Полінці 6 років. Вона щоночі просить маму посунутись на ліжку, щоб тато міг лягти. Дівчинка й досі чекає, що тато подзвонить...
Полінці 6 років. Вона щоночі просить маму посунутись на ліжку, щоб тато міг лягти. Дівчинка й досі чекає, що тато подзвонить...
Павло Железняк був IT-шником. Він пішов воювати разом із двома кращими друзями. В ніч з 8 на 9 березня Павло та Віктор несли службу в Літньому театрі. Тоді театр обстріляли. Кращий друг Віктор Антоненко отримав поранення в живіт, його відвезли в госпіталь, але від великої крововтрати він помер у приймальні. Павло не міг повірити, що його кращого друга забрала війна.
"Йому так важко було змиритися, що Віті більше немає. Ми плакали всі разом з ним. Він під час обстрілу був поруч з другом, те що Павлік вижив, було дивом! Ми дякували Богу, що він вберіг мого чоловіка. Того дня він прийшов додому, обійняв усіх нас. А ще сказав, що хоче, щоб після війни я народила йому сина. Це мав бути Вітя, на честь його кращого друга", – розповідає дружина Ірина Железняк.
Павло телефонував до дружини щодня, постійно її заспокоював. Зранку 11 березня він не передзвонив...
"Я почала дзвонити йому, але він не брав слухавку. Я почала дзвонити його другу дитинства, разом з яким вони несли службу, але до нього я також не могла додзвонитися. Потім у новинах прочитала про бомбардування стадіону".
Павло був фанатом футбольного клубу "Десна". Намагався не пропускати матчів і ходив на них разом з дітьми. Під завалами цього ж стадіону Павло Железняк загинув. Дружина до останнього сподівалась, що він живий. Батько шукав сина у лікарнях міста, їздив у морги, але його ніде не було. Павло 40 днів провів під завалами зруйнованого стадіону імені Гагаріна. Він загинув разом з другом дитинства Олександром Колоском.
"Сашка жив над нами, я досі пам'ятаю цей топіт ногами по стелі в нас вдома. Все дитинство вони билися один з одним, а подорослішали і стали дружити. Разом виросли і разом пішли захищати Чернігів, разом вони і загинули", –розповідає мама бійця Олена Железняк.
Донька тата чекає ще й досі. Дружина Павла намагалася пояснити, що тата більше немає, але Полінка слухати цього не хоче.
"Одного разу я намагалася сказати їй про смерть, але вона почала плакати і кричати, щоб я більше такої нісенітниці не говорила. Вона зараз засипає і просить мене посунитися на ліжку, щоб тато ліг поруч з нами. А потім цілує повітря і обіймає його ніби тата. Вона була для нього Всесвітом, вона любить його більш за все на світі, бо саме так її любив він. Він її називав "моє сонце і місяць".
Дружина Ірина це перше і останнє кохання Павла, вони познайомились, коли йому було 16 років. У 31 рік він загинув.
"Це була неймовірна людина, я вдячна Богу і долі, що саме він був моїм чоловіком, що він був в моєму житті. Він був такий добрий і душевний, він був справжнім! Чоловік, про якого я можу говорити годинами. Він був моїм домом. Він стільки років дозволяв мені бути слабкою, а тепер я буду сильною заради нього! Мій чоловік віддав своє життя заради того, щоб ми жили щасливо! Я буду робити все можливе, щоб його не підвести. Війна забирає найкращих, тому забрала мого чоловіка".
Тіло Павла впізнали за фотографіями пальців на ногах, які надали в морзі. За сімейною відмінністю, яка передалася від мами Павлу, а потім і його доньці.
Попрощалися з Павлом Железняком лише наприкінці квітня. Його поховали на кладовищі у Ялівщині.