Ніжинська волонтерка Світлана Гомоляко: «Наш обов’язок у тилу – забезпечити їжею і теплом воїнів ЗСУ»

Людська доброта та згуртованість, цінність звичайнісінького хліба та гарячого борщу, обіди на 90 осіб, рекорди та експерименти з досконалого виготовлення окопник свічок, рецепт енергетичного батончика для Українських Захисників.

Про це та низку особливостей волонтерської діяльності ніжинської берегині Світлани Гомоляко та її команди читайте у новій розвідці від журналістів MYNIZHYN.com.

Добрі справи робляться тихо. Робляться безліччю людей, які зараз працюють на щоденні величезні потреби українських військових та українців, скривджених війною. Ці люди працюють не покладаючи рук, адже найкраще знають ціну нашого спокою, тепла і комфорту в тилу. Серед таких людей безліч жінок, на плечах яких тримається український дух та доброта. Ці жінки без красномовних слів знають як важко, голодно і холодно нашим Захисникам на передовій і якою ціною даються наші перемоги. Однією з цих берегинь, які щодня піклуються про військових, є ніжинка Світлана Гомоляко – волонтерка, співзасновниця БФ «Стронг Ніжин», керівниця хореографічного гуртка «Живчики» Ніжинського будинку дітей та юнацтва.

Світлано, коли розпочали волонтерську діяльність?

Це був лютий 2022 р., третій день повномасштабної війни. Ніжин був в оточенні російських військ. Початок війни позбавив багатьох ніжинців можливості купівлі продуктів. Підвезення нових продуктів до гіпермаркетів ускладнилось, продуктові полиці крамниць поступово спорожніли. Їжа та створення її запасів стало питанням № 1. Найважче в цій ситуації було найуразливішим категоріям мешканців: літнім людям, багатодітним родинам, хворим, людям з обмеженими можливостями, мешканцям інтернатів та притулків. За всіх цих обставин я не могла сидіти осторонь подій склавши руки. Ми з чоловіком Євгенієм вирішили підтримати людей, які опинилися в скруті. Забезпечити наших захисників та звичайних мешканців найнеобхіднішим – їжею. Мій чоловік підприємець, до війни займався овочами, тож ми та Віталій Сібіль почали роздавати людям картоплю, моркву. Паралельно розпочалася робота з формування списків тих ніжинців, кому ці овочі були потрібні найбільше. Роздавши власні запаси, ми почали думати над тим, як доставити овочі до Ніжина зовні. Відразу ж постала проблема з паливом та транспортом. У місті була паніка з пальним, дефіцит. Бензин шукали де тільки могли. Допомагали друзі та знайомі, які теж гуртувалися з метою взаємодопомоги в скрутний час. Мій чоловік зливав пальне з тракторів. Один автомобіль нам надав наш товариш – Володимир Крисько, інший – «Чернігівська чайна компанія». Цими автомобілями ми почали їздити до Києва, а звідти до Умані. В Умані було утворено ГО Благодійний фонд «Все разом Умань», що є філією британського фонду «All Together». Цей фонд надавав допомогу олією, яблуками, крупами. Ці продукти ми доставляли до Ніжина та розвозили по лікарням, притулкам, різним центрам. Через знайомих знаходили людей, у кого була проблема в харчах.

У найскрутніший час блокади Ви готували їжу для бійців Збройних сил України та Територіальної оборони?

Так. Одночасно з розповсюдженням нами овочів, я розпочала приготування готової їжі в себе на кухні. Головне гарячої. Для хлопців в полі, на холоді, на блокпосту, що продувається зі всіх боків, це є дуже важливо. Просто зігрітися їжею.  Вже готову їжу чоловік та наші знайомі доставляли ледь не до всіх блокпостів Ніжина у березні 2022 року.

Що саме готували, які страви?

Готувала супи, борщі, всі можливі варіації страв з картоплі, м’ясні страви. Все натуральне, домашнє.  В приготуванні використовувала власну консервацію, а також ті консервовані продукти, які мені постійно приносили небайдужі ніжинці. Варила різноманітні компоти з кизилу, сухофруктів, заморожених ягід. Готувала їжу постійно, адже розуміла, що хлопці потребують її щодня, й найголовніше – вчасно. Виробився навіть своєрідний графік роботи на кухні – від завершення й до початку комендантської години та в перерві між сигналами повітряної тривоги. Дуже хвилювалася, щоб доставлена їжа хлопцям на блокпости була обов’язково гарячою. Дуже приємно, що до приготування їжі нашим Захисникам долучалися небайдужі ніжинки, яким ми доставляли додому продукти для приготування й забирали вже готову їжу.

Чи пам’ятаєте найбільший приготований Вами обід за один раз?

Так, це був обід на 90 чоловік. Мені тоді вдалося зварити дві каструлі борщу об’ємом по 8 літрів кожна.

Ваша команда під час російської навали лютого-березня 2022 р. допомагала не лише Ніжину, а й району?

Ми доставляли їжу до навколишніх сіл, всіх населених пунктів, до яких ми могли дібратися, чи, точніше сказати, прорватися. Ще у березні, коли російські війська були на Чернігівщині, ми доставляли продукти до Крут, Пам’ятного, Хорошого Озера, Перебудови, Бурківки,  З витісненням українськими військами російських окупантів за межі Чернігівщини, наша команда вже на другий день розпочала допомогу звільненим селам. Саме на другий день, бо раніше було неможливо. Перший день активно тривало розмінування. Коли ж стало більш менш безпечно, ми поїхали до звільнених сіл Велика Дорога, Лосинівка, Світанок, Яхнівка, Припутні, Сваричівка, Галиця, Безуглівка, Ягідне, Слобода, Бакланово-Мурав’ївка, Ковчин та інших. Допомагали їжею не лише у Ніжинському, а й у Ріпкінському районі: села Халявин та Сібереж.

Чоловік Женя з болем згадує, що накоїли в селах російські нелюди, які прирекли людей на голод. З поверненням українських військових і волонтерів люди найперше просили хліба, адже дехто не їв його тижнями. В окупацію хлібна машина просто не могла доїхати до цих сіл, а російські вбивці не переймалися організацією забезпечення українського населення найнеобхіднішими продуктами. Навпаки, вони розграбували всі крамниці, склади продуктів, зруйнували людські хати, печі, на яких вже неможливо було готувати їжу. Росіяни лишили по собі одні руїни. Назавжди запам’ятався випадок коли у с. Слобода звільнені мешканці, окрім хліба, просили привезти бодай щось для випікання пасок, адже наближався Великдень.

Разом з нами допомогу їжею звільненим селам з першого дня надавав пастор Володимир Леонтьєв з групою «Молодь з місією», створеною людьми зі Сполучених Штатів Америки, Німеччини та інших дружніх Україні держав.

Після звільнення Чернігівщини Ви не спинилися й надалі допомагаєте Українським Воїнам?

Звісно. Ми ніколи не припиняли допомагати. Весною, коли були зруйновані всі переправи через р. Десну, й Чернігів опинився в оточенні, ми доставляли їжу нашим Захисникам, котрі там оборонялися. Доставляли всіма можливими способами. Тоді, холодної весни, я з командою готувала тушкованку та різноманітні страви швидкого приготування. Саме швидкого, адже у хлопців просто не було там часу готувати повноцінні страви. Разом з нами хлопців у Чернігові підтримували п. Володимир Леонтьєв та родина Віктора та Наталії Кільових. Інколи ми всі разом забивали машини битком, інколи це було складно. Але бажання допомагати було завжди. «Я все одно поїду, навіть, якщо машину доведеться завантажити лишень питною водою». Так завжди говорив Віталій Кільовий.

З літа 2022 р., коли харчове забезпечення цивільного населення відновилося, ми готуємо тушкованку й продукти швидкого приготування для наших Захисників Півдня і Сходу України. Ми активно співпрацюємо не лише з ніжинцями, а із Свято-Володимирським собором міста Києва, Крутівською Територіального громадою. Невтомні крутянки готують для наших хлопців вареники, голубці, картопляники тощо. Щотижня машина з нашими харчами їде на підтримку й допомогу ЗСУ. Окрім того, ми здійснюємо доставку продуктів «Новою Поштою» всюди, де це можливо зробити в умовах війни. Вагому допомогу в приготуванні тушкованки хлопцям надає Василь Сурков – працівник Ніжинського будинку дітей та юнацтва, який варить її власноруч.

Світлано, відомо, що Ви готуєте смаколики для хлопців, зокрема, особливі енергетичні батончики? Чи можете Ви поділитися рецептом їх приготування?

Залюбки. Немає жодного секрету. Наші енергетичні батончики ми готуємо на основі перлової каші, яку ми обсмажуємо на олії. Потім змішуємо кашу з медом, різними сортами горіхів, цукатами та родзинками. Горіхи ретельно дробимо. З ретельно перемішаної готовою суміші руками виліплюємо батончики, загортуючи їх харчовою плівкою.

Складові енергетичних батончиків нас надходять зі всієї України. Так, ті ж горіхи та родзинки над постачає с. Княжичі, що на Вінниччині.

Приготування їжі, тобто кулінарний фронт, є лише частиною Вашого вкладу до Перемоги. Світлано, Ви з командою також займаєтесь виготовленням окопних свічок. Розкажіть, коли Ви виготовили перші свічки й як починалася ця сторінка Вашої діяльності на ниві волонтерства?

Ми почали виробляти окопні свічки 6 листопада 2022 р. Мій чоловік Євгеній добре пам’ятає, як це було. Першу партію в 74 окопні свічки виробило 12 осіб. Виробляли вперше. Всі чули, але ніхто не знав як це робити на практиці. Тож експериментували як могли. З воском, парафіном, картоном, способами виливки тощо. Як говорить Женя, перші окопні свічки виливали з парафіну, але парафін має сильний запах та бере багато кисню в процесі горіння. Тож, ми перейшли на віск. Найкращий, звісно, натуральний бджолиний віск. Його, а також приміщення для виливки (адже на вулиці холодно) нам спочатку надав пасічник Віктор Куліш. Добродій Віктор говорить, що буде надавати віск допоки путін не підпише капітуляцію. Згодом, віск нам надав ще один пасічник з Хорошого Озера. Станом на цю хвилину ми вже перейшли зі бджолиного на штучний пальмовий віск. Цей віск ми вже  купуємо.

У процесі експериментів ми зрозуміли, що до воску варто додавали щей олію. У процесі горіння окопної свічки олія закипає і це утворює додаткове тепло. У відсотковому відношенні, це 70 % воску на 30 % олії. Важливо, щоб олія обов’язково була рафінованою. Вже у 2023 р. ми домовилися зі селекційно-дослідною станцією «Маяк» про надання нам безкоштовно 450 літрів олії з росторопші, якою ми змінили рафіновану олію.

Де берете решту необхідних матеріалів?

Всюди. Приносять люди. Картон надають різноманітні оптові бази. Банки – гіпермаркети, зокрема, «Велмарт». Але перші банки ми здобували самі. Навіть, власноруч вибирали їх зі сміттєвих завалів на базах вторинної переробки сировини, смітниках. Зараз з банками все простіше. Їх надають підприємства, збирають діти-вихованці Ніжинського будинку дітей та юнацтва. Ми співпрацюємо з Ніжинською ЗОШ № 11, учні якої теж збирають банки.

Чи маєте якийсь рекорд стосовно кількості виготовлених окопних свічок на один раз?

Маємо, 960 окопних свічок. Поки, що таку кількість не вдалося перевершити. Тай, не дуже й хотілося, бо всі ми чекаємо на Перемогу!

Ніжинці розповідають про різноманітні маленькі винаходи вашої команди для забезпечення теплом хлопців на передовій?  Це правда?

Правда. Ми робимо все можливе, щоб ЗСУ мало можливість зігрітися. Наш Володимир Крисько є майстром на всі руки. Він розробив і активно розповсюджує серед волонтерів спеціальні машинки для скручування картону для окопних світок. Ці машинки вже передано низці волонтерів з Володькової Дівиці, Лосинівки та інших сіл Ніжинщини. Банками та машинками ми ділимося з іншими ніжинськими центрами виготовлення окопних свічок, наприклад, Будинком Культури. Володимир – майстер на всі руки, щодня щось вигадує. Створив навіть кишеньковий варіант буржуйки з великих металевих банок для консервації. Володимир говорить: «Головне – це результат». А результатом є тепло і приготування мінімальної порції їжі. Перевірено, що на кишеньковій буржуйці Володимира Криська, що нагрівається за допомогою тієї ж окопної свічки, за раз можна назріти кружку чаю та заварити мівіну.

Ви постійно говорите «команда» «ми». Хто є Вашими соратницями та соратниками на ниві волонтерства й допомоги ЗСУ?

Помічників, а найперше помічниць дуже багато. Це мій чоловік, мої родичі, Наталія Кільова, Людмила Красновид, Марина Давиденко, мої колеги з Ніжинського БДЮ Світлана Кравченко, Людмила Нагорянська, Вікторія Дворська, мами наших вихованців з хореографічного гуртка «Живчики», які приносять скляні банки для тушкованки та металеві – для окопних свічок. Безліч тих, хто готує смаколики, скручує картон, розвозить їжу і робить все необхідне для нашої Перемоги.

Ми будемо працювати доти – допоки це буде необхідно. Допоки хлопці потребуватимуть нашої підтримки, адже це найменше, чим ми можемо їм віддячити за те, що вони бережуть наший спокій, сон, смачну їжу і тишу в тилу.

Спілкувався Роман Желєзко

У публікації використано світлини, надані Світланою Гомоляко