У кожного українця є особиста історія, яка почалася зранку 24 лютого. На жаль, таких історій в Україні мільйони, але українці сильний народ, який бореться за нашу Перемогу, Свободу та Незалежність і кожен на своєму фронті.
У кожного українця є особиста історія, яка почалася зранку 24 лютого. На жаль, таких історій в Україні мільйони, але українці сильний народ, який бореться за нашу Перемогу, Свободу та Незалежність і кожен на своєму фронті.
Хлопець із Ніжина, який живе та працює в Чернігові, також трудиться на своєму фронті. Журналістам MYNIZHYN.com він розповів, як пережив з родиною блокаду Чернігова та як зараз з командою однодумців знімає життя українців після вторгнення росії, розповідаючи історії різних людей. До вашої уваги – розмова з Дмитром Горновим.
- Де вас застав ранок, 24 лютого? Де ви перебували? Чи очікували на повномасштабне вторгнення з боку росії, чи не вірили в це?
- 24 лютого, коли розпочалось повномасштабне вторгнення росії, я із сім'єю перебував вдома, в Чернігові. Вранці зателефонував мій знайомий, з яким увечері 23-го бачились та грали на плейстейшині, і повідомив, що в Чернігівську область вже зайшли окупанти. Чесно, я очікував на початок цього всього: всі війська рашистів, які активно нацьковували проти України останні півкроку, признання путлером ОРДЛО, коротше кажучи, все до цього йшло. Ми з дружиною зібрали попередньо тривожну валізку, але війна все одно застала нас зненацька…
- Ви родом з Ніжина, але зараз живете і працюєте в Чернігові. Ви разом з родиною пережили бойові дії агресора, перебували у блокадному Чернігові. Розкажіть, що вам довелося пережити тоді: підвальне життя разом з іншими мешканцями області, чи була у вас їжа, вода, ліки?
- Так, майже всю блокаду Чернігова, за виключенням двох останніх днів, я із сім'єю перебував удома, або недалеко від нього. Тема перебування у блокаді дуже об'ємна, тому хотів би зазначити основні моменти.
По-перше: одразу заводяться знайомства із сусідами, яких у мирному житті ти міг і не бачити і не знати про їх існування, адже кооперація із ними полегшує отримання інформації, продуктів харчування і загальне виживання нас усіх. Взаємна підтримка давала можливість легше переживати ту ситуацію у якій ми всі знаходились.
По-друге: як би дико це не звучало, але людина дуже швидко пристосовується до всього, навіть до війни. Тому вже через певний час я реагував лише на найгучніші вибухи і вже мав певне розуміння де "виліт" від нас, а де приліт від рашистів.
По-третє: запасати крупи, як це робили наші бабусі, це залишкова норма після ізоляції, де навіть до хліба доступ був через кожні два-три дні. Світло із інтернетом пропали через півтора тижні, які я ще встигав працювати із дому начитуючи новинні сюжети та опрацьовуючи у них звук. Потім не стало води, для санітарного використання набирав із річки Стрижень, яка протікає неподалік від нашого багатоквартирного будинку.
Одного разу під час одного з походів по воду, проходив повз нерозірваний снаряд із міномета. Я просто трохи відхилився від початкової траєкторії і пішов набирати воду. Але одразу після цього повідомив у поліцію, а вони вже у свій час повідомили кому потрібно. Снаряд забрали протягом півгодини. Спали із донькою та дружиною вдягнені на підлозі у кладовій кімнаті (правило трьох стін). Із ліками було трохи тугувато, але була аптека, яка працювала (хоча й дві години на добу, але..) та волонтерський пункт.
- Наразі ви вокаліст гурту "Вирій", і зараз у вас є такий собі прикольний тренд "Rock на селі". Розкажіть про це трошки більше нашим читачам.
- "Rock на селі" - це фестиваль живої музики, який проходить у селі Алтинівка, Сумської області. Даний захід має прекрасну історію, яка продовжується більше 15 років. Розпочалась вона, як захоплення декількох місцевих сімей музикою та переросла в повноцінний дводенний фестиваль із різноманітними виконавцями, потужною командою організаторів, фудкортами та кемпінгом для гостей. "Вирій" у минулому році мав честь бути хед-лайнерами першого дня фестивалю.
- А ще пташка на хвості принесла), що ви працюєте у проєкті, який знімає життя українців після вторгнення росії. Що саме ви знімаєте, де буваєте. Де можна переглянути все це?
- Так, зараз приймаю участь у проєкті, який знімає цикл документальних фільмів, а точніше їх буде три. Три різні історії. Коротко про кожний: не молода пара із села Лукашівка, які повністю пережили окупацію
та звірства рашистів; другий – про хлопчика футболіста (точніше не буду писати, нехай буде інтрига); третій про військового, який до 24-го числа займався діаметрально не пов'язаною із військовою справою роботою. Маємо надію, що окрім інтернет ресурсів, зможемо побачити дані стрічки і на суспільному мовнику України.
- Не всі ніжинці побували у Чернігові після 24 лютого 2022. Скажіть нам, який він зараз, чи не дуже сумний? Які настрої у мешканців Чернігова? Чим займаються, чим живуть?
- У перший місяць після блокади був дуже пригнічений стан, який підсилювався знищеними будинками та квартирами у яких гинули люди, просто за те, що вони українці. А от зараз, із настанням літа, Чернігів ожив, люди почали повертатись до міста і виходити на роботу. Велика кількість містян допомагає одне одному у відбудові знищених будинків просто, як волонтери. Особисто мені, здається, що після всіх цих подій, Чернігів стане ще кращим та привабливішим, аніж був до 23го лютого.
- Як думаєте, коли може закінчиться ця війна і чому ми сильніші за росіян?
- Нажаль, я не можу відповісти на першу частину питання. Війна може закінчитись і у найближчі півроку, і через десять років. На жаль, різні умови можуть виникати, або відстрочити нашу Перемогу. Дуже падлючий
Голіаф до нас причепився. Але те, що наша праща його повалить - це 100%! Адже нам, українцям, є чим зайнятись у майбутньому, на відміну від росіян, які обожнюють гнити у радянському минулому.
Фото з архіву Д. Горнова