Матушка Дарія душею обіймає кожного і наповнює дім Божий теплом, затишком й любов’ю

У Ніжині проходили зйомки передачі “Сповідь”. Автор проєкту – Олег Володарський. Герой програми — матінка Якубів Дарія Василівна

Жодна квітка, жодна вишита серветка не з’являється у храмі сама по собі. В кожній найменшій деталі видно руку люблячої Берегині — Олег Володарський (відео)

 

 

Псалми 115

Я вірив, коли говорив: Я сильно пригнічений!

Я сказав був у поспіху: Кожна людина говорить неправду!

Чим я відплачу Господеві за всі добродійства Його на мені?

Я чашу спасіння прийму, і прикличу Господнє Ім’я!

Присяги свої Господеві я виконаю перед усім народом Його!

Дорога в очах Господа смерть богобійних Його!

О Господи, я бо Твій раб, я Твій раб, син Твоєї невільниці, Ти кайдани мої розв’язав!

Я жертву подяки Тобі принесу, і Господнім Ім’ям буду кликати!

Присяги свої Господеві я виконаю перед усім народом Його,

на подвір’ях Господнього дому, посеред тебе, о Єрусалиме! Алілуя!

Біблія, Старий Заповіт, Книга Псалмів

Переклад Івана Огієнка

Якубів Дарія Василівна

Вона пригощала нас гарячим чаєм, поки ми знайомилися з отцем Михайлом Якубівим, ніжинським священиком нашої рідної Православної Церкви України. Усюди на території красивого Свято-Покровського храму відчувався дотик душі дивовижної Берегині цієї родини і цього місця.

Це важка праця у славу Господню — приїхати в незнайоме місто і по крихтах відновлювати, відбудовувати храм Божий. Цеглина за цеглиною. Ікона за іконою. Вимолити, вибудувати, викохати майбутнє цього храму. Виховувати дітей, допомагати чоловікові священику у його щоденному служінні Богу і Україні. Не жалітися на складнощі та негаразди, а просто жити, працювати, любити та вірувати.

Соціум пропагує різні наративи, як складову поняття «особисте щастя». Матеріальний добробут, умови проживання, фінансова стабільність, соціальні гарантії… Та він ніколи не навчить тому, що щастя — у вірній та самовідданій любові. Ніколи не розкаже про те, що можна стати щасливою, послідкувавши за чоловіком в невідомість, та ще й з маленькою дитиною на руках.

Не розкаже соціум і того, що щастя живе в люблячій душі, котрої вистачає і для того, щоб пліч-о-пліч з чоловіком спочатку відбудувати храм, а потім і тримати його на собі, і вистачає на родину, на коханих чоловіка та діточок. Про це розкажуть лише люблячі, щасливі очі цієї прекрасної жінки.

Ми вигадуємо собі якихсь героїв, розфарбовуємо їх кольоровими олівцями, додаючи їм вигадані нами барви та риси. Та у справжньому, не вигаданому, житті все інакше. Ти часто опиняєшся перед вибором. Перед точкою неповернення. І саме в цю мить важливо не зрадити себе своїм вибором. Почути своє серце, свою душу. Так Господь відкриває шлях до щастя.

І це щастя часто не в багатстві чи розкоші, не у славі чи визнанні. Воно може бути у щоденній праці, у родинних турботах, у силі силенній буденних справ… Але воно буде настільки глибоким та всеосяжним, що ти не проміняєш його навіть на усі блага світу.

Жодна квітка, жодна вишита серветка не з’являється у храмі сама по собі. В кожній найменшій деталі видно руку люблячої Берегині. Вона душею обіймає кожного, хто переступає поріг цього місця і наповнює не тільки власний дім, а й дім Божий теплом, затишком і любов’ю.

Наші українські Берегині — дружини, матері, доньки та сестри. Вони вміють любити всюди: у затишних стінах своїх домівок, в тилу і на фронті, в бізнесі, політиці, економіці. І в цьому стільки красивого, вишуканого та справжнього. Стільки Божого!

В тому є і заслуга пані Дарії, що це місце, цей храм одразу припадає до душі. Сюди хочеться зайти і відключитися від мирського, метушливого, задушливого. Просто поставити свічку та помолитися. Кожному із нас це потрібно. В нескінченному коловороті примарно-важливих справ ми забуваємо про душу. А непочута, душа говорить до нас все тихіше і тихіше, поки не замовкає зовсім, ховаючись у недосяжній глибині нашого єства.

Ми розмовляли, а я відпочивав душею, зігрітий теплом величезного серця матінки Дарії. зігрітий силою її любові та віри. Під час нашої розмови раптом розпочалася злива. І це лише додало затишку храмовим стінам і тепла нашій розмові.

Рука в руці, серцем до серця отець Михайло та матінка Дарія бережуть цей храм для нас. Для тих, любить Христа. Для тих, хто вірує в Господа. Це так просто і водночас складно — просто жити, любити та вірувати. Та в цьому стільки мудрості, гармонії та щастя.

Закортіло зайти до храму та поставити свічку. Запалити її, мовчки дивитися на вогонь та відчувати силу Божої Любові, котра сильніша за будь-що в цьому світі. Без неї наша душа не зможе бути живою.

Наша ВЕРСІЯ