У перші дні повномасштабної війни Марії з чотирма дітьми довелось долати майже триста кілометрів від Чернігова до села Шевченкове, що на Глухівщині Сумської області. Жінка розповідає, що вони з родиною тікали від бойових дій пішки, але на шляху траплялись добрі люди, які підвозили їх та залишали на ніч.
Фото: Суспільне Суми
Марія з чоловіком та чотирма дітьми жила у військовому містечку поблизу Чернігова, але згадує жінка, ранок 24 лютого 2022 року для них розпочався звично, бо віддалені вибухи у їх місцевості не були рідкістю. Тоді їй зателефонувала свекруха з Сумщини, яка і повідомила – почалася війна.
"Про всяк випадок я розбудила дітей і наказала їм вдягатись, бо якщо вже там почали стріляти, то по нас точно вдарять. Діти зібрались, забрали собаку, кота, залишилось лише нам з чоловіком зібратись і ми вже стояли біля дверей. І тоді гахнуло добре, — розповіла жінка та додала — нас вивезли в сусіднє село за три кілометри, ми були, можна, сказати в самому піку, якби вони йшли, то проходили б мимо нас у будь-якому разі, ніяк би нас не оминули".
Марія. Фото: Суспільне Суми
Три тижні вони перебували у підвалі одного з будинків, згадує Марія, де рятувались від вибухів разом з місцевими.
"У магазинах у нас не було нічого, купити не можна було нічого. Одна буханка хліба давалась на вісім осіб, не те що на шістьох – родину, а на вісім людей. Діліть, як хочете, а відповідно, старші віддавали молодшим, сам водички попив і вистачить. Їли, якщо чесно з чашок", — сказала пані Марія.
Чоловік Марії колишній військовий, він розумів куди падало якщо стріляли танки, артилерія та міномети, але коли з'явилися вертольоти та літаки, то він сказав, що тут безсилий. Тому родина вирішила йти пішки до села Шевченкового, де мешкала мама чоловіка Марії. Жінка говорить, вирішили ризикнути заради дітей.
"Виходимо на ганок і бачимо, що наше містечко обстрілюється, що у нас залишилась лише одна дорога. Якщо вони почнуть більше гатити, то ми вже не вийдемо, залишимось у цьому пеклі до кінця. Чоловік говорить: перебирайте речі, щоб ослабити рюкзаки й не було важко дітям нести. Тож ми брали дві пари шкарпеток, двоє трусів, двоє светрів і, мабуть, все" — загадала Марія.
Фото: Суспільне Суми
Небайдужі люди довезли родину до Козельця, а місцеві прихистили їх на кілька днів. До Шевченкового вони їхали вже на автомобілі родичів.
"Перший час, коли ми приїхали сюди, було тихо, але у дітей була паніка – вони не роздягались. Та ми й самі не роздягались, взуття знімали, куртку, а светр, штани - ні. Тобто самі лягали вдягнені. Може це звичка, може це острах, але дітвору довго не змогли умовити роздягтись. Але потім почали адаптуватися і бабуся їх підтримала морально, але у них на пам’яті залишилось багато і вони це згадують часто", — сказала жінка.
У Шевченковому Марія влаштувала дітей у школу, а сама доєдналась до місцевих волонтерів. Тепер вони разом плетуть сітки для українських захисників і вірять в те, що колись повернуться до свого військового містечка на Чернігівщину, коли стане безпечно.
Джерело: Суспільне Чернігів