Напевно кожен ніжинець звертав увагу на лавку виробів ручної роботи, що на вулиці Гоголівській. Ми теж не змогли пройти повз та познайомилися з майстрами рукоділля, які повідали нам свою історію життя.
У лавці представлені сувенірні товари у різній техніці та тематиці: брошки, сумки, іграшки, картини, панно, кошики та багато іншого. Це те що і інтер’єр прикрасить, і практичну цінність має. Чудово підійде на подарунок близькій людині. Втім, мабуть, мало кому спадає на думку: «А хто ж створив оту красу?»
ЖурналістиMYNIZHYN.com познайомилися із майстрами рукоділля та задали їм кілька запитань: «Чим саме та як давно ви займаєтесь своїм хобі? Хто за освітою, професією? Скільки часу у вас займає ваша справа? Хто купує та чи популярні зараз вироби ручної роботи?
Ось що вони нам розповіли.
Світлана Старостенко:
Моя родина вже понад 20 років займається лозоплетінням та поєднує декоративний петриківський розпис на виробах з лозового прута. Розпочинав чоловік плести вироби з лози просто заради цікавості, пам'ятаючи, як його дідусь плів для господарства кошики. Потім став плести більш сучасні вироби для побутового використання. Роботи його мали великий спектр вжитку від маленьких скриньок для прикрас до корзин для білизни, для іграшок. Також були замовлення на меблі з лози, які виготовляв на замовлення чоловік. Свою продукцію він реалізував на Андріївському узвозі. Часто запрошували його прийняти участь у різних виставках та конкурсах, ярмарках. Взагалі мій чоловік творча людина. Змалку, маючи талант до малювання, відвідував гуртки при школі, доля звела його з художником, помічником в майстерні, якого він був. Саме там він зміг розкрити свій талант та навчитись, оскільки навчався малювати самотужки. Потім почав малювати сам. Тому я можу сказати, що чоловік в мене художник, який не тільки пензлем може створити красу на полотні, а й в'юнкою лозою створює гарні побутові речі.
Нам поталанило, ми знайшли один одного і кожен приніс в цей союз свої зміни. Я ще маленькою дуже любила малювати, відвідувала гуртки в Будинку юних техніків в своєму місті. Там на занятті з малювання навчилась та закохалась в декоративний петриківський розпис. Потім закінчила педучилище, але пішла працювати за покликом серця керівником гуртків . Навчала петриківці дітей. Моїм вчителем став чоловік, який мене навчив лозоплетінню, а я його дек.розпису. Так ми поєднали в спільну, родинну творчість наших два таланти. В СЮТ, керівником гуртка " Етносвіт", якого я є, навчаю дітей, творчу молодь нашим традиціям поєдную та осучаснюю народну спадщину, щоб наші діти не забували хто вони і могли навчити своїх дітей цінувати прекрасне.
У творчих родинах діти народжуються творчі. Так і з нашою донечкою стало, виросла талановита молода дівчина, яка крім задатків до малювання ще й гарно грає на скрипці, успадкувавши любов до музики від батька, який грає на гітарі.
Скільки часу займає наша справа? Цікаве питання. Скажімо, це спосіб життя, коли ти прокидаєшся зранку і починаєш підготовку до творчого процесу - готуєш матеріал (лозу) , плетеш вироби, вже по ходу роботи з-під твоїх рук виходять різні за формою вироби (тарілочки, хлібниці, таці), потім даєш цим виробам підсохнути, лакуєш готові вироби, розписуєш готові вироби за потреби. Цим ти займаєшся протягом всього дня. Це не схоже, на "я пішов на роботу і відсидів там певну кількість годин", це схоже на добровільну творчу самоізоляцію, де лише ти і твої вироби, які потребують вдвічі більше від тебе годин роботи і втричі більше твоєї енергії для виготовлення. Так, це спосіб життя, це діло, яким ти живеш і яке допомагає тобі виживати.
