Наша історія: цікавинки про будинок ніжинської електростанції

Зараз важко уявити життя без електрики. Без неї неможлива ані робота, ані дозвілля. Різні електроприлади міцно увійшли в повсякденний вжиток. Особливо, в довгі зимові вечори. Розвиток ніжинської міської мережі має понад столітню історію і пов’язаний з будинком над Остром.

Зараз важко уявити життя без електрики. Без неї неможлива ані робота, ані дозвілля. Різні електроприлади міцно увійшли в повсякденний вжиток. Особливо, в довгі зимові вечори. Розвиток ніжинської міської мережі має понад столітню історію і пов’язаний з будинком над Остром.

Багатьом ніжинцям і гостям міста знайома будівля з червоної цегли, башта якої здіймається над Остром. Повз неї проходять відвідувачі ринку. Багато хто знає цю споруду за її сучасним призначенням – приміщенням Ніжинської юнацької спортивної школи. Але серед містян вона відома також за своєю першою назвою Будинок електростанції. Хоча там вже давно немає обладнання для генерації електроенергії. Але саме з неї почалась електрифікація Ніжина, організована самими ніжинцями для блага свого міста.

На початку ХХ століття питання про власну електростанцію для Ніжина вже давно назріло. На той час Київ, Чернігів та, навіть, Новгород-Сіверський вже майже з десяток років користувались електрикою. Новий вид енергії знаходив собі все більше прихильників. До того ж нові засоби тогочасного зв’язку – телеграф та телефон, також були засновані на силі струму або електросигналів.

Попри очевидні переваги, створення електростанції у Ніжині затягувалось. На заваді стояли економічні міркування – не вистачало великих споживачів. В місті було небагато підприємств, які могли використовувати новий вид енергії у своїй роботі. Через це спорудження власної станції могло стати збитковим: чим менше споживачів, тим менше виробництво електроенергії. І як наслідок дорожча її вартість.


Фото: Будинок Ніжинської електростанції (фасад)
Лише у 1910-1911 роках почались перші переговори щодо проекту станції. Але всерйоз за нього міські урядовці взялись лише за два роки, коли почався конкурс на кращий проект. Найбільші фірми, знайомлячись з умовами будівництва відмовлялись братись за справу. Міська влада не гарантувала стабільного споживання енергії у великих обсягах. Без цього зростали ризики потенційних збитків, які б не окупили будівництва.


Фото: Ніжинська електростанція – вид з Остра
Врешті-решт, до завершення конкурсу в травні 1914 року залишилось лише три підприємці – Попельський, Безрадецький і Калина. Саме з останнім місто уклало угоду про концесію. Наприкінці року почалось будівництво приміщення для станції.
Концесіонер Еммануїл Калина підійшов до своїх обов’язків сумлінно: проект будівлі електростанції замовив у відомого архітектора Панаса Сластьона. Той спеціалізувався на створенні промислових об’єктів при цьому був майстром в стилі українського модерну. Хоча сучасні дослідники архітектури припускають, що цей проект міг бути створений Миколою Даміловським. Так будівля поєднувала не лише функціональність, а мала стати візитівкою модерної епохи для міста.
На київських заводах був виготовлений дизельний двигун, потужністю 135 кінських сил, насоси для палива та інші механізми. Паралельно з монтажем обладнання на станції, йшло встановлення дубових стовпів для електромережі. Ними були охоплені вулиці Гоголівська, Мільйона (Овдіївська), Московська (сучасна вул. Станіслава Прощенка).

Електростанція була запущена восени 1916 року, як і було передбачено угодою. Тоді ж було створене «Ніжинське електричне акціонерне товариство».  Контрольний пакет його акцій належав підприємцю Калині.
Місто освітлювали 69 вуличних ліхтарів, а через рік їх стало 300. Першими користувачами електрики стала міська управа, військове відомство, суд, Історико-філологічний інститут князя Безбородька. Згодом мали бути підключені приватні оселі, театри та магазини.
Однак, цей процес загальмувався через зростання тарифів. Якщо спочатку він був в межах 17-35 копійок за кіловат, то пізніше виріс до 2-4,5 крб. Причиною був брак палива. Ніжинська електростанція використовувала галицьку нафту, а в умовах Першої світової війни її запасів ставало дедалі менше.
Ще однієї проблемою були перенавантаження у системі. Через це, подекуди, струм зникав на кілька днів. Одним з варіантів її вирішення стало відключення приватних клієнтів з 4:30 до 8:30 ранку. Електростанція могла одночасно підтримувати роботу лише 5-6 тис. лампочок.
Попри початкові труднощі ніжинська електростанція постачала місто енергією понад два десятиліття. Під час Другої світової війни будівля була пошкоджена. Після цього вона вже не виконувала свою колишню роль. З того часу будинок над Остром використовувався для ремісничого училища, спортзалу і спортивної школи.


Фото: Електростанція. Головний вхід та башта

Будинок станції не лише цікава пам’ятка архітектури, але й пам’ятник ніжинським підприємцям, що розвивали інфраструктуру міста.


Володимир Баров, історик


 
Приєднуйтесь до наших сторінок в соцмережах і слідкуйте за головними подіями: