Кіборг Олександр Чуб: “Смерті друзів запам'ятаються назавжди”

- Моя родина не знала, що я воював, до моменту поранення. Батько мене прийняв і благословив, а мати б переживала постійно... Я в учебці, скажімо, а вони б переживали, чи на блокпості під Слов'янськом, де загрози не було, а вони б переживали півроку, а так тільки – два тижні.

- Це випробування себе в новій якості першу чергу. Патріотизм – це також важливо, захист сім”ї, міста, області, країни.
 

- Коли відбувається боєзіткнення, людина проживає недовго. Статистика радянської армії, що людина на полі бою живе шість секунд. Але бій – це не так і часто, особливо було в перші пів року, хоча зараз там майже постійно бої. Здебільшого ти чекаш бою, люди перегорають на цьому, тому великою Божою милістю вважаю, що коли потрапив до Донецького аеропорту, одразу почався бій. А відчуття в бою – це суміш: з одного боку ти стаєш згуртованішим, ти стаєшся бути обережним, а з іншого боку – розумієш, що на все воля Божа, тому перебігаєш місця, де б при здоровому глузді не перебіг, тому осколок мене наздогнав там, куди ніколи не залітав.
 

- Найяскравіший момент – це початок бою, бо далі звикаєш. Загоряється боєкомплект, всі в диму, у чаді, всі починають задихатися, а ми пробиваємося до більш безпечного місця, але змушені, коли нас давить чадом, вивалити з вікна звалені мішки, і перебігти на позиції своїх, після чого ми мусили витягти групу, яка сама не могла вилізти з-під завалів. І там почався Голлівуд, коли ти бігаєш між боєкомплектом, що розривається, і ділянками, які прострілюються ворогом. Між бронітехнікою ховаєшся, відстрілюєшмся, і пробиваєшся до цілі, витягуєш хлопців, потім розбарикадували їх, один хлопака вчадів.витягуєш хлопців, розбарикадували їх, витягуєш хлопців, одного убили. Смерті друзів запам”ятаються назавжди. Скельт, який загинув у мене на очах, на руках в аеропорту. Мені запамята'ється вираз обличчя свого друга. Лише випадкова зустріч, коли ми побачилися, була останньою. Були і цікаві кумедні випадки, які пов'язані з кіно. Навіжений режисер Леонід Кантер бігав за героями між терміналами по кілька разів на день, ризикуючи своїм життям там, де військові перебігали дуже обережно і раз на добу, і був цілий. А десантник з 89-ї бригади, цікавий персонаж, байкер, перебігаючи між терміналами, був поранений. Хлопці пробігли у термінал, щоб пораненого евакуювати, коли почалися бої. Поранений перебігав і його наздогнала куля від свого. Це печальноі смішно вод ночас, з іншого боку – від долі не втечеш. Салава Богу, що куля не смертельно його поранила.

По темі: Ніжинський кіборг Олександр Чуб на ТРК "Львів"
 

- Я мандрівник, шукач чогось, невідомо чого. Моє улюбл заняття – йти. Велосипед, дорога. Відчуваю себе волоцюгою. Люблю пішоходний туризм, лижі, ковзани, ролики, велосипед, займався спалеологією – це коли спускаються у печери. Один мій друг займається спалеологією, бо боїться висоти і темряви, тому так він так долає свій страх. А мені подобається сам процес, люблю крутити педалі, не важливо, куди доїду. Я людина, яка любить процес. За освітою я вчитель біології, хоч починав вчитися в медінституті. Лікар – це не моє. Я в 4 класі читав підручники з біології за 7 клас. Був матросом торгівельного флоту дальнього плавання, ходив у Бразилію та Африку. Працював матросом на танкері. Мав досвід піратської атаки біля річки Калабар. Пірати захопили у полон капітана та першого механіка, як наслідок перебування у джунглях – їх викупили тоді за 120 тисяч долларів. Було весело.

Олександр Чуб на презентації фільму "Добровольці божої чоти" у Ніжині

- Ти – доброволець. Як родина поставилася до твого рішення?