Леся Терещенко:
Ще з дитинства ходила на всі можливі гуртки, захоплювалася мистецтвом. Коли вийшла заміж, то через повсякденну рутину не було часу на рукоділля. Але запам’ятався один Покровський ярмарок , здається 2018 року. Тоді мені запали в душу дитячі роботи, вишиті хрестиком. Я теж стала вишивати: картини, і часто - великих розмірів. Одна з них «Зимова казка» 120х90 см. Це була кропітка робота, над якою я працювала цілий рік, приділяючи цьому заняттю по 8 годин на день. Та згодом у мене виникли проблеми із зором, тож про вишивання довелося забути. Але я стала себе шукати в інших видах рукоділля і таки знайшла себе у лялькарстві: стала виготовляти ляльки-мотанки. Вони здавна є оберегами, та створюю я їх без всілякої магії, вкладаючи в них лише добрі наміри та думки.
Адаменко Антоніна:
За освітою я бухгалтер, але працюю в ТОВ " НіжинТеплоМережі" оператором. Ще зі шкільного віку подобалось щось виготовляти власноруч, тому з задоволенням відвідувала гурток з пошиття м'якої іграшки. І ось мої знання, здобуті в шкільному віці, знадобились при виготовленні символу року 2023.
Мій творчій шлях почався з народження сина. Тоді я проявила себе в пошитті новорічних карнавальних костюмів. А остаточно вибрала напрямок створення прикрас для волосся з народження доньки.
Мені подобалось створювати щось цікаве, та не таке, що є у всіх, а особисте. Так і з'явилися перші клієнти. Спочатку творила для доньки, потім дарувала знайомим, а потім з'явилися перші замовлення на індивідуальне виготовлення. Так і творю з 2012 року.
Але напрямок потроху розширюється. Я не зупиняюсь на одних тільки прикрасах. Шию іграшки з фетру, хутра, виготовляю різноманітний декор для дому, для карнавалів чи свят. Постійно шукаю себе в чомусь новому. Зараз проявила інтерес до бісеру, виготовляю патріотичні брошки та браслети. Я навіть спробувала себе у ролі художника, розмальовуючи екоторбинки.
На вироби я витрачаю весь свій вільний час, але це мені приносить велике задоволення, бо люди цікавляться виробами ручної праці.
Оксана Федченко:
Моя любов до рукоділля з'явилася, напевно, ще до мого народження. Бабуся і мама родом із Західної України, а тато гарно робить вироби із дерева і приймав участь ще у перших Покровских ярмарках Ніжина.
Перші свої вироби (це були сумки для закупів) зв'язала у 7років під керівництвом першої вчительки групи продовженого дня Людмили Миколаївни.
За освітою педагог філологічних наук, але більшу частину свого життя пов’язую з творчістю - в’яжу, трохи малюю і шию (маски, сумки-шопери, іграшки, подушки і т д.), люблю створювати різні сувеніри і декор. Своїм хобі я намагаюсь займатись у вільний від побуту і обов'язків мами час, тому на кожен виріб по різному витрачається час: іноді на відпочинку , іноді в черзі до лікаря, іноді на дитячих майданчиках. Це відволікає і заспокоює - своєрідна медитація.
В основному в'язані вироби (це іграшки) купують діткам, але багато інших речей для дорослих: сумки-шопери, головні убори, рукавички, шкарпетки, брелочки, аксесуари.
Чи популярні нині вироби хенд-мейд?
Майстрині діляться, що купують такі вироби найчастіше люди, бюджет яких є середнім, а той зовсім скромним. Вони розуміють ціну ручної роботи. Часто віддають останнє з гаманця або біжать до банкоматів, щоб зняти кошти. Багатії, на дорогих позашляховиках , частіше купують "статусну" річ в супермаркетах з ротангу чи пальмової стрічки ніж в майстра з рідної верби. Хоча з усякого правила є винятки.
На жаль, як відмічають майстрині, змога купувати у населення вироби в майстрів трохи згасла з війною, і зрозуміло чому, проте актуальність не втрачена. Вона ніколи не втратить ся, основний шанувальник - це народ, який цінує, береже та примножує традиції. Такі сувеніри стануть культурною спадщиною народу, мовчазними воїнами в боротьбі за незалежність та волю, коли поїдуть, як подарунок по світу.
Це речі, які дійсно зроблені з любов’ю, бо у кожен виріб автор вклав часточку своєї душі.
А вам хотілося би придбати вироби у наших у ніжинських майстрів?
Приєднуйтесь до Телеграм каналу https://t.me/My_Nizhyn та Вайбер