Саме так про свою справу говорив чернігівець. Він був ковалем і його вироби купували люди з Європи та Америки. Ще до війни Денис говорив, що буде захищати свою доньку та дружину. Він так і зробив.
Саме так про свою справу говорив чернігівець. Він був ковалем і його вироби купували люди з Європи та Америки. Ще до війни Денис говорив, що буде захищати свою доньку та дружину. Він так і зробив.
В своїй останній розмові чоловік повідомив дружині, що дуже сумує, адже донька так швидко росте без нього. Наступного дня його не стало...
Денис Ромодан загинув в одному з сіл неподалік Чернігова.
«Втілювати думки в залізі. Мабуть, так я б це описав. Задачі постійно змінюються і сказати, що мені щось робити подобається більше, а щось менше – ні. Були різні вироби, але всі мають частинку мене. Тому що, коли ти створюєш річ, – ти вкладаєш у неї душу. Я намагаюсь робити так, щоб кожен виріб приніс радість тій людині, яка буде ним користуватися».
Пара одружилася 2 роки тому, у них з’явилася донечка Герда, зараз їй 11 місяців. Денис, хоч і хотів сина, після народження доньки надзвичайно її полюбив, говорить Вікторія.
«Ми хотіли хлопчика першого, взагалі хотіли і хлопчика, і дівчинку, і ще дітей. Коли дізналися, що буде дівчинка, трошки засмутилися. Денис був зі мною на пологах, він дуже мені допомагав. Коли народилася, донечка, все змінилося. Денис дуже любив її, грався з нею, так з любов’ю на неї дивився», - розповідає Вікторія.
Востаннє Вікторія розмовляла з чоловіком 5 березня, вже коли була у Вінниці.
«Я спілкувалася з командиром. Він розповідав, що вони пішли на завдання. Денис і батько командира пішли далі. Вони потрапили під обстріл. Там стріляли багато з чого. Ми сподівалися, що вони живі, просто потрапили в полон… Я не пам’ятаю, скільки пройшло днів відтоді, подзвонив командир і сказав, що знайшли тіла. Була обручка, каблучка на мізинці, яку він завжди носив, і його викуваний підвісок – сокира. Тобто це був точно він. Зник його телефон».
Дениса не поховали, говорить дружина. Він хотів, щоб його кремували. Командир чоловіка має забрати з Києва прах.
«Коли це все закінчиться, всіх же з Ялівщини мають перепоховати на Яцево. Ми йому зробимо могилу з пам’ятником, щоб могли туди приходити. В могилу класти прах я не буду – Денис був дуже вільною людиною. Зберігати його теж не зможу. Скоріше за все, розвію там, де він хотів би. Ми там ще не були, але він мріяв туди потрапити».
Вікторія каже, Денис був справжнім вільним козаком і завжди був за справедливість. За неї, за Чернігів і за те, щоб у його рідних все було гаразд, він віддав своє життя.