Кутя на Різдво: символіка, рецепти та родинні традиції

Різдвяний Святвечір в українській традиції – це не лише очікування народження Христа, а й особливий час єднання родини, пам’яті про предків і дотримання звичаїв, що передаються з покоління в покоління. Центральне місце на святковому столі цього вечора посідає кутя – обрядова страва, в якій поєдналися хліборобська культура, народна віра, символіка природи та родинні ритуали. Вона є не просто їжею, а своєрідним знаком продовження життя, добробуту та духовного зв’язку між минулим і майбутнім.

Упродовж зими кутю в українській традиції їли не один раз, і кожна з них мала своє значення, час і обрядовий контекст. Саме через кутю українці зверталися до сил природи, вшановували померлих, бажали врожаю та
достатку, а також освячували початок нового року.

В українській традиції взимку кутю їдять не один раз. Перша кутя готувалася 24 грудня – на Святвечір. Її з грушами, тобто узваром, починали варити ще зранку. Груші могли готувати й на день уперед, аби вони добре настоялися та набрали насиченого смаку. Уранці та в обід їли те, що було в домі, адже головна трапеза чекала родину після заходу сонця.

Зазвичай кутю варили з пшениці або ячменю. Якщо обирали ячмінь, то зерно спершу товкли, а вже потім варили. Збереглися етнографічні згадки, що «якщо насипеш часто (тобто багато зерна), то й накип (навар) часто й на верх вийде кучеряво». Таку кутю називали кучерявою – вона була розсипчастою, густою і вважалася доброю прикметою на щедрий рік.

До обіду кутя стояла в печі, після чого її виймали і ставили біля печі на покуті – сакральному місці в хаті. Кутю обов’язково несли в рукавицях – не для того, щоб не опектися, а щоб не осквернити страву. Далі її накривали покришкою, клали зверху пиріг і дрібку солі. Якщо пекли житні паляниці, то одну з них загортали – і так виходив пиріг, адже сам рецепт приготування не змінювався.

Цілий день кутя стояла, адже традиційно її варили саме на вечерю. Страв готували стільки, скільки дозволяли можливості родини – не завжди вдавалося дотриматися символічної кількості у дванадцять страв. Коли сонце заходило, починали ліпити вареники: з кашею з різних круп, з пшоняною начинкою, з маком або ж із суміші маку, каші та цукру. Обов’язково смажили чи варили рибу.

Перед тим як сісти за стіл, хату обкурювали ладаном. Лише після цього родина збиралася на вечерю. Господиня накривала стіл, і трапеза мала свій усталений порядок: спочатку їли холодець і рибу, потім вареники – їх мастили медом або олією, посипали цукром, а вже після цього куштували кутю та груші з узвару. Водночас у деяких місцевостях існувала традиція починати вечерю саме з куті.

Кутю накидав господар дому. Йому подавали миску і ложку, і він, сидячи ближче до куті, першим набирав її та ставив на стіл. Коли господар знімав покришку, він уважно дивився: якщо кутя була мокра – чекали мокрого літа, якщо суха – сухого. Так за стравою ворожили на майбутній урожай.

Українська кутя – це традиційна різдвяна страва, яку готують із вареної пшениці з додаванням меду та маку. Згідно з традицією, кожен інгредієнт має глибоке символічне значення. Пшениця символізує вічне життя, його відновлення та безперервність життєвого циклу. Насіння маку означає плодючість, щедрість і достаток, а мед уособлює щастя, злагоду та солодке, радісне життя.

Після вечері на Святвечір кутю до кінця не доїдали – в мисці обов’язково залишали трохи страви, «щоб на свіжу пристало і заводилося нове». Залишки куті під час миття посуду віддавали худобі, а вершок і пригарки кидали курям, щоб добре неслися. Спершу ці рештки клали на підвіконня, а вже вранці віддавали.

Також вважалося обов’язковим на Святвечір з’їсти хоча б три ложки куті – як знак пошани до традиції та на добру долю.

На Різдво вставали рано. У цей день варили борщ із гурками та м’ясом, смажили картоплю з м’ясом, готували ковбаси з салом. Саме цими стравами обідали після повернення з церкви. На другий день Різдва знову пекли млинці, варили борщ, готували жарке та доїдали все те, що залишилося зі святвечірнього столу. Узимку їжа довго не псувалася, тому господині не боялися готувати багато.

Окремою традицією були дитячі гостинці. Діти вставали рано, мати зав’язувала пиріг у хустку, і дитина несла його хрещеним – спочатку хрещеному батькові, а потім бабі-повитусі, яка приймала пологи. У відповідь діти отримували пряники, яйця, насіння, цукерки, бублики та гроші.

Пиріг і дрібка солі з першої куті лежали на покуті аж до посної куті. На Новий рік готували багату кутю, додаючи до неї сухофрукти, мед, горіхи та інші смаколики. А от посну кутю варили на Водохреще. У цей день рано не їли, а лише готували вечерю. Коли ж сідали за стіл, спершу пили свячену воду, а потім їли борщ, кутю та груші з узвару. Вечерю на Водохреще починали раніше, ніж на першу кутю.

Існувала також давня традиція за допомогою куті «кликати мороз». Промовляли: «Мороз, мороз, іди куті їсти, як не приходиш до Різдва, то не йди й до Петра», – щоб гурки влітку не померзли. Під час цього ритуалу ліктем стукали в стіну хати.

Традиційні рецепти різдвяної куті

Класична різдвяна кутя з пшениці

Для приготування традиційної куті брали цілі зерна пшениці. Їх перебирали, ретельно промивали та замочували на кілька годин або на ніч. Потім пшеницю варили на повільному вогні до м’якості, щоб зерно розкривалося, але не розварювалося. Окремо запарювали мак, після чого його товкли у макітрі до появи «молочка». До звареної пшениці додавали мак, мед з смаком і трохи узвару для соковитості. Кутя мала бути не рідкою і не сухою – розсипчастою, «кучерявою».

Кутя з пшениці з узваром із груш

Окрему увагу приділяли узвару. Для нього сушені груші варили на повільному вогні, інколи додаючи яблука або сливи. Узвар настоювали кілька годин, щоб він набрав насиченого смаку. Частину узвару підливали до куті, а груші подавали окремо або додавали до страви. Вважалося, що саме груша надає куті святкової повноти й символізує достаток у домі.

Кутя з ячменю

У деяких регіонах замість пшениці використовували ячмінь. Його спершу товкли, очищаючи від лушпиння, а потім варили до готовності. Ячмінна кутя виходила густішою і поживнішою. До неї так само додавали запарений і перетертий мак, мед та узвар із сушених груш. Саме така кутя часто стояла на покуті від Святвечора до Нового року.

Кутя з перловки

Перлова крупа, виготовлена з ячменю, була доступною і поширеною в селянських родинах. Перед варінням перловку замочували на кілька годин, а інколи й на ніч, після чого варили довго – до м’якості та розкриття зерна. Кутя з перловки виходила густою й поживною. До неї додавали запарений і перетертий мак, мед та узвар із сушених груш або яблук. Така кутя вважалася «ґрунтовною» і символізувала витривалість, терпіння й силу роду.

Кутя з вівса

Ще один архаїчний варіант – кутя з вівса або вівсяної крупи. Овес варили до м’якого, трохи слизького стану, що в народній уяві асоціювалося з достатком і «щоб у хаті все в’язалося». До готової основи додавали мак, мед і трохи узвару. В окремих місцевостях замість узвару використовували теплу медову воду. Вівсяна кутя була поширеною там, де овес вирощували для худоби, але в обрядові дні він ставав «людським» зерном, наділеним сакральним змістом.

Багата кутя на Новий рік

На Новий рік готували так звану багату кутю. До основи з пшениці, маку та меду додавали горіхи, родзинки, інші сухофрукти. Така кутя була поживнішою й солодшою, адже символізувала побажання багатого і щасливого року.

Посна кутя на Водохреще

На Водохреще кутя була стриманішою. Її варили без надмірних додатків, використовуючи лише зерно, мак, трохи меду та узвар. Посна кутя завершувала різдвяний цикл і мала очищувальне, духовне значення.

Незвичайні та маловідомі рецепти куті

Кутя з пшона

У деяких селах замість пшениці варили пшоняну кутю. Пшоно ретельно промивали кілька разів у гарячій воді, щоб зникла гіркота, після чого варили до м’якості. До готової каші додавали мак, мед і трохи узвару. Така кутя була світлою, ніжною на смак і символізувала сонце та тепло, яких особливо бракувало взимку.

Кутя з рисом

Хоча рис не є традиційною українською культурою, у ХХ столітті він поступово з’явився в різдвяній обрядовій кухні, особливо в міських родинах. Рис ретельно промивали й варили до м’якості, стежачи, щоб зерна залишалися цілими й не злипалися. Окремо запарювали мак і перетирали його до білого «молочка». До рису додавали мак, мед або цукор, родзинки, інколи подрібнені горіхи. Замість узвару могли використовувати теплу кип’ячену воду або легкий компот із сухофруктів.

Кутя з гречки

Рідкісний, але засвідчений варіант – кутя з гречаної крупи. Гречку варили розсипчастою, окремо готували мак із медом, а потім обережно з’єднували. Узвар додавали зовсім небагато. Цю кутю вважали «робітничою» – її готували в родинах, де гречка була основною крупою, і вона символізувала витривалість та силу.

Кутя з конопляним молоком

Один із найбільш незвичних і давніх рецептів. Насіння конопель запарювали, розтирали в макітрі та проціджували, отримуючи біле «молоко». Його додавали до звареної пшениці або ячменю разом із медом. Така кутя мала ніжний горіховий смак і вважалася поживною та цілющою.

Кутя без маку – «тиха»

У деяких родинах готували кутю без маку. Зерно варили, додавали лише мед і узвар. Таку кутю називали «тихою» або «скромною» й пов’язували з пам’яттю про померлих родичів. Вона підкреслювала не достаток, а духовну зосередженість Святвечора.

Кутя з горіхами та сушеними ягодами

У лісистих регіонах до куті додавали подрібнені волоські горіхи, сушену калину або чорниці. Ягоди попередньо запарювали, а потім змішували з медом і зерном. Така кутя поєднувала в собі солодкий і трохи терпкий смак та символізувала здоров’я і захист роду.

Кутя з медовою водою замість узвару

Якщо в домі не було сушених фруктів, узвар замінювали теплою водою з розчиненим у ній медом. Цей простий варіант вважався не менш правильним, адже головним було саме зерно і мед як дари землі та праці людини.

Отже, кутя в українській різдвяній традиції – це не просто страва, а справжній символ родинної пам’яті, зв’язку поколінь і віри в добрий рік. Вона поєднує в собі щоденну працю хлібороба, сакральні уявлення предків і тепло домашнього вогнища. Через приготування, споживання та обряди, пов’язані з кутею, українці зберігали свою ідентичність, передавали дітям знання про світ і вчили шанувати минуле. Саме тому кутя й сьогодні залишається живою традицією, яка об’єднує родину за різдвяним столом і нагадує про справжню цінність свята.

Як повідомляв MYNIZHYN, українська хустка – не просто тканина. Вона зберігає пам’ять про дівочі літа, родинні традиції та старовинні вірування, свята і зміни поколінь. Сьогодні хустка знову стає символом жіночності, національної ідентичності та стилю.