Від Ніжинської ДЮСФШ до Юнацької збірної України (U-17): тернистий футбольний шлях Назара Бондаря

Футбол – це гра мільйонів. Безперечно, війна сколихнула наше життя і змінила його докорінно, але сьогодні ви дізнаєтесь про те, як дитяча мрія може втілитись у реальне життя.

Журналісти MYNIZHYN поспілкувалися з вихованцем Ніжинської ДЮСФШ Назаром Бондарем та дізналися, який шлях він подолав, аби вийти на поле у футболці Юнацької збірної України з футболу (U-17).

– Вітаю, Назаре, розкажіть звідки Ви, де навчалися грати у футбол, чим займаються Ваші батьки?

– Я народився в Ніжині, Чернігівська область. Грати в футбол учився в Ніжинській дитячо-юнацькій спортивній футбольній школі. Тато працює інженером, а мама – бухгалтером.

– Нині Ви – гравець ФК «Рух». Як Вам вдалося туди потрапити?

– Потрапив до академії «Рух» через відбори, які проводилися три року тому. Я порадився з татом і вирішив випробувати свої сили. Загалом було три стадії відбору, і я успішно пройшов всі три. Так і потрапив до академії.


– Яку роль відіграв Ніжин у становленні Вас як футболіста? Хто доклав зусиль найбільше?

– Ніжинська ДЮСФШ дала той стержень, який зараз допомагає мені не здаватися та йти до своєї мрії. До мого розвитку, як футболіста, найбільше зусиль доклав, звісно, мій перший тренер ТАРАН ЮРІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ. Саме він допоміг мені потрапити до Академії львівського «Руху», постійно був поруч та підтримував мене.


– Ось цей шлях, мрія грати за топ-команду, на скільки це складно, якщо ти народився у провінційному місті? Чи зустріли на своєму шляху «поблажки» для мешканців, приміром, столиці?

– Неодмінно, в мене була мрія потрапити до футбольної топ-команди. Звісно, для спортсмена складнощі є на всіх рівнях футбольної кар’єри, але тільки вдосконалення своїх футбольних навичок принесуть вагомі результати та довгоочікувану мрію. Футбольне життя для футболіста ніколи не буває легким або «з поблажками», майбутній успіх залежить тільки від самого себе! Якщо є мета та мотивація досягнути її – неодмінно все вдасться.

– Страх перед початком матчу з досвідом зникає? Чи завжди є момент хвилювання до стартового свитка? Як долаєте це?

– Поганий той футболіст, який не хвилюється перед матчем! Певне хвилювання присутнє перед кожною грою: ти пригадуєш усі настанови тренера, усі передматчеві теоретичні розбори та навчання, ну і, звісно, тримаєш у голові думку, що треба не підвести команду. Як подолати хвилювання та страх? Елементарно. Треба бути налаштованим та вмотивованим на колективну гру та перемогу.


– Дебют за збірну України з футболу U-17 і відразу «автограф» у воротах суперника, але команда зіграла в нічию. Ви засмутились результатом? Чи відчували бодай радість за себе?

– Одна з моїх футбольних цілей вже досягнута – це дебют за збірну України U-17 і відразу «автограф» у ворота суперника – це космічні враження та емоції. Звісно, хотілося перемогти, але збірна фінів дуже потужна команда і пройти їхню оборону було вкрай складно, але знайшли слабке місце і маємо вагомий, на мою думку, для нас результат. На той момент я був, можливо, найщасливішою людиною, бо, особисто для мене, це особливе досягнення. Авжеж, командних помилок у тій грі хватало – не біда, будемо робити роботу над помилками.

– Як початок повномасштабного вторгнення росіян вплинув на Вашу футбольну кар’єру? Нічого особливо не змінилося, і Ви рухаєтесь до мети чи війна внесла корективи?

– Про війну завжди важко говорити…

24 лютого 2022 року рано вранці мене тато саме зустрічав на залізничному вокзалі в Ніжині, і саме в той момент полетіли російські ракети в Україну і, зокрема, на Ніжин. Важко було усвідомлювати, що почалася війна… Через три тижні мене батьки змогли евакуювати до Польщі, де на мене вже чекала моя команда з тренером. Зробити це вдалося не без допомоги батьків одного з моїх товаришів по команді – Юрія Мужиловського, за що я їм дуже вдячний.

Війна залишила свій негатив в душі назавжди, але життя продовжується, і я повинен йти до своєї мети.

– Помітно, що український футбол у стані занепаду. Безліч факторів на це вплинуло і безперечно, що війна – найбільше. На Вашу думку, чому український футбол переживає зараз кризу? Можливо, через брак легіонерів?

– Український футбол славиться своїми гравцями – володарями "Золотих м'ячів" та просто популярними футболістами. У футбольному світі Україна посідає далеко не останнє місце. Українських футболістів знають та захоплюються ними практично у всьому світі. Такі прізвища як Блохін, Шевченко, Ребров, Шовковський багато років прославляли нашу країну за кордоном. Нині цей вид спорту в Україні розвивається не так активно, як того хотілося б, зокрема, через повномасштабну агресію російських загарбників.
Легіонери завжди відігравали важливу роль в матчах, але я думаю що сьогодні вектор направлений саме на українських спортсменів.

– Виходиш на поле, а там тисячі вболівальників. Навіть якщо вони тебе підтримують, це справляє на Вас додатковий моральний тиск? Страх не підвести команду, країну (у випадку гри за збірну)? Чи може навпаки це стимул віддати усі сили на полі заради перемоги?

– По-перше, хочеться подякувати нашим захисникам та захисницям ЗСУ, котрі дають можливість нам грати у футбол та відвідувати вболівальникам матчі. Підтримка вболівальників завжди вмотивовує та надихає показати на полі найкрасивішу гру та забивати красиві голи, а якщо ти граєш за збірну України, то рівень відповідальності дуже високий, при чому як моральний, так і фізичний.

– Каверзне питання. Футбол – це залежність, у деякому сенсі. На що Ви готові обміняти футбол?

– Футбол для мене – це життя! Я в ньому живу.


– Яким Ви бачите розвиток українського футболу і що має передувати йому?

– Останнім часом український футбол прогресує досить жваво. На світовій футбольній арені достатньо наших молодих зірок, таких як: Мудрик, Довбик, Циганков, Малиновський, Зінченко, Русин та багато інших. Для досягнення високих показників, українському футболу треба дещо попрацювати над своїми українськими гравцями. Є дуже багато перспективних футболістів, які вже «на олівці» у багатьох європейських клубах, а це означає, що український футбол має досить високий рейтинг.


– Наостанок, що б хотіли побажати або ж попросити у своїх вболівальників?

– Своїм уболівальникам хочу побажати тільки БАЖАННЯ відвідувати футбольні матчі, бо футбол не може існувати без підтримки вболівальників! Вони завжди надихають творити на футбольному полі!

Фото: Назар Бондар