Війна змінює людей, переписує їхні історії та залишає незабутні сліди в пам’яті. Але ще важливіше – ці історії мають бути розказані, почуті й осмислені. Книга «Фронтові оповідання з Донбасу» доктора історичних наук, завідувача кафедри історії України Ніжинського державного університету імені Гоголя, професора Євгена Луняка – це спроба передати не лише події, а й почуття, страхи, надії та мужність тих, хто зіткнувся з війною віч-на-віч.
Війна змінює людей, переписує їхні історії та залишає незабутні сліди в пам’яті.
Але ще важливіше – ці історії мають бути розказані, почуті й осмислені. Книга «Фронтові оповідання з Донбасу» доктора історичних наук, завідувача кафедри історії України Ніжинського державного університету імені Гоголя, професора Євгена Луняка – це спроба передати не лише події, а й почуття, страхи, надії та мужність тих, хто зіткнувся з війною віч-на-віч.
У цьому інтерв’ю журналісти MYNIZHYN поговорили з автором про його шлях до написання книги, джерела натхнення та вплив війни на свідомість суспільства.
Чи легко писати про війну, коли вона триває? Який меседж автор хотів донести до читачів? Про все це – в нашій розмові з Євгеном Луняком.
Фото з презентації книги. Джерело: ndu
– Що спонукало вас написати «Фронтові оповідання з Донбасу»?
– Ідея написання книги про війну на Донбасі виникла ще в 2014-2015 рр., коли я брав участь в бойових діях, спрямованих на оборону Донецького аеропорту. Тоді я писав фронтовий щоденник. Багато моїх побратимів, зокрема капітан Володимир Іванович Тітарчук, легендарний танкіст-кіборг з Чернігова, котрий загинув у жовтні 2014 р., уже тоді казали мені, що я маю написати книгу про ті події.
Деякі матеріали були написані до 2022 р., але так і не перетворені на книгу.
Цьому завадила повномасштабна війна. Перебуваючи на Донбасі в 2023-2024 рр., я також вів щоденник, занотовуючи до нього найважливіші події фронтового життя. Я став учасником і свідком багатьох яскравих історій, дещо я почув від своїх побратимів. Після одного виконання низки складних завдань я вирішив завершити цю книгу восени 2024 р.
– Як ви обирали теми для оповідань? Це реальні події чи художня інтерпретація?
— Я записав кілька фронтових історій, які, на мій погляд, добре проливають світло на те, що коїться зараз на передовій та в безпосередній близькості від неї. Багато оповідань дуже болючі, бо про фронт не можна говорити без болю, адже це загибель і каліцтво товаришів. Утім, я намагався, щоб сум не домінував у цих оповіданнях. Тому намагався додати картини не тільки нейтральні, але й веселі. Деякі оповідання мають нотку гумору. В основі всіх оповідань лежать реальні події. Практично всі оповідання, де виклад ведеться від першої особи – це спогади. В інших оповіданнях є певна художня інтерпретація, але знову ж таки справжніх подій.Я записав кілька фронтових історій, які, на мій погляд, добре проливають світло на те, що коїться зараз на передовій та в безпосередній близькості від неї. Багато оповідань дуже болючі, бо про фронт не можна говорити без болю, адже це загибель і каліцтво товаришів. Утім, я намагався, щоб сум не домінував у цих оповіданнях. Тому намагався додати картини не тільки нейтральні, але й веселі. Деякі оповідання мають нотку гумору. В основі всіх оповідань лежать реальні події. Практично всі оповідання, де виклад ведеться від першої особи – це спогади. В інших оповіданнях є певна художня інтерпретація, але знову ж таки справжніх подій.
– Як вам вдалося передати атмосферу війни у своїх оповіданнях?
— Я намагався описувати все, як було, без прикрас, досить часто використовуючи військову термінологію й жаргон, які побутують на фронті. Деякі поняття я пояснюю у підсторінкових примітках. У книзі я свідомо відмовився від використання мату й нецензурної лексики, які широко використовуються в армії. По-перше, я сам стараюся в життя та діяльності не вживати таких слів; по-друге, я хотів би, щоб цю книжку могли читати діти. Гадаю, я зміг дотриматися того рівня, коли моя збірка оповідань може читатися людьми різного віку й фаху.
– Яке оповідання для вас є найважливішим або найдраматичнішим?
— Мені важко сказати, яке оповідання є для мене найважливішим або найдраматичнішим, адже всі вони глибоко запали мені в душу. Хронологічно найближчим є оповідання «Вода – це життя». «Вода – це життя». Це найсвіжіші спогади про кінець серпня – початок вересня 2024 р., коли, ризикуючи життям, мені довелося зробити вилазку, щоб добути трохи води для себе та своїх побратимів.
В оповіданні «Тилова криса» я торкаюся проблеми життя фронтовиків у тилу, багато з яких продовжують і там нести службу, зокрема в ТЦК та СП, щодо яких у суспільстві нагнітається зневага й осуд. Звичайно, окремі факти порушень у цій сфері мають місце й винні особи повинні нести відповідальність, але в цілому ТЦК та СП виконують надважливу місію мобілізації в державі, поповнюючи лави ЗСУ.
Тут можна нагадати, що, згідно з Конституцією України, «захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов’язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону» (ст. 65). Якщо ми не будемо захищати свою країну, можемо її втратити. Згадаймо, наприклад, події та причини поразки Української революції.
– Скільки часу зайняло написання цієї книги?
На фото: книга "Фронтові оповідання з Донбасу". Автор А. Козоріз
— Я почав записувати перші історії ще в 2014 р. Час від часу робив нові записи. У вересні 2024 р. я вирішив зробити збірку оповідань і прискорив роботу над завершенням книги, яка, зрештою, й була опублікована у лютому 2025 року.
– Які джерела або особистий досвід ви використовували під час написання?
— В моїй книзі описані ті історії, які я або особисто бачив і був свідком, або ж чув від своїх товаришів.
– Чи плануєте ви продовження або написання нових книг на військову тематику?
– Поки що немає ні часу, ні можливостей знову сісти за написання творів, але багато цікавих фронтових історій залишилися за межами цієї книги. Зокрема, й події, пов’язані з обороною Ніжина наприкінці лютого – в березні 2022 рр. Можливо колись у мене буде нагода описати події, які не увійшли до цієї книги.
– Як реагували читачі на вашу книгу? Можливо, отримували зворушливі відгуки?
— Загалом читачі сприйняли мою книжку позитивно. Є багато схвальних відгуків. Це дуже надихає й підтримує мене. Значить я написав і опублікував цю збірку недаремно.
– Чи бачите ви потенціал для екранізації ваших оповідань?
– Всі мої історії я пам’ятаю або уявляю собі дуже яскраво та детально, тим більше, що вони всі базуються на реальних подіях. Тому, звісно, я припускаю можливість екранізації деяких з цих історій. Можливо якийсь з наших кіномитців надихнеться моїми творами й створить стрічку про війну, використовуючи мої оповідання.
Фото з презентації книги. Джерело: ndu
Інтерв’ю з Євгеном Луняком стало відвертою розмовою про війну без прикрас – такою, якою вона є насправді. Його книга «Фронтові оповідання з Донбасу» – це не просто художній твір, а жива історія, написана свідком і учасником подій. Вона дозволяє глибше зрозуміти реалії фронту, емоції бійців, їхні страхи, втрати та моменти сили.
Автор зумів поєднати болючі спогади з нотками гумору, передати атмосферу війни через реальні історії, що торкаються серця. Його книга вже знайшла відгук у читачів і, можливо, стане основою для майбутніх мистецьких проєктів. Але найголовніше – вона нагадує всім нам, що історії тих, хто захищає Україну, мають бути почуті й збережені для майбутніх поколінь.
Фото з презентації книги. Джерело: ndu
Раніше ми писали: У Ніжині вийшла книга пам'яті про Воїна Сергія Наконечного