Ніжинець Сергій Щербак, позивний “Писар” – медик 158-ї окремої механізованої бригади. А ще він солдат-філософ, саме таке враження виникає від спілкування з ним. Знайомтеся й судіть самі.
Ніжинець Сергій Щербак, позивний “Писар” – медик 158-ї окремої механізованої бригади. А ще він солдат-філософ, саме таке враження виникає від спілкування з ним. Знайомтеся й судіть самі.
“МЕНЕ ВИЗНАЛИ НЕПРИДАТНИМ ДО СЛУЖБИ, ТО Я ПРОСТО ЗАРЯДИВ КАРАБІН І ПОЇХАВ З ХЛОПЦЯМИ НА ПОЗИЦІЮ”
– Я народився й виріс у Ніжині. До початку повномасштабного вторгнення займався запуском, обслуговуванням і ремонтом газового обладнання: котли, колонки… Тобто потрібна для людей сфера обслуговування, забезпечення теплом і гарячою водою. Це приватна така фірма. 24-го лютого 22-го року я прокинувся вранці від того, що у нас на аеродром був приліт, а жив там поруч. От я від цього прокинувся і зрозумів, що відбувається.
– А ще в 14-му році я по здоров'ю був за рішенням комісії визнаний непридатним до служби. І тому в 22-му я не пішов у ТЦК. Запасся карабіном 7,62, у мене в сейфі він стояв, мисливський карабін нарізний, є офіційний дозвіл. То я просто його зарядив, накинув на плече, сів в автомобіль і поїхав з хлопцями на околицю міста в очікуванні – ну, невідомо чого. Ми не знали, що буде. Ми вийшли як “махновці”. А вже потім нас записали до роти охорони Ніжинського РТЦК та СП. Ми стояли на позиції біля Ніжина.
– В місті були прильоти, були жертви. Але кацапи до нас не зайшли. Вони пробували оточити Ніжин, але не намагалися штурмувати його. Потім ми від роти охорони ТЦК та СП від'єдналися, і я був командиром відділення. Це була по суті розвідгрупа. Виконували функції розвідки в основному. Коли росіян вигнали з північних областей, мене перевели на чергування на посту в Бахмачі. Ще згодом – у зенітно-кулеметний батальйон. А потім я попросився у командування – мене почули й сказали, що є посада в бойовій бригаді. Я сказав: “так, плюс”, і тепер я тут (у 158-й ОМБр).
ЗАДАЧА – НЕ ТІЛЬКИ НАКЛАДАТИ ТУРНІКЕТИ ТА ЕВАКУЮВАТИ
– Тут колектив чудовий. Моя посада – фельдшер евакуаційного відділення медичної роти. От зараз ми на полігоні. Йде тренування. І я тут у якості чергового медика. Дай Бог, щоб нічого не траплялося. Але на випадки якихось ситуацій я виконую обов'язки бойового медика.
– От прибували новобранці. Коли прибула група, то я допомагав “відфільтровувати”. Допомагав людям адаптуватися на службі. Адже по здоров'ю у хлопців різне. У декого вроджені є вади. Пристосовуємося.
Я їх возив на обстеження; підказував, якщо щось там було незрозуміло. І надавав допомогу. Тому що буває, дійсно, що в попередніх закладах військових – може, через халатність, я не знаю, чию саме, але люди були кинуті, як кажуть, напризволяще. Тож тоді наше завдання – їх підлікувати й поставити в стрій.
– Взагалі задача медика – це не тільки накладати турнікети, евакуювати. Це й кожен день працювати з людською психікою, яка теж травмується. Бути й психологом. І самому “пронизатися” цим всім, чим бійці живуть. І на що вони готові. Це і є в основному моя тут функція, мабуть. Я так себе тут зрозумів. Я їм розказую, що я робив, що міг би зробити, і що вони б робили на моєму місці. Ми знаходимо спільну мову. Надання взаємодопомоги в широкому сенсі – це важливо в бойових умовах.
– Для нас основне – це результат. Бачимо результат, і для нас це нагорода. От коли вчора він хворів, а сьогодні не хворіє. Це здоров'я і фізичне, і психологічне.
ПЕРЕМОГА – ЦЕ НЕ ЯКАСЬ ДАТА ЧИ ПОДІЯ, ЦЕ СУКУПНІСТЬ НЕВЕЛИЧКИХ ПЕРЕМОГ
– Перемога – це не те, що в переважній більшості під цим люди розуміють – якась окрема дата чи якась подія, що трапилася. Все, що трапляється – воно не дарма трапляється. Все базується на сукупності невеличких перемог, скажемо так. У кожній людині вона є, ця перемога. Щоб її отримати – треба просто переступити те, що ти не можеш нібито зробити. А ти це переступив. Це і є перемога. Хай навіть невеличка. І вона веде до загальної, спільної перемоги.
Спілкувався: Олексій Маслов
Фото: з архіву героя матеріалу