Великдень – одне з найбільших свят у християнській традиції. У Ніжині, як і в багатьох українських містах, це свято мало не лише релігійне, а й глибоке культурне, побутове та емоційне значення. Традиції, пов’язані з підготовкою до Воскресіння Христового та самим днем святкування, беруть свій початок ще з давніх часів і передаються з покоління в покоління, - розповідає MYNIZHYN.
Великдень – одне з найбільших свят у християнській традиції. У Ніжині, як і в багатьох українських містах, це свято мало не лише релігійне, а й глибоке культурне, побутове та емоційне значення. Традиції, пов’язані з підготовкою до Воскресіння Христового та самим днем святкування, беруть свій початок ще з давніх часів і передаються з покоління в покоління, - розповідає MYNIZHYN.
Підготовка до Великодня починалася задовго до самої події. Перш за все, господарі дбали про чистоту й порядок у хаті. У Чистий четвер – день особливого символізму – ніжинці ретельно прибирали оселі: замітали, виносили сміття, чистили подвір’я, комори, погреби. Це не було звичайним прибиранням – вважалося, що разом із брудом і пилом з дому йде все лихе, хвороби та негаразди. Особливу увагу звертали на захист від дрібних шкідників – пацюків, мишей, черв’яків, адже в ті часи підлоги в хатах були земляними або глиняними, що створювало ідеальні умови для проникнення небажаних «гостей». І лише згодом у будинках почали з’являтися дерев’яні долівки, які трохи змінювали побут, але не звичаї.
Фото: Великодня утреня, Микола Пимоненко, 1891
У Чистий четвер або ж у середу всі члени родини обов’язково купалися, вдягали чистий одяг, оновлювали себе зовні, щоб із новою енергією зустріти свято. За переказами, дівчата до сходу сонця клали у миску червоне яєчко й умивалися цією водою, аби зберегти молодість, красу та чистоту обличчя на весь рік. Такий обряд мав глибоке символічне значення: червоне яйце символізувало життя, кров Христову та оновлення.
Особливою була атмосфера на великодньому базарі. Найбільшим попит мала свинина – її привозили здебільшого з навколишніх сіл (ціни були помірними, доступними більшості). Кожен намагався або заколоти свиню самостійно, або хоча б придбати невеличкий шматочок м’яса до святкового столу. Базарні ряди рясніли пропозиціями – продавали ковбаси, шинки, сало. Поряд – великі кошики з яйцями, бо без них не уявляли жодного Великодня. Господині купували також барвники для крашанок: у пакетиках або ж користувалися традиційними природними засобами – лушпинням цибулі, настоєм гречки, буряковим соком.
Не менш важливим передсвятковим товаром був глиняний посуд. У Ніжині здавна цінували гончарські вироби, а до Великодня існував звичай купувати нову миску, горщик або тарілку. Це вважалося не лише знаком оновлення, а й своєрідним оберегом – новий посуд мав принести у дім щастя, достаток, добробут. Гончарі знали: напередодні Великодня в них буде добрий виторг.
На рундуках мали попит і такі продукти, як шафран, імбир, киш-миш. Ці складники додавали до тіста, аби паска була не просто солодкою, а особливо запашною, насиченою, святковою. Великодня паска в Ніжині – то була окрема історія. Господині вкладали в неї не тільки час і продукти, а й душу. Найсмачніші, згадують старожили, були паски, виготовлені в кондитерській родини Тецлава на вулиці Гоголівській. Там працював німець Гоппе – майстер своєї справи, який навіть після революції, коли вже лавка закрилася, не припинив своєї діяльності, а постачав до Ніжина торти ще довгий час.
Великдень – не тільки свято страв, а й краси. Усі церкви міста готувалися з особливою ретельністю. У центральних храмах плащаниці прикрашали тонкими вишитими рушниками, квітами, зробленими з паперу або з дерев’яної стружки. На околицях у декорі використовували кролевецькі ткані рушники – барвисті, традиційні, з глибоким символізмом. Ікони в ніжинських церквах прикрашали срібними шатами – їх було чимало, адже колись у місті діяв великий цех золотарів. Після того, як шати знімали, на іконах можна було побачити старовинні написи та зображення – святі постали в квітчастих ризах, що було характерно для іконопису попередніх епох.
Окремою гордістю міста було пасхальне служіння в інститутській церкві, яка знаходилася в лівому крилі першого поверху. Атмосфера там була особливою: на кліросі співав гімназійний хор під керівництвом Федора Даниловича Проценка – знаного хормейстера, що також керував студентським громадянським хором. У ніч Воскресіння студенти читали Євангеліє дванадцятьма мовами – це було свідченням високої культури, освіченості та глибокої віри. На службу приїжджали колишні випускники з інших міст, і свято набувало рис спільного духовного піднесення. До того ж саме у великодні дні відкривалися графські кімнати з інтер’єрами XVIII століття – меблі, картини, оздоблення – все це створювало особливу атмосферу минулого.
Святкова ніч у Ніжині була наповнена звуками. У місті діяли двадцять шість церков, і всю ніч із них линув передзвін. Коли дзвони стихали в одному храмі, в іншому починали бити ще дужче. Цей духовний діалог між храмами створював відчуття загальної радості, піднесення, торжества віри. Люди з кошиками в руках ішли на службу. Після завершення літургії хресна хода тричі обходила храм з урочистим співом «Христос воскрес». На подвір’ї церкви освячували великодні страви – паски, крашанки, ковбаси, сири, мед, яблука, рибу. Кожен приносив те, що мав, і в цьому була краса свята – не в багатстві столу, а в щирості серця.
Після повернення додому родина розговлялася освяченою паскою та яйцем. До святих речей ставилися з великою повагою: шкаралупу, кісточки, залишки їжі не викидали у смітник – їх або спалювали в печі, або пускали по воді. Дехто клав освячене яйце під ікону, де воно зберігалося до наступного Великодня – і, що цікаво, не псувалося.
Удень місто наповнювалося святковою радістю. Молодь гуляла вулицями. Дівчата купували насіння соняшника, частували ним хлопців і разом гуляли вулицею Мостовою, у сквері від Спаської церкви до Іоанна Богослова. Свято було сповнене життя, світла, надії, спільності.
Великодні традиції, зафіксовані у Ніжині, є важливим елементом нематеріальної культурної спадщини регіону. Вони репрезентують не лише релігійні аспекти святкування, а й відображають стійкість родинних і громадських зв’язків, спадкоємність поколінь та ідентичність місцевої спільноти. Збереження й популяризація цих традицій сприяє формуванню культурної пам’яті, зміцненню національної самосвідомості та духовної єдності суспільства.
Як повідомляв MYNIZHYN, у неділю, 20 квітня 2025 року, православні християни святкуватимуть одне з найважливіших релігійних свят — Великдень, або Воскресіння Христове. Це свято, яке християнський світ шанує понад дві тисячі років, є символом перемоги життя над смертю, світла над темрявою. Великдень об’єднує родини за святковим столом, зберігає давні традиції й звичаї, наповнює серця вірою, надією та любов’ю.