Донька загиблого бійця й досі чекає тата...

Полінці 6 років. Вона щоночі просить маму посунутись на ліжку, щоб тато міг лягти. Дівчинка й досі чекає, що тато подзвонить...

Полінці 6 років. Вона щоночі просить маму посунутись на ліжку, щоб тато міг лягти. Дівчинка й досі чекає, що тато подзвонить...

Павло Железняк був IT-шником. Він пішов воювати разом із двома кращими друзями. В ніч з 8 на 9 березня Павло та Віктор несли службу в Літньому театрі. Тоді театр обстріляли. Кращий друг Віктор Антоненко отримав поранення в живіт, його відвезли в госпіталь, але від великої крововтрати він помер у приймальні. Павло не міг повірити, що його кращого друга забрала війна.

 

"Йому так важко було змиритися, що Віті більше немає. Ми плакали всі разом з ним. Він під час обстрілу був поруч з другом, те що Павлік вижив, було дивом! Ми дякували Богу, що він вберіг мого чоловіка. Того дня він прийшов додому, обійняв усіх нас. А ще сказав, що хоче, щоб після війни я народила йому сина. Це мав бути Вітя, на честь його кращого друга",  розповідає дружина Ірина Железняк.

 

Павло телефонував до дружини щодня, постійно її заспокоював. Зранку 11 березня він не передзвонив...

 

"Я почала дзвонити йому, але він не брав слухавку. Я почала дзвонити його другу дитинства, разом з яким вони несли службу, але до нього я також не могла додзвонитися. Потім у новинах прочитала про бомбардування стадіону".

Павло був фанатом футбольного клубу "Десна". Намагався не пропускати матчів і ходив на них разом з дітьми. Під завалами цього ж стадіону Павло Железняк загинув. Дружина до останнього сподівалась, що він живий. Батько шукав сина у лікарнях міста, їздив у морги, але його ніде не було. Павло 40 днів провів під завалами зруйнованого стадіону імені Гагаріна. Він загинув разом з другом дитинства Олександром Колоском.

 

"Сашка жив над нами, я досі пам'ятаю цей топіт ногами по стелі в нас вдома. Все дитинство вони билися один з одним, а подорослішали і стали дружити. Разом виросли і разом пішли захищати Чернігів, разом вони і загинули", розповідає мама бійця Олена Железняк.

Донька тата чекає ще й досі. Дружина Павла намагалася пояснити, що тата більше немає, але Полінка слухати цього не хоче. 

 

"Одного разу я намагалася сказати їй про смерть, але вона почала плакати і кричати, щоб я більше такої нісенітниці не говорила. Вона зараз засипає і просить мене посунитися на ліжку, щоб тато ліг поруч з нами. А потім цілує повітря і обіймає його ніби тата. Вона була для нього Всесвітом, вона любить його більш за все на світі, бо саме так її любив він. Він її називав "моє сонце і місяць".

Дружина Ірина це перше і останнє кохання Павла, вони познайомились, коли йому було 16 років. У 31 рік він загинув.

 

"Це була неймовірна людина, я вдячна Богу і долі, що саме він був моїм чоловіком, що він був в моєму житті. Він був такий добрий і душевний, він був справжнім! Чоловік, про якого я можу говорити годинами. Він був моїм домом. Він стільки років дозволяв мені бути слабкою, а тепер я буду сильною заради нього! Мій чоловік віддав своє життя заради того, щоб ми жили щасливо! Я буду робити все можливе, щоб його не підвести. Війна забирає найкращих, тому забрала мого чоловіка".

Тіло Павла впізнали за фотографіями пальців на ногах, які надали в морзі. За сімейною відмінністю, яка передалася від мами Павлу, а потім і його доньці.

Попрощалися з Павлом Железняком лише наприкінці квітня. Його поховали на кладовищі у Ялівщині.

 https://suspilne.media

 
 
 
Приєднуйтесь до наших сторінок в соцмережах і слідкуйте за головними подіями: