У цій частині інтерв’ю Джорджо Провінціалі розповідає про своє перебування в Ніжині – місті, яке він любить і де знайшов справжніх друзів. Він ділиться особистими враженнями від війни, яку рашистський режим веде проти мирного населення, і показує, як маленькі українські міста зберігають історію, традиції та дух нації.
У цій частині інтерв’ю Джорджо Провінціалі розповідає про своє перебування в Ніжині – місті, яке він любить і де знайшов справжніх друзів.
Він ділиться особистими враженнями від війни, яку рашистський режим веде проти мирного населення, і показує, як маленькі українські міста зберігають історію, традиції та дух нації.
Раніше ми писали:
Як італійський журналіст Джорджо Провінціалі показує Україну світові (Частина І)
Як талійський журналіст показує Україну світові (Частина ІІ)
Журналісти MYNIZHYN дізналися, що саме в Ніжині особливо відчувається героїзм і стійкість людей, і як це впливає на сприйняття України за кордоном.
– Чи були ви в Ніжині? Якщо так – яке враження залишило місто? Якщо ні – чи чули щось про нього під час роботи в Україні?
– Я люблю Ніжин. Там я зустрів багато хороших людей і тепер знаю, що маю справжніх друзів, на яких можу покластися, і які можуть розраховувати на мене. Ніжин зазнає жахливих російських атак по цивільній інфраструктурі, і я був особистим свідком цих варварських ударів.
Під час вшанування українського героя російський розвідувальний дрон зафіксував багатьох людей, які ставали на коліна, коли автомобіль із тілом загиблого воїна повертався додому після його загибелі в бою.
За кілька хвилин потому на Ніжин обрушився шквал російського вогню – з очевидним наміром убити якомога більше мирних жителів. Інші удари були спрямовані по енергетичній системі ще задовго до початку зимового сезону. Я зняв багато відео атак на «Нову пошту», «Епіцентр», пивоварню та ще одну цивільну будівлю, уражену російськими дронами, які також знищили кілька автомобілів.
Усе це потрібно пам’ятати й поширювати якомога ширше, адже світ має знати, що робить з Україною рашистський режим у москві.
Вони навмисно завдають ударів, щоб залишити людей у холоді, без електрики, без води, без їжі. Це той самий геноцидний намір, що й під час Голодомору.
– Як вам здається, яку роль відіграють невеликі українські міста, такі як Ніжин, у загальному сприйнятті України за кордоном?
– Порівняно невеликі міста, такі як Ніжин, насправді є потужними джерелами інформації, традицій і цінностей, де історія зустрічається з сучасністю. Саме тут я познайомився з Василем – очільником агротехнічного інституту. Він інженер і людина, щиро захоплена українською історією. Відвідування цього інституту під його керівництвом стало неймовірним досвідом, який торкнувся струн мого серця, знайти які було непросто.
Український спротив проходить крізь потік усвідомлення минулого України як нації, її традицій і цінностей. Плекати їх із поглядом на сучасні технології, як це робить він, – чудовий приклад для майбутніх поколінь.
– Що вас найбільше надихає чи підтримує під час роботи в умовах війни? Як відновлюєте сили після поїздок у гарячі точки?
– Україна сама по собі є джерелом натхнення для кожного, хто стоїть на правильному боці історії. Сьогодні, як ніколи, важливо подорожувати, зустрічатися з людьми, обмінюватися думками, вчитися й свідчити. Писати, фотографувати й фіксувати миті, адже, як сказав Двайт Ейзенхауер, говорячи про жахи, скоєні нацистським режимом у концтаборах, потрібно: «Зафіксуйте все вже зараз – знімайте на плівки, збирайте свідчення – бо десь на шляху історії знайдеться якийсь покидьок, який підведеться й скаже, що цього ніколи не було».
Тож, по суті, я продовжую подорожувати, бо час на відновлення може бути втрачений, коли навколо так багато того, що потрібно побачити й задокументувати.
Звісно, я люблю українську кухню: сало, солянку, шашлик, картоплю, борщ, котлети, мамалигу, відбивні, лосося, ікру… Тут справді є що смачно поїсти. Тому щоразу, коли я знаходжу добрих друзів – як це сталося тут, у Ніжині, – я проводжу з ними час, їм і відновлюю сили. А ваші огірки – просто неймовірні!
– Яку історію про Україну вам ще хотілося б розповісти італійським читачам? Можливо, є тема чи подія, яку світ недостатньо бачить?
– Я вважаю, що сьогодні світ недооцінює важливість підтримки України.
У Парижі знову говорили про мир, не звертаючи уваги на тих, хто хоче війни. Україна хронічно відчуває нестачу зброї, боєприпасів та засобів оборони. Тоді як у Парижі обговорювали примирливі сценарії та гарантії безпеки для неіснуючих перемