Напередодні Дня медика спілкуємося з найпершими бійцями медичного фронту. З тими, хто надає допомогу, коли вона вкрай необхідна – співробітниками Ніжинської міської станції швидкої медичної допомоги.
Напередодні Дня медика спілкуємося з найпершими бійцями медичного фронту. З тими, хто надає допомогу, коли вона вкрай необхідна – співробітниками Ніжинської міської станції швидкої медичної допомоги.
Молодь не тримається
Нині на станції працюють шість бригад, по три медики у кожній. Одна бригада знаходиться у Лосинівці. Обслуговує найближчі села.
— Швидка допомога тим особлива у розрізі всієї медицини, що тут сценарій пише не медик, а обставини і самі пацієнти, — ділиться старший фельдшер Наталія Демченко. — Ми вже потім намагаємося усе виправити, щоби було добре.
Робота у нас, хоч важка, добова, часто невдячна, але багато з нас її щиро люблять. Я себе без швидкої вже не уявляю. Це, напевно, вже невід’ємна частина мене. Зізнаюся, колись збиралася звільнятися, але не змогла.
Проте плинність кадрів у нас все рівно постійна. Молодь не тримається. Лікарів майже немає. Їх повинно бути 22, а по факту працює лише 3. Фельдшери виконують функції лікарів, а медсестри — фельдшерів.
Зате радує медиків швидкої допомоги поступове оновлення медтехніки та автопарку. Нині Ніжинська станція швидкої допомоги має 7 сучасних автомобілів.
Читайте також: "Мене розбудив крик": медсестра з Ніжина врятувала життя в електричці
Постійний адреналін
Невимушено бесідуємо у напівтемному та прохолодному фоє будівлі станції з фельдшерами, які щойно повернулися з виклику і мають вільну хвилину.
Серед них Віктор Бовкун – один з найдосвідченіших та найстарших працівників. Чоловік віддав роботі на швидкій у Ніжині 36 років. Пробував звільнятися та все рівно повертався назад. Якось влаштувався прапорщиком у військову частину. Однак за кілька тижнів потрапив під скорочення.
За свій пофесійний вік бачив усього. Під час служби в армії прийняв перші пологи. А як працював у ФАПі на Борзнянщині, надавав навіть стоматологічну допомогу. До сих пір Віктор Гигорович пам’ятає багато моторошних ДТП на які випадало виїжджати першим.
— Найважче у професії, — ділиться Віктор Гигорович, — коли вичерпані всі медичні можливості допомогти людині. Дивишся на неї, а допомогти не можеш. А людина чекає помочі від тебе…
Згадує досвідчений медик і непростий виклик, який засів у пам’яті на довгі роки:
— У 1990- роках перед Кіптями сталася дорожньо-транспортна пригода за участі професора медицини, досвідченого хірурга. Він разом з доцентом та водієм поверталися з Сум, де робили складні операції дітям, які потрапили під трамвай. Їх машина лоб в лоб зіткнулася з іншою. Були жертви. Картина, звісно, не для преси. Але, на жаль, такі ситуації для медиків швидкої непоодинокі.
Виїзд на ДТП, коли один із органів людини лежав посеред дороги запам’ятав і фельдшер Олександр Дирда, який працює на швидкій вже 11 років. Чоловік пішов професійною стежкою матері.
— Перш за все робота, якісь дії робиш автоматично. — каже чоловік. — Потім вже емоції. Може бути певний страх, відраза, тощо. Ми звикли, що нас постійно супроводжує адреналін!
“Приїхали подякувати...”
— Приємно, коли тобі просто, по-людськи дякують, — приєднується до розмови фельдшер Наталія Бовкун. На Ніжинській швидкій працює уже 12 років. Сюди її привів свекор Віктор Гигорович. До цього їздила в Київ, але фізично було дуже важко. — Добре слово від пацієнта ніби надає сил, бо в нашій роботі постійна моральна напруга, трапляється вигорання. Якось я поїхала на виклик, де жінка впала з висоти. Допомагала чоловіку ставити вікно. Був перелом хребта. Тоді надала їй першу меддопомогу і її відвезли до лікарні. А в один з похмурих осінніх днів, коли я зовсім не мала сил працювати, у колег про мене запитало подружжя. Виявилося це ті самі чоловік з дружиною приїхали мені подякувати. Жінка довго лікувалася у столиці і приїхала у спеціальному корсеті. У Києві їй сказали, що перша допомога була надана правильно. Мені тоді захотілося працювати з новими силами.
— На жаль, буває й так, що до бригади швидкої кидаються битися, за грудки хапають, спілкуються нецензурною лексикою, — каже лікар Ніжинської станції швидкої допомоги Іван Руденко. — Особливо, коли виклик у кафе, чи у клуб серед ночі — їдеш і не знаєш чого чекати. Одного разу швидка потрапила в епіцентр бійки. Машину почали розхитувати. Благо нагодилася поліція.
— Не бракує і хибних викликів, — зазначає Наталія Демченко. — Але у нас у системі фіксуються усі номери. За такі дії загрожує адміністративна відповідальність. Приміром, на початку червня нам надійшов виклик без адреси з повідомленням: «Привалило на фермі». З поліцією усе перевірили, виявилося це хтось «пожартував».
А швидка весь цей час стояла без діла, адже поки у нас незакритий виклик, новий ми не можемо прийняти. Це дуже серйозно і комусь такі жарти можуть вартувати життя.
“На ставку нічого їсти, а на півтори – ніколи”
Наймолодші працівники Ніжинської станції швидкої допомоги 19-річний Вадим Ващенок та 21-річний Андрій Мотлях кажуть прийшли сюди пацювати, щоби набратися досвіду, бо школа життя і професії тут дай Боже…
Обоє хлопців закінчили Ніжинське медичне училище.
Для Вадима швидка – перше місце роботи. З його групи, де було 30 чоловік, у медицині працюють лише троє.
— На моїй вулиці живуть багато лікарів, — каже хлопець. – Може це мене й надихнуло. Також я з дитинства усім викликаю швидку. Ніколи не проходив мимо людини, якій погано.
Хлопець сміливо називає і мінуси пофесії. Зокрема, загальна недосконалість медичної системи, коли різні її гілки погано взаємодіють між собою. Це потроху розчаровує його особисто.
Старший на два роки колега Вадима — Андрій Мотлях перед швидкою працював у столиці. Тут вже рік. Нині поєднує роботу фельдшера з іншою, адже зарплати медика не вистачає.
— Морально я отримую задоволення від цієї роботи, але фінансово, на жаль, важко себе забезпечити…
Каже працювати на швидку йшов цілеспрямовано. Вразив випадок, коли у людини через самолікування загнилася частина тіла… Приємний слід на душі лишила вдячність сільської родини, яка пригостила баночкою меду.
— У нас майже всі працюють на півтори ставки, — додає Наталія Демченко. — Це коли вихідний лише одна доба. Як ми говоримо, на ставку нічого їсти, а на півтори — ніколи. Але ми не втрачаємо надії на краще і працюємо в першу чергу для людей...
Справжній антистрес для працівників швидкої собаки Білка, Стрілка та Ношпа, які мешкають у дворі станції. Фельдшери жартують, що чотирилапі охороняють машини. Насправді ж з непідробною радістю зустрічають та проводжають кожну бригаду.
Працівники Ніжинської станції швидкої допомоги вітають усіх колег з Днем медика! Бажають терпіння, міцного здоров’я, щоби іскра не перегорала і не зникала любов до хворого!
Підготував Михайло Ломоносов для MYNIZHYN