54-річний гончар Олег Луцук із села Стольне Менської громади на Чернігівщині лікується після важкого поранення та планує створити реабілітаційний центр для військових. У червні 2024 року він долучився до лав ЗСУ. Разом із побратимами був у Курській області, потім – під Покровськом, де вони потрапили в оточення, а самого чоловіка поранило. У лікарні Олег продовжував ліпити з глини та вчив цього інших поранених бійців та їхніх родичів. Чоловік говорить: "Тим, хто вже не може воювати, теж потрібна допомога". І такою допомогою може бути арттерапія.
54-річний гончар Олег Луцук із села Стольне Менської громади на Чернігівщині лікується після важкого поранення та планує створити реабілітаційний центр для військових. У червні 2024 року він долучився до лав ЗСУ. Разом із побратимами був у Курській області, потім – під Покровськом, де вони потрапили в оточення, а самого чоловіка поранило. У лікарні Олег продовжував ліпити з глини та вчив цього інших поранених бійців та їхніх родичів. Чоловік говорить: "Тим, хто вже не може воювати, теж потрібна допомога". І такою допомогою може бути арттерапія, розповідає Суспільне Чернігів.
Олег розповів, займатися гончарством почав близько 20 років тому.
"В Києві одного разу потрапив на майстер-клас до гончарів. Ну і воно зачепило, мені подарували два відра глини, які я привіз додому. Почав щось ліпити — те, що мене вчили. Щось виходило, щось ні".
Чоловік каже: незабаром хобі стало роботою. Останніх 15 років він навчав дітей.
"Це гуртки гончарства, художньої кераміки і цифрове фото, на яке діти з задоволенням ходять. Це заміняє їм вулицю".
Фото: Діти навчаються гончарству. Джерело: Facebook/Олег Цулук
2018 року Олег започаткував фестиваль гончарного мистецтва "Куманець" у Мені. На нього з’їжджалися майстри з усієї країни, привозили глиняних тварин. Так, каже чоловік, зібрали "мистецький зоопарк". Зараз вироби зберігають у Стольненському краєзнавчому музеї. Серед них і найбільший свищик України, який виготовив чоловік. У червні 2021-го його занесли до Книги рекордів.
"Була така ідея. Ще тоді живий був мій вчитель, Сергій Тимофійович Янков. Думали з ним разом зробити, але, на жаль, він помер. І цей свищик випалювався саме в день його народження. І, можна сказати, на честь вчителя він був зроблений", — розповів Олег.
Фото: Фестиваль гончарного мистецтва "Куманець" у Мені. Джерело: Facebook/Олег Цулук
Фото: Випалювання свищика з глини. Джерело: Facebook/Олег Цулук
У самого Олега, розповідає він, багато талановитих учнів. Однак тих, хто зробив це своїм ремеслом, поки що немає.
"Річ у тім, що кераміка і гончарство – це досить важка справа, яка віднімає досить багато часу. Досить недешева, яка не приносить миттєвого результату. Обирають собі спеціальності більш популярні, скажімо так. А це така штука, що потрібно жити цим".
Фото: Чоловік робить глечик з глини. Джерело: Facebook/Олег Цулук
У червні 2024 року чоловік долучився до лав Збройних сил України. Говорить: хотів піти служити ще на початку повномасштабного російського вторгнення, сам ходив до військкомату, але тоді його не призвали.
"Мабуть, ніхто не хоче служити. Є військові люди, є не військові люди. Але йде війна, і це обов'язок, тому я знав, що рано чи пізно доведеться йти, я до цього був готовий".
Фото: Олег Луцук у військовій формі. Джерело: Facebook/Олег Луцук
Два тижні Олег із побратимами були в Курській області. Каже: спротиву місцевих там не бачив.
"Люди спілкуються українською мовою. Я здебільшого був на позиціях, я всього один день був в населеному пункті, бачив. Ну, люди як люди".
Потім чоловік опинився під Покровськом. Там отримав поранення. Навіть перебуваючи у шпиталі, гончар продовжував ліпити. Розповідає: друзі надіслали йому глину.
"Люди, які поруч зі мною, поранені, почали приходити, ліпити, їхні сім'ї, які до них приїжджали, дружини, діти, волонтериВсім було цікаво, і майже кожен день у мене було спілкування з людьми, спілкування з глиною, або спілкування через глину, можливо".
Фото: Гончар Олег Цулук у лікарні. Джерело: Facebook/Олег Цулук
Гончарство – це арттерапія, говорить Олег. До мобілізації у нього був проєкт "Швидка гончарна допомога". Він працював як з дітьми, так і з дорослими, зокрема, військовими.
"Воно було затребуване тоді. Навіть зараз хлопці кажуть: «От виписуємося зі шпиталю, можна до тебе приїхати?»".
Фото: Чоловіки займаються гончарством. Джерело: Facebook/Олег Цулук
Чоловік каже: він періодично приходить до своєї майстерні, однак за гончарне коло ще не сідав. Поки не може зробити цього через поранення.
"На гончарному колі просто потрібно, щоб і ноги працювали, і руки, і голова. Воно ще не все докупи зібралося".
Фото: Олег Цулук у своїй майстерні. Джерело: Суспільне Чернігів
Наразі Олег лікується, після цього буде висновок медиків, чи може він служити далі.
"Цей час, поки я на лікуванні, в планах – почати створювати реабілітаційний центр для військових, куди хлопці після поранень можуть приїхати, отримати задоволення від спілкування з глиною, з природою. Тут тихо, красиво".
Фото: Фігури з глини. Джерело: Суспільне Чернігів
Скільки на це треба буде грошей і де їх брати, чоловік поки що не знає.
"Фінансова підтримка потрібна, можливо, будемо щось шукати, побачимо. Зараз, я вважаю, що першочергово – це допомога армії, військовим на війні. Але тим, хто вже не може воювати, теж потрібна допомога. Тому саме цей шлях, я думаю, теж потрібно не забувати".
Як повідомляв MYNIZHYN, у наш час мистецтво набуває все нових форм і технік, а однією з нетрадиційних є малюнок кавою. Ця техніка не лише підкреслює креативність художника, але й відкриває нові можливості для самовираження. MYNIZHYN поговорив з Аліною Овдієнко, науковою співробітницею відділу Художній музей Ніжинського краєзнавчого музею імені Івана Спаського, про особливості малюнка кавою, його значення в сучасному мистецтві та можливості для розвитку цієї техніки.