Ніжин ХХІ століття складається з безлічі районів, кожен з яких має свою історію, місце розташування, будинки, світанки, а найголовніше –мешканців. Сьогодні MYNIZHYN.com познайомить ніжинців з Лихокутівкою – районом, який свого часу намагалися оминути десятою дорогою всі подорожуючі
Ніжин ХХІ століття складається з безлічі районів, кожен з яких має свою історію, місце розташування, будинки, світанки, а найголовніше –мешканців. Сьогодні MYNIZHYN.com познайомить ніжинців з Лихокутівкою – районом, який свого часу намагалися оминути десятою дорогою всі подорожуючі
"Там живуть лихі люди. Тай весь куток є лихим. Тай чи може бути по іншому, коли там лихо зі смертю водять танок, заманюючи до нього всіх довкола. Мало якому добродію вдасться проїхати тим кутком, щоб не набратися лиха, не згубити майна. Поряд болото, де невідомо, що коїться, та кладовище, на шляхах до якого й живуть лихокутівці"…
Схожих легенд та моторошних оповідок моїх сусідок-бабусь про Лихокутівку, які вражали мою уяву, я чув в дитинстві сповна. Звісно, їхні оповідки почасти обростали фантастичними персонажами й догадками, але всі без винятку божилися на тому, що в нас на кутку живе Лихо. Сперечатися не було сенсу, адже навіть вулиці кутка до більшовицького перевороту 1917 р. носили відповідні назви: Лихокутівські. Так, саме Лихокутівські, у множині. Адже їх було три.
Друга Лихокутівська (вул. Т.Докшицера)
Сьогодні, у 2023 р., колишні Лихокутівські вулиці носять назви на честь Володимира Івасюка (у більшовицьку епоху – Тельмана), Тимофія Докшицера (у більшовицьку епоху – Паризької Комуни) та Миколи Лисенка (до 2022 р. – О.Пушкіна). А провулок, від якого ці вулиці розпочиналися й вели до сучасного Овдіївського кладовища, сьогодні відомий як вулиця Михайла Коцюбинського. Саме розташування Лихокутівських вулиць і дозволяє нам у 2023 р. визначити приблизні межі Лихокутівки, у формі квадрату: відрізок вул. М.Коцюбинського від перехресть з вулицями Овдіївська та М.Лисенка, вул. М.Лисенка, Овдіївське кладовище та вул. Овдіївська від кладовища й до перехрестя з вул. М.Коцюбинського.
Колись тут було Бабичівське болото
Квітнуть абрикоси Лихокутівки
Лихокутівка була заселена ще на початку XVII століття. Архівні джерела, зокрема метричні книги Введенського монастиря, дозволяють нам встановити, що тут проживали козаки Другої Ніжинської полкової сотні. Козаки, окрім військової справи, активно займалися різноманітними ремеслами: гончарством, ковальством, пошиттям взуття та різноманітних виробів зі шкіри, про що свідчать щорічні знахідки під час земляних робіт по господарству. Втім, поряд з козаками й ремісниками, уздовж, Лихокутівських доріг/вулиць досить часто осідали грабіжники, які чинили напади на ніжинців, котрі рухалися в бік кладовища. Саме поширеність грабунків у цьому кутку-передмісті Ніжина, разом з розташуванням тут Овдіївського кладовища й породило низку переказів про те, що це є лихий куток. Місцеве кладовище виникло теж в XVII ст.. коли Лихокутівка була передмістям Ніжина, заміською, тобто не обнесеною захисним земельним валом, територією. Щоправда, старих поховань козацької епохи, чи пізніших могил ХІХ ст., на Лихокутівському кладовищі нині не збереглося. Після більшовицького перевороту 1917 р. всі старі спадкові поховання та склепи заможних козаків було зруйновано. Більшовики, будучи бідними як у матеріальному відношенні, так і на освітньому поприщі, шукали в могилах заможних козаків коштовності. На українських козацьких рештках загарбники поклали нові тіла. У метричних книгах Введенського монастиря за 1902 р. мені пощастило знайти запис про смерть мого прапрапрадіда козака Михайла Желєзка й те, що його поховано саме на Овдіївському кладовищі. Але жодне поховання до 1917 р. не пережило епоху встановлення більшовицької влади. Російсько-більшовицькі загарбники, руйнуючи поховання Овдіївського кладовища, стирали з пам’яті ніжинців українську козацьку самобутність, розуміння зв’язку поколінь козацького роду.
Перша Лихокутівська (вул. В. Івасюка)
Як живеться ніжинцям на Лихокутівці?
«Добре. Так, як і всюди в Ніжині, коли мова йде про приватний сектор».
Саме так відповідає більшість мешканців кутка. Старожили, які мешкають тут 50 років і більше, говорять що колись ритм життя лихокутівців визначало Бабичівське болото. Вода була як добром, так і лихом. Бабичівське болото давало можливість місцевому населенню ловити тут рибу, зокрема в’юнів та золотистих карасів. Рибу ловили і дорослі і діти. Втім, болотяні води розливалися щовесни й затоплювали льохи, не говорячи вже про городи, які тривалий час не підлягали обробітку. Хоч будинок мого діда й стояв ледь не на найвищій точці Лихокутівки, на перехресті вулиць М.Коцюбинського і Козачої, моя родина завжди боялася, що весною вода затопить наш льох. Навесні місцеві дітлахи будували дерев’яні плоти та плавали болотом, там де нині збудовані нові будинки, між туберкульозним диспансером і вул. М.Коцюбинського. Але ті часи давно позаду. Бабичівське болото вже давно практично не існує, воно перетворилося на низку вузеньких напів пересохлих каналів, що павутинням обплутують городи і дачні ділянки тутешніх ніжинців. Перекази про підтоплення льохів йдуть в небуття, як і легенди про місцевих розбійників 300 років тому.
«Єдине, що турбує, то це дорога. Ну просто яма на ямі. Асфальту ж у нас не було ні за радянської влади, ні зараз» – скаржиться пані Олена, котра народилася на Лихокутівці й живе тут більш ніж пів століття. Й це дійсно правда, жодна з трьох колишніх вулиць Лихокутівських (у 2023 р. це вул. М.Лисенка, Т.Докшицера і В.Івасюка) не мають асфальтного покриття. Їхні дороги – це збитий ґрунт з домішками цегли, старого бетону, щебню і горілого вугільного шлаку, що зсипаються всіма місцевими мешканцями. Вулиця М.Коцюбинського (колишній провулок Лихокутівський), хоч і була вимощена диким каменем у 60- ті роки ХХ ст., у питанні водовідведення поступається всім трьом Лихокутівським вуличкам. Весною і восени, мешканці цієї вулиці не мають жодної змоги вийти на вулицю Овдіївську. Варіантів лише два: або високі гумові чоботи, або ж обхід вулицею І.Богуна. Вода
на вул. М.Коцюбинського, між перехрестями з вул. В.Івасюка та Овдіївською простягається на всю ширину дороги, від парканів по правий бік до парканів лівого боку. Інколи здається, що це притока Остра, що загубилася між будинками. Бракує лише човнів.
Провулок Лихокутівський (вул. М.Коцюбинського)
«У нас тут своя, лихокутівська, Венеція» – любить повторювати мій брат Костянтин.
Зважаючи на відсутність асфальту у прямому сенсі цього слова, Лихокутівка не має жвавого руху автомобілів. Тут непритаманний шум та гамір центральних вулиць Ніжина. Лихокутівці притаманна тиша, яку лише зрідка, у ще довоєнну добу, порушували розваги нічних мотоциклістів та кафе «Фаворит», що було величезною проблемою сусідніх обійсть через гамір та нічні вуличці з’ясування стосунків його відвідувачів.
Сьогодні вулички Лихокутівки нагадують фруктові сади, поміж яких ховаються житлові будинки та господарські споруди. Вишні, абрикоси, сливи, алича, яблуні та груші ростуть чи не на кожному подвір’ї. Лихокутівка – це виключно приватний сектор. Тут ви не знайдете багатоповерхівки спальних районів Ніжина й навіть – «сталінки» чи «хрущівки». Переважно лихокутівці мешкають в одноповерхових будинках, втім, подекуди трапляються і двоповерхові помешкання, що вже були зведені за Незалежної України. Далеко не рідкістю є пічне опалення місцевих будинків. Лихокутівка – це ранковий крик півнів, котрі тут працюють краще за якісні електронні будильники, спів пташок, особливо синичок і горобців, та неповторні заходи сонця. Щовечора сонце зникає за дахами лихокутівських будинків. Здається, що то Лихо з давніх легенд викрадає сонце до світанку, залишаючи на небі вогняну заграву.
Роман Желєзко
Світлини автора