Іржавець посідає особливе місце в історії Ічнянського краю і Чернігівщини — з родиною Ревуцьких, яка дала світові велетнів української музичної культури Левка і Дмитра Ревуцьких, і Стороженками, родовід яких переплівся з нащадками Богдана Хмельницького.
Іржавець посідає особливе місце в історії Ічнянського краю і Чернігівщини — з родиною Ревуцьких, яка дала світові велетнів української музичної культури Левка і Дмитра Ревуцьких, і Стороженками, родовід яких переплівся з нащадками Богдана Хмельницького.
Про історію села розповідає Ічнянський краєзнавчий музей.
З чудодійною іконою Іржавецької Богоматері та поемою Тараса Шевченка «Іржавець». З колоритною постаттю Івана Салія і пам’ятками минувшини, починаючи з курганів дохристової епохи та поселень періоду Черняхівської культури.
За розкопками тунелів, які проводилися в південній частині села, і за рештками череп’яного посуду, що були знайдені там, археологи відносять Іржавець до поселень, заснованих 700 років тому. Очевидно, викопані нашими предками тунелі служили їм для захисту від ворога. Село до 1912 року мало назву Ржавець. За народними переказами, назва походить від річки Ржавка (вода ржава), на берегах якої поселились люди. На сьогодні по руслу річки утворився каскад ставків. Для кращої вимови назви села люди додали приставний звук «І» — Іржавець.
Іржавець — вільне військове село, «до ратуші Ічнянської прислушаюче». Входило до складу Ічнянської сотні Прилуцького полку.
1690 року Іван Мазепа передав село Прилуцькому полковнику, колишньому Іченському сотнику Івану Стороженку і тим самим більш ніж на двоє століть міцно пов’язав розвиток Іржавця з цим заслуженим українським родом. Іван Стороженко, по суті, був засновником козацько-старшинської династії, брав участь у походах проти татар, був переконаним «мазепинцем». Після смерті полковника гетьман закріпив село за його вдовою Марією (дочкою Богдана Хмельницького) та сином Андрієм Стороженками. А 1712 року вже інший гетьман, Іван Скоропадський, підтвердив, що Іржавець лишається власністю Стороженків — Андрія Стороженка і його сина Григорія.
У 1737 році Іржавцем володіли Іченський сотник Григорій Стороженко та його племінник Михайло Стороженко.
У 1780 році власниками Іржавця були бунчуковий товариш Михайло Стороженко — 58 дворів (70 хат), сотник Григорій Стороженко — 40 дворів (45 хат), удова бунчукового товариша Данила Стороженка 39 дворів (48 хат). Усього в селі було тоді 137 дворів (160 хат) селян, 31 двір (60 хат) козаків, 16 дворів (33 хати) підсусідків, які належали різночинцям.
На той час про Іржавець уже було відомо в далеких світах і завдяки паломництву до чудодійної ікони Божої матері, привезеної козаками з півдня України. Весною 1843 року Тарас Шевченко побував у селі, щоб побачити цю ікону, раніше, ніж дістався Качанівки. Через чотири роки враження від тієї поїздки відбилися в його поемі «Іржавець».
1886 року в Іржавці налічувалося 140 козачих дворів, 74 двори казенних селян, 254 двори селян-власників, охоплених восьми громадами (перша і друга Стороженківські, Чернявська, Каневська, Кользанівська, Світовська, Тишкевичівська), 20 дворів міщан тощо, а всього — 2634 жителі та 53 хати. Діяли: мурована церква, земське початкове однокласне училище, два заїжджі двори, три шинки, дві крамниці, базар (неділями), два ярмарки (24 травня і 24 вересня), чотири кузні, 30 вітряків, три олійниці.
Окрема історія — історія іржавецької Свято-Троїцької церкви, яка 1723 року прихистила чудодійну ікону Пресвятої Богородиці й в якій побував Тарас Шевченко. 1885 року замість дерев’яної було споруджено кам’яну церкву, але радянська влада зруйнувала її. І церкву, й чудодійну ікону встиг сфотографувати майбутній академік з Ічні Сергій Маслов, який дружив з Дмитром Ревуцьким і на поч. 1920-х років залюбки погодився на відрядження в село Ревуцьких з метою підготовки коментарів до поеми «Іржавець».
Вважається, що ікону Пресвятої Богородиці було написано 1572 року на півдні України після утворення Запорозької Січі, і вона була козацьким оберегом, віщувала їм перемоги або поразки. 1716 року козаки з Ічнянщини таємно перевезли її до Іржавця, де згодом розмістили в спеціально збудованому Свято-Троїцькому храмі. 24 травня 1716 року її поставили в дерев’яній церкві, а 1723 року новозбудованому камʼяному храмі. Доля шанованого протягом століть образу трагічна. Те, що не змогла знищити петровська навала, знищила сталінська. У 30-і роки XX ст. ікону було спалено. Але іржавчани вірять та сподіваються, що не згоріла в тому полумʼї українська святиня, що знову обʼявиться чудотворний образ Іржавецької Богоматері.
Як повідомляв MYNIZHYN, Дмитро Пляцук, колишній заступник міністра оборони за часів Януковича, під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну отримує мільйонні контракти на ремонт ППО. У минулому він очолював низку оборонних підприємств, включно з Ніжинським ремонтним заводом, який збанкрутував під його керівництвом.