Боєць позивним "Вікінг" брав участь в обороні Чернігівщини. Він та декілька його побратимів 9 березня потрапили у полон в селі Лукашівка.
Боєць позивним "Вікінг" брав участь в обороні Чернігівщини. Він та декілька його побратимів 9 березня потрапили у полон в селі Лукашівка.
Це рідні Боги врятували та молитви дружини
9 березня, населений пункт Лукашівка, о 7:20 ранку боєць заступив на пост. В той час він по рації чув, що у сусідньому населеному пункті була зачистка, наші чистили. Десь через місяць хлопці поспілкувався з людьми з сусідніх населених пунктів і зрозуміли чого вони (росіяни, — ред.) так до нас зайшли.
"Бо в них були старі карти й на них була дорога, тому вони так і зайшли до нас майже маршем".
За словами бійця, у їхній бік висунулось шість колон ворожої техніки. П’ять зайшло, а одна резервна стала на висоті, з якої проглядалася вся Лукашівка. Сам "Вікінг" нарахував тоді 27 танків. Українських військових же було приблизно 140 чоловік з БРДМ та танками.
Вели бій до останнього набою
Пізніше над бійцями піднявся ворожий коптер, його не було чутно, і це єдине через що їх змогли побачити та виявити.
"Під’їхала техніка, якийсь КРАЗ, з нього висадилась піхота та почала оточувати те місце, де ми знаходились та вести щільний вогонь. Ми бачили як з Іванівки виїжджали напівкругом ще сім танків та БМП. Вони почали на нас їхати, і ми розуміємо, що це вже все. Спочатку ми вимкнули рацію, потім відірвали антену та почали закопувати документи. На той час ми думали, що вже звідти не виберемось і зараз буде просто смерть".
"Вікінг" каже, що на той час оборонятися вже не було чим, і він шукав можливість застрелитись, аби не потрапити до полону.
Набоїв вже не було, БМП вдарила та вивела з ладу кулемет "Вікінга" і він вже шукав, чим би його застрелитись, аби не потрапити в той полон. На той час він би це зробив. З часом боєць зрозумів, що це було б безглуздя.
"Боги сказали, що все буде добре".
Ворог вів все більш інтенсивний вогонь, а після одного з пострілів танку, снаряд якого розірвався у глиняному бруствері, боєць отримав контузію.
Везли нас, як подаруночок своєму комбригу в Іванівку
Потім їх повантажили на танк та відвезли до свого комбата. Той вийшов з підвалу з битою в руках. Ну і почались тортури, але спочатку вони поцікавились чи є у наших хлопців цигарки. Зі слів "Вікінга", щоб поставити на коліна, його вдарили чугунною палицею по коліну правої ноги, яка і так була травмована.
"Комбат почав ставити стандартні запитання: «Де командири, де артилерія, де розвідка, де мінометники, який стан справ у найближчих населених пунктах?» Ніхто з нас нічого такого йому не сказав. За це одному з нас хотіли секатором відрізати пальці. Потім перемкнулися на мене, бо почали роздивлятись мої татуювання та сказали: «О, так это ж ССОшник». Ну і кажуть: «Слышишь бородатый, щас ты нам всё расскажешь». Один з них взяв биту, став переді мною та почав запитувати, а я подивився йому в очі та нічого не відповів. Він вдарив мене декілька разів цією битою по спині".
На той час в Лукашівці ще залишались українські військові й російський комбат сказав "Вікінгу", що посадить його на танк, дасть білий прапор, він під'їде на 500 метрів до амбару і він повинен буде кричати, щоб вони виходили здаватись у полон. А коли вони будуть виходити з амбару, сказали, що перестріляють усіх. "Вікінг" тоді відмовився це робити, за що отримав ще кілька ударів, зокрема його били ногами по голові.
Потім наших хлопців посадили на МТЛБ і сказали, що везуть нас як подаруночок своєму комбригу в Іванівку. "Вікінгу" одягнули додаткові стяжки на руки, стяжки на ноги, а на шию зав’язали мотузку.
"Після підриву я злетів, але в мене нормальний зріст і тому мотузка на шиї мені завадила, плюс ще й борода допомогла. Хлопці на уламках розрізали собі стяжки, а росіяни, їх було сім, були всередині МТЛБ. Ми зібрались, вони продовжували сидіти всередині, потім відкрили люк і кажуть: «Братишки помогите». Ми їм допомогли, закрили люк та чекали поки воно все розгориться".
Ті, хто били мене у полоні, вже мертві
Як тільки бійці почули, що в їхній бік вже виїжджають росіяни, вони побігли через поле, сховались в очереті та пересувались перебіжками по 50 метрів, адже всі були поранені.
"Ми з моїм товаришем прокладали маршрут, буквально пройшли 100 метрів оглянулись і лише потім забирали всіх інших. У хлопців була паніка, що ми їх кинемо, але ми їм сказали: «Ми вас не кинемо». Так ми босі та голі пройшли 12 годин".
У "Вікінга" був пошкоджений хребет, коліно, голова, була тріщина у скроневому відділі та струс мозку. Було кілька зламаних хребців, а кілька вибитих. Після цього він виконував задачі на Луганському напрямку, але через п’ять місяців довелося звернутися до лікарів, бо періодично почало віднімати праву ногу і потилиця сильно німіла.
"Це ідіоти. Як я потім зрозумів, це був зведений підрозділ білоруських найманців, їхні прізвища я потім побачив у Луганській області. Ми й там на них потрапили, і тут карма зіграла просто. Ті, хто мене били у полоні, вже мертві. Ми з ними зустрілися в Білогорівці на переправі через Сіверський Донець. Весь цей полк ми знищили".