Письменниця та авторка вірша «Враже» Людмила Горова зустрілася з читачами в Ніжині та відверто розповіла про свій шлях у літературу, особисті переживання та історії створення своїх найвідоміших текстів. Вона поділилася тим, як прийшла до письма, чому повернулася в Україну після виїзду під час війни та як народилося «Враже», що стало голосом тисяч українських жінок, розповідає MYNIZHYN.
Письменниця та авторка вірша «Враже» Людмила Горова зустрілася з читачами в Ніжині та відверто розповіла про свій шлях у літературу, особисті переживання та історії створення своїх найвідоміших текстів. Вона поділилася тим, як прийшла до письма, чому повернулася в Україну після виїзду під час війни та як народилося «Враже», що стало голосом тисяч українських жінок, розповідає MYNIZHYN.
Як усе почалося: від лікарки до авторки «Враже»
Людмила Горова зізналася, що про вірш «Враже» знає більшість українців, але майже ніхто не знає, хто його написав. Вона прийшла в літературу тоді, коли, за її словами, «порядні жінки» вже йдуть у президії, на керівні посади чи очолюють організації:
«А в мене отак вийшло, і я цьому страшенно тішуся. У мене через це є синдром самозванця*».
Синдром самозванця — це психологічний феномен, коли людина відчуває, що її успіх є результатом випадковості, а не власних навичок, знань чи зусиль. Люди з цим синдромом постійно сумніваються у власній компетентності, бояться бути "викритими" і не можуть адекватно сприймати похвалу, пояснюючи свої досягнення везінням або сторонньою допомогою.
Людмила наголошує: вона не філологиня, а лікарка за освітою. Писати почала ще у студентські роки — «чиста непристойщина», каже вона. Уже в соцмережах зʼявилися перші тексти «з розряду тих, що мамі не покажеш». Під час Майдану та початку війни виникла хвиля наслідувачів Леся Подерв’янського. Людмила разом з однодумцями писала суржиком, іронічно, «з насолодою», з нецензурною лексикою. Це вилилося у творче збіговисько, яке вони назвали «Здрасьтє».
Про книжку «Сію тобі в очі»
Назва книжки прийшла з першого рядка одного з віршів. У ній — тексти та рефлексії з 2014 по 2022 рік.
«Щось можна назвати мистецтвом, а щось — чисті рефлексії. Це перша моя книжка не про дуркування».
Про війну, виїзд і повернення додому
Під час розмови про співпрацю з журналом «Пізнайко» авторка торкнулася теми закриття дитячих закладів через виїзд родин. Вона поділилася особистим досвідом еміграції з дитиною:
«Я знала, що це про: виїхати, перечекати, повернутися».
Фото: Людмила Горова. Автор: Олександр Воронуха
Поворотним моментом стали слова знайомої жінки:
«Їдь туди, де твоє серце. Поруч із нещасною мамою дитина не буде щаслива».
Людмила повернулася в Україну й бажає, щоб усі, хто хоче повернутися, змогли зробити це якнайскоріше.
Як народилося «Враже»
Після публікації вірш став вірусним за ніч.
«Це була спроба "каналізувати" лють. Вивантажити її з себе й дати напрямок хоча б словом».
Жінки масово почали начитувати «Враже» — хто як міг, не акторки, а звичайні українки, які відчували потребу проговорити ці слова. Після популярності «Враже» жінки почали просити авторку написати «намовляння» для захисту воїнів. Людмила розповіла історію з Херсонщини: жінки у сусідній хаті читали її вірш на окуповану школу, де розташувалася база росіян. Згодом там спалахнула пожежа, і були загиблі.
«Якщо дуже сердишся й матюкнешся — гормональна система приходить у баланс. Навіть з такої позиції я розумію, що це працює».
Серед іншого, Людмила зачитувала вірші та оповідання з різних книжок:
- «Сію тобі в очі»;
- «Віршенята-кошенята»;
- «Віршинки»;
- «Конотопська абетка»;
- «Києве мій» (книжка Руслана Горового);
- «Срав пес, перділи гуси».
[GALLERY-1199]
Детальніше про авторку
Людмила Горова — українська поетеса й письменниця, авторка, чий голос став упізнаваним під час повномасштабної війни завдяки віршу «Враже». Народилася 15 вересня 1975 року в селі Воробіївка на Хмельниччині.
За освітою Горова — лікарка: вона закінчила Вінницький національний медичний університет імені Миколи Івановича Пирогова та проходила інтернатуру з педіатрії. Працювала в гуртовій торгівлі, а також медичним представником і бізнес-тренеркою у фармацевтичних компаніях. У літературу увійшла вже дорослою, без профільної освіти. Пише як для дітей, так і для дорослих.
Під час війни поезія Горової стала для багатьох формою емоційної опори. Людмила також співпрацювала з дитячим YouTube-каналом «Першосвіт», перекладала та адаптувала англомовні дитячі пісні.
У приватному житті — мама доньки Дарусі та дружина Руслана Горового (українського журналіста, автора відомого проєкту «Служба розшуку дітей», Заслуженого журналіста України, режисера-документаліста, поета і музиканта, письменника, автора збірок повістей та оповідань, співзасновника видавництва «ТаТиШо»).
У соцмережах Людмила позиціонує себе як авторка, для якої поезія є чесним і щирим словом від серця.
Нагадаємо, що Міністерство освіти і науки України відзначило нагрудним знаком «За наукові та освітні досягнення» Олександра Забарного, доцента кафедри української мови, літератури та журналістики НДУ ім. М. Гоголя. Нагороду вручено у дні, коли університет відзначає 220-річчя Ніжинської вищої школи.