Уміє робити все: як майстриня з Чернігівщини все життя вдягала наречених

У весільні вінки із воску та паперу на власний манір все життя вдягала наречених Марія Волік з села Антонівка, що на Прилуччинні Чернігівської області. Нині жінці 92 роки. Суспільному вона розповіла, що втратила батьків ще в дитинстві, через що не мала часу на навчання та закінчила лише один клас. Однак це не завадило їй відчути потяг до творчості та займатися рукоділлям.

У весільні вінки із воску та паперу на власний манір все життя вдягала наречених Марія Волік з села Антонівка, що на Прилуччинні Чернігівської області. Нині жінці 92 роки. Суспільному вона розповіла, що втратила батьків ще в дитинстві, через що не мала часу на навчання та закінчила лише один клас. Однак це не завадило їй відчути потяг до творчості та займатися рукоділлям.

"Я в такий день народилася – на Стрітення. І одразу батюшка матері сказав, що, Уляно (мою маму звали Уляна), твоя дочка буде обдарованим божим даром", – говорить Марія Волік.

Жінка згадує, що, коли їй було три роки, її батька розкуркулили та відправили у заслання, а, коли виповнилось 12 – померла мати. З того часу, каже, росла сиротою та не мала часу на навчання.

"Ото навчалася, поки мати жива була, дак ото один рік я походила, під війну… А рахувала математику – на ходу: ніхто не вираховував так, ніякий агроном".


Марія Волік. ФОТО: Суспільне Чернігів

З 14 років Марія Волік відчула потяг до творчості. У цей час працювала у лісгоспі та багато часу проводила наодинці з природою, де і черпала натхнення.

"Заробила скільки там копійок, а в магазині стружки були, і я взяла стружок купила і почала сама собі робити, і зробила квіточок. В нас був базар коло церкви і я винесла на базар, і мені одна жінка дала руб за 10 квіточок".

Творчості жінка не покинула і коли влаштувалася на першу, і єдину, роботу – була прибиральницею у місцевій школі.


Вишивані рушники та подушки у хаті Марії Волік. ФОТО: Суспільне Чернігів

Вільний від справ час, найчастіше вночі, вона присвячувала рукоділлю: сама розробляла схеми для вишивок у різних техніках, на власний лад кроїла та шила повсякденний та святковий одяг. Нині у будинку Марії Волік – все у вишитих та паперових квітах.

"Все пошите моїми руками. Мені ніхто не допомагав. Може, мені Господь дав такий талант, що я все робила своїми руками. Все! Немає на білому світі жіночої роботи, якої я не вмію робити. Чи не вміла: і прясти, і ткати, і начиння в’язати, і набирати, і снувати. Мене питають: "Що ти не вмієш робити?" Кажу: "Те, що не хочу"".


Вишивані рушники у хаті Марії Волік. ФОТО: Суспільне Чернігів

А ще пані Марія на власний манір робила весільні вінки із воску та паперу. Перший такий зробила ляльці та поступово вдосконалила методику.

Розказує, що приловчилася обкручувати дріт так, щоб його не було видно. Потім розтоплювала віск або парафін і поступово (до 20 разів) вмочувала в нього обкручений дріт, щоб сформувати брунечку. Першою, каже, ставить квіточку і листочок з дужечкою, потім – бруньки.

У вінках Марії Волік справляли весілля мало не всі жінки Антонівки.

"Він, як іде молода, дак трясеться все на голові. А ще вішали стьожки. Ще робилася кибалка".


Вінок, якому приблизно 45 років. ФОТО: Суспільне Чернігів

Зі слів, Марії Волік, розмір вінка залежав від уподобань молодої. Крім вінка на замовлення могла пошити все, що потрібно для весілля.

Жінка має трьох синів, тому мистецтво робити вінки із воску та паперу передала лише учениці з села Линовиця на Прилуччині.

Приєднуйтесь до наших сторінок в соцмережах і слідкуйте за головними подіями: