Спогади про початок повномасштабного вторгнення продовжують бентежити українців. Вони тривожні, пекучі, досить болісні і хтозна-скільки ще знадобиться часу, аби вгамувати біль втрат.
Спогади про початок повномасштабного вторгнення продовжують бентежити українців. Вони тривожні, пекучі, досить болісні і хтозна-скільки ще знадобиться часу, аби вгамувати біль втрат.
У Артура Кулика, до широкої війни – юриста, а нині – військовослужбовця ТрО ЗСУ, пережите виплеснулося в книжку під назвою «Як «звірі» воювали: ТрО очима «піджака».
Артур каже, що ця книжка в нього перша, і пояснює, що найближчим часом свої думки на папері не викладатиме, бо спомини надзвичайно болючі, тож зайвий раз ятрити душу не хочеться.
«Написав і хочу забути пережите, відверто не хочеться згадувати. Якби треба було писати книгу повторно, уже не зміг би», – у коментарі для ЧЕЛАЙН зазначає Артур Кулик.
Та все ж ідея про книжку виникла, коли закінчився найгарячіший період у нашому регіоні. Усе задля того, щоб зберегти спомини, бо людській пам’яті властиво забувати пережите. А донести правду до людей про те, як усе було, вкрай важливо. Тим паче, є що сказати.
Автор почав роботу над книжкою на початку грудня, коли з’явилося хоч трішки вільного часу. Писав вечорами, після служби.
«Це спомини про те, що пережив я і мої побратими, наші взаємини, емоції, які тоді вирували. Я був командиром взводу і є що згадати.
Із 24 лютого, тобто з першого дня широкої війни, були з хлопцями на околицях Києва та захищали нашу столицю. Різні ситуації, які траплялися, я й описав», – розповідає Артур Кулик.
Він каже, що інтерес до книги є, люди запитують. Але автор відправляє книжки тільки за донати для побратимів, які виконують бойові завдання на сході України.
«Внесок приймаю від 365 гривень. Це дуже символічно: один день на службі – одна гривня. Назбирати вдалося приблизно 100 тисяч гривень. Це кошти на ремонт автомобілів і на приціли», – розповідає автор.
Перший тираж у 112 примірників Артур надрукував своїм коштом. Нині є плани вийти десь на 300 примірників. Каже, що є люди, які готові профінансувати друк. Бо сам ще один тираж не потягне.
Книгу серед побратимів, які також є героями описаного, мало хто читав.
«Немає змоги всім просто так роздавати. Але в нас є загиблий боєць, то я до дружини його приїжджав, вручив екземпляр, вона за день прочитала, сказала, що дуже класно», – розповів Артур Кулик.
Також варто зазначити, що Артур Кулик тривалий час прожив у Чернігові, а потім поїхав навчатися до Києва, де й залишився.
Спілкувалась Ірина Осташко
Фото – Артур Кулик