Денис Шулежко: «філософія мого життя – їду туди, де ніколи не був»

Про життя байкерів нам, простим смертним, можна тільки здогадуватися. І ніхто не знає, хто вони і чим вони живуть (окрім обраних, яким ці таємниці відкрили). Всі думають, що життя байкерів – це така собі безтурботна подорож на мотоциклі. Але, виявляється, це не зовсім так. Байкери – такі ж люди, як і ми з вами. Вони працюють і розважаються, закохуються і створюють сім’ї. Та все ж вони відрізняються від інших. І зовсім не тим, що їх хобі – це водночас і їх життя. Їздити на мотоциклі може майже кожен, а ось конструювати нове диво мото-техніки із старого залізяччя – справжнє мистецтво.

Про байкерство як стиль життя, подорожі, пов’язані з ними тематичні фестивалі і взагалі про те, які ж вони – люди на залізних конях – у розмові з ніжинським байкером Денисом Шулежком.

 

- Скажу категорично: байкером потрібно народитися. Байкер – людина, що вдень заробляє гроші, а ввечері крутить гайки або п’є пиво з друзями (до речі, не обов’язково такими ж як він). Він може ремонтувати свого «коня», стоячи одним коліном в болоті, за інструмент йому слугують підручні засоби, але він ніколи не покине в біді свого «друга». Не тому, що той дорого вартує, а тому, що в нього вкладена не лише праця, а й душа.
 

На противагу поширеній думці, що це спосіб виділятися, це лише прозаїчна необхідність, щоб вберегтися від негоди. Звісно, у кожного байкерського клубу є власна символіка, форма одягу і т.д. Але, повторюсь – особисто я надаю перевагу зручності, тому і одяг, і атрибутику для свого мотоцикла обираю завжди таку, яка б створювала для мене зручності та допомагала в дорозі.
 

- Кожна людина – принаймні, мені так здається – завжди шукає себе в якійсь сфері, аби самоствердитись, отримати задоволення від свого захоплення чи основного виду діяльності. Я з дитинства любив подорожувати. Навчаючись у школі, відвідував туристичний гурток – мені подобалось періодично вириватися із буденної атмосфери дому. Потім почав слухати рок-музику, захоплювався панк-роком, їх манерою поведінки, іміджем. А коли ми з другом вперше відремонтували старенький мотоцикл – зрозумів – це саме те, що мені потрібно. Адже з допомогою «залізного коня» можна реалізовувати речі, які мені подобаються – подорожувати, їздити на фести, де виступають улюблені гурти. Врешті-решт, відчувати свободу – в русі.
 

- Враження завжди позитивні. Щороку разом із друзями я їжджу на фестиваль «Тарасова Гора», що проходить під Черкасами, плюс зустрічі байкерів місцевого рівня. Цьогоріч планую побувати в Умані на фесті «П’ять доріг». А взагалі це не принципово – куди їхати – аби поруч була гарна компанія та передчуття нових емоцій.
 

Особисто я не є членом якогось клубу – просто збираємося із друзями і займаємося улюбленими «мото» справами. Але є в Ніжині байкерський клуб – «Козак МС» – із власними сталими правилами та традиціями. Ці хлопці щороку організовують тематичні заходи, в травні у Вертіївці традиційно відбувається відкриття сезону. Члени клубу беруть на себе організацію багатьох заходів, за що їм велика повага і вдячність. Проте особисто я не хочу ставити себе у рамки якоїсь спільноти. Я не клубний, я – вільний.
 

- Звісно, так, як взагалі у будь-якому виді спорту. Особливо чутливі ми до поганих прикмет – коли з рук випадають ключі або падає шолом. Тоді краще відкласти поїздку до кращих часів.

- Створювати, ремонтувати, моделювати мотоцикл власної мрії – це творча робота? Але ж, мабуть, окрім творчості, до цього доводиться докладати чимало праці…

- Так, творчість – це, звісно, добре, але в основі стосунків «байкер-мотоцикл» – клопітка праця. Людина, котрій батьки купили мотоцикл, і яка не знає, як він працює, розуміючи лише, що це «крута фішка і під тобою кілька коней, які тебе несуть на величезній швидкості», і на якій можна покатати пару-трійку дівчат, насправді просто велика дитина. Вона грається дорогою іграшкою, а потім кидає, не замислюючись, скільки вона коштує і якою працею зароблялися ці грощі. Та найбільша проблема не некомпетентності таких персон, а у трагізмі цієї ситуації. Ігри завершуються здебільшого статею у газеті про черговий нещасний випадок, де звинувачуються чомусь справжні байкери.
 

- Так, внаслідок ДТП загинув мій друг. А взагалі я ніколи не женуся за шаленими швидкостями, мені більше подобається їхати так, щоб можна було роздивитися те, що тебе оточує. Також одним із табу для мене є кермування у стані алкогольного сп’яніння. Ніколи не сідаю на мотоцикл у нетверезому стані, та й іншим не раджу.
 

- Безперечно, хотілося б, аби рух мотолюбителів розвивався на більш професійному рівні. Для мене мотоцикл – символ свободи особистості. А вільна від догм людина є каталізатором нових ідей та прогресу суспільства. Тому хотілося б, аби таких людей – справжніх любителів-професіоналів своєї справи – було якомога більше.

nizhyn.city