування – тричі на тиждень).  

Про цю неповторну і фактично нині невідому сучасним ніжинцям газету, гадаю, слід розповісти окремо. А поки що – цікавий факт з її шпальт про директивне  і несподіване для краян перейменування Валодькової Дівиці. 
   
З 1928 року Володькова Дівиця раптом отримує назву Червонопартизанське в цілковито партійно-адміністративний спосіб – без будь-яких попередніх обговорень чи формальних зборів мешканців села. У окружній газеті «Нове Село» читаємо щодо цього таке: 

«Президія Ніжинського окрвиконкому ухвалила з нагоди 10-річчя Червоної армії  відзначити та представити до нагороди такі села: по Носівському району – перейменувати с. Володькову Дівицю як місце партизанщини, на  Червонопартизанське і надати почесну адресу  від ВУЦВК». 
 
 Нині справедливість таки восторжествувала: Червоні Партизани знову стали Володьковою Дівицею. Скориставшись законом про декомунізацію, сучасні дівичани таки прийняли рішення про повернення свій малій батьківщині історичної назви. 
  
Варто наголосити, що з-поміж перелічених вище 12 районів Ніжинської округи Носівський був чи не найменшим. До нього входили:  Володькова Дівиця, Данина, Шатура, Коломійцівка, Степні Хутори, Сулак, Тартишники і сама Носівка. Для порівняння, до Лосинівського району:  Галиця, Ганнівка, Вили, Лаповщина, Макіївка, Погребець, Терешківка, Пустотин, Калинівка, Рівчак, Степанівка, Вікторівка, Гармащина, Сальне, Степний, Татарівка, Шняківка, Богданівка, Леонидівка, Степ, Лосинівка (форма написання населених пунктів подається за тогочасним написанням їх на сторінках місцевої преси). 

Замість ліквідованої губернії – область і «карликові» райони 

Більшовики не заспокоювалися з поспішними експериментами.  НА початку 30-х років -  чергова територіальна перетряска: ліквідовуються і округи (1930), і губернії (1932). На зміну запроваджується поняття область. 

15 жовтня того ж року  утворюється Чернігівська область. 

Від цієї пори й набагато років наперед для мешканців сіл краю, не враховуючи їхніх думок, стали футболити з одного району в інший. Показовий у цьому плані приклад про Данину й Шатуру.   

У Носівському районі Данина й Шатура перебували 12 радянських років. 1935 року, вперше за кілька століть, влада розрізає «пуповину», що наміцно зрослася в тріумвіраті «Володькова Дівиця – Данина – Шатура». Волосний центр залишається у Носівському, а Данина і Шатура «передаються» до Лосинівського району. 

Після невдалих експериментів  із відокремленням сільських і промислових районів, усунення від влади Микити Хрущова нове партійне керівництво в Кремлі на чолі з Леонідом Брежнєвим затівають на початку 60-х років минулого століття нову адміністративну реформу. Йшлося передусім про укрупнення районів. З карти України зникають десятки дрібних «районних столиць», якими слугували великі села.  Скажімо, такими районними столицями були в ту пору в нашому краї Мала Дівиця, Лосинівка, Нова Басань…  

Варто було сподіватися, що села колишньої Володьково-Дівицької волості цього разу знову опиняться в одному адміністративному формуванні. Однак повернення Данини і Шатури до Носівки цього разу не відбулося. Ці два села, історично споріднені з носівською Володьковою Дівицею,  від 1963 року отримали нову «прописку»: район – Ніжинський.

Малоросійство  місцевих чиновників живуче 

У цьому місці варто привернути увагу читача до одного факту з непростої історії українського державотворення в новітні часи. 

У грудні 2001 року під час щорічних сходин Чернігівського земляцтва в Києві (одного з найбільших за кількістю з-поміж інших  обласних земляцтв у столиці України) керівництво Чернігівської області урочисто проголосило зі сцени Палацу спорту для своїх вихідців – представників київської діаспори: наступного, тобто, 2002-го року, в області голосно відзначатиметься велика урочиста подія – 200-річчя від дня створення… Чернігівської губернії. 

Більшого прояву незнання власної історії, зневаги до неї, холуйського комплексу малоросійства з боку тодішніх очільників області годі було придумати. 

Пізніше, хтось, напевне, підказав  тогочасним високопосадовим чернігівським держимордам, що про таке безглузде рішення треба більше ніде в поважній аудиторії не нагадувати.  

Й направду: який ювілей збиралися святкувати в Чернігові? Хіба що  чергову круглу дату національного приниження та власної глупоти?

* * *
Наша непроста українська історія змінює і вивищує над  часто сірими буднями лиш того, хто наполегливо вчить її та робить висновки з її уроків. А не насміхається з неї на примітивних концертах… 

(Детальні з цієї теми: М. Тимошик. Село. У двох томах. Т. 1 Зійти з безпам’ятства. 420 с. Т. 2. Трудний шлях відмосковлення. 560 с. К.: Ярослдавів Вал,  2017.).