Брати Артем та Максим про оборону Чернігова

До початку мовномасштабної війни брати працювали у фармацевтичній компанії. Про те, що розпочалася війна Артему розповіла дружина, а Максима сповістив кум із Грузії.

Проте Максим не повірив і ліг спати далі.  Повторно його розбудили вже вибухи. Брати вивезли родини з Чернігова. Планували займатися волонтерством або піти в ТрО. Прийшли до військкомату 26 лютого, а 28 числа потрапили в стрілецький батальйон оперативного командування "Північ". З 7 березня і до кінця місяця виконували бойові задачі на одній із найбільш гарячих точок оборони міста – лижній базі.

 

Усе починалося з того, що там не було ні окопів, ні позицій. За дві доби ми намагалися це все викопати, щоб зайняти оборону. На другу добу почалися бойові дії, - згадує Максим.

 

Артем говорить, що коли вони з товаришем знаходилися на позиції, до них впритул заїхало три "Тигри", які так само впритул їх обстрілювали. Один - з АГСу, інший - з кулемету 12,7 мм. Щільність вогню була така, що неможливо було підняти голову. Хлопці ледь звідти вийшли живими. До них не мали змоги прийти на допомогу. І перше, що сказав командир, коли хлопці повернулися з семигодинного наряду, було "Дякую, що ви живі". Це запам’яталося найбільше.  

 

Ми були там до 1 квітня, тоді нас вивели. За цей час пережили міномети, гради, авіаудари, штурми ледь не через день. Запам’яталося, коли нас взяли в кільце, а нас було чоловік 20 у підвалі, нас закидували гранатами. Але тоді до нас надійшла підмога і нас відбили, - розповідає Максим і пам’ятає, що ворог залишився без БТРу та танку.

 

Хлопці кажуть, що тримати позиції на лижній базі було вкрай важливим, адже, втративши їх, російські війська змогли б прямо зайти Чернігів. За оборону Чернігова брати нагороджені першими відомчими нагородами.

Розслаблятися не варто і зараз, впевнений старший брат Максим. Каже, ворог продовжує тримати у напрузі. У той же час українські захисники продовжують тренуватися, укріплювати позиції та бути завжди напоготові як фізично, так і морально.