Василь та Олексій Галат з Бахмача Ніжинського району. Зараз вони разом бережуть спокій нашої області. Обоє колишні АТОвці, захищали Батьківщину на Донбасі - Донецькому аеропорту.
Василь та Олексій Галат з Бахмача Ніжинського району. Зараз вони разом бережуть спокій нашої області. Обоє колишні АТОвці, захищали Батьківщину на Донбасі - Донецькому аеропорту.
Брати постійно разом. Вдома, в школі, навіть працювали разом останні роки. Служити також пішли разом і були в одній частині. Хлопці - танкісти. Хоча мали законне право піти у військо по черзі – спочатку один, потім інший.
"Ми ж двійнята, нас не можна розлучати", – говорить Василь.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, брати працювали під Києвом. Те, що ворог піде саме на Чернігівщину, взагалі здавалося неможливим. Та 24-го вранці почалися вибухи.
"З новин ми розуміли, що події розвиваються дуже швидко, бо вже після обіду росіяни підійшли надто близько до Чернігова. Тож ми вирішили не чекати, а їхати в Бахмач. Адже ми обидва маємо бойовий досвід і були резервістами. Ми відразу звернулися до місцевого РТЦК СП, записатися в тероборону. Та там сказали чекати і відправили додому", - розповідає Василь.
Вже в березні хлопцям подзвонили з Чернігівського військкомату, сказали прибути з речами. Речі у братів були вже зібрані. Вже там їм видали зброю і відвезли в одне з бомбосховищ у місті.
"Наступного дня приїхав комбат, набирав десять чоловік тих, хто мав бойовий досвід і хто міг стріляти з РПГ (ручний протитанковий гранатомет). Брат вмів, тож встав перший, а я за ним. Хоча гранатомет до того в руках не тримав, але не хотів бути окремо від брата. Та потім виявилося, що нічого там важкого немає. Навіть, як б сказав, легше управлятися з гранатометом, ніж із танком", - додає Олексій.
11 березня брати потрапили в Новоселівку, у взвод "Рижого". Бойове хрещення пройшли відразу.
"Десь о 12:00 ми приїхали на позиції, а вже о пів на другу почався прицільний обстріл з танків. А наступний день взагалі запам’ятаємо на все життя. Нас накрила авіація. По нашій позиції російський літак "поклав" чотири авіабомби. Прильоти були дуже близько, метрів за 10-15 метрів від підвалу будинку, де ми були. Скажу чесно, то було страшно, але лише перший раз. Це як в танку – страшно поки не завів двигун, а потім все, страх пропадає і лише робиш те, що маєш робити", - розповідає Василь.
На Новоселівку ворожа авіація взагалі не шкодувала бомб. Зайти напряму вони не могли, тому стирали Новоселівку з лиця землі. Краще поїхати по руїнах, коли по тобі не стріляють, ніж вступати у відкритий бій. Окупанти ж били лише з дальньої зброї, в ближній бій не виходили. Як говорять хлопці, загалом попервах було важкувато, не було необхідного спорядження. Не було належного забезпечення харчуванням. Броників було лише три, надягали по черзі, як заступали на пост. Потім волонтери з Бахмача передали бронежилети, які там і варили з ресор. Дуже допомагали ОК "Північ" – без них було б дуже важко.
"Я особисто не очікував взагалі. Особливо на такі масштаби. Адже вони в нас розвернули всі види своїх військ. Адже є суттєва різниця між АТО/ООС та широкомасштабною війною. Зокрема, нині нам протистоїть набагато більша кількість військ, тому тут важче. Бої за Чернігів значно відрізнялися із зіткненнями з путінськими найманцями на Донбасі. Та й там я стріляв з танка, а тут по нас. Але нічого, впорались", - продовжує Олексій.
Мами у бранів вже немає на цьому світі, лишився тато, який переживає за синів.
"Ми намагаємося зв’язуватися з ним хоча б раз на день. На жаль, коли стояли в Новоселівці, то це не завжди вдавалося. А так дзвонимо постійно. У нас же ще один брат є. Він також зараз боронить країну, але на іншому напрямку. Коли ми були під Черніговом, він був на Київщині", - розповідає Василь.
Найбільше в цій війні хлопців вразило те, як безжалісно вони знищували околиці Чернігова авіацією. Вони просто стирали Новоселівку, не зважаючи на мирне населення. Били по житловим кварталам Чернігова, де не було військових.
"Я думаю все через те, що так вони не могли зайти в місто, тож вирішили перетворити все на руїни і потім зайти, але їм це не вдалося. Та й не вдасться ніколи. Бо ж ми знаємо, за що воюємо, а вони ні. Відсотків 90 російських військових – і контрактники, і строковики – не знають, за що воюють. То орда, яка грабує і руйнує все на своєму шляху", - додає Василь.
Те, що орки роблять зараз, просто шокує.
"Мені здається, що під час боїв на Чернігівщині через обстріли російськими військовими померло в рази більше мирного населення, аніж військового. Вони воюють проти жінок, дітей, старих, шкіл, дитячих садочків, лікарень… І це вражає", - говорить Олексій.
Брати додають, що думали, що після Донецького аеропорту їх вже ніщо не здивує. Проте, здивувала жорстокість окупантів. Ненависть до них тільки збільшилась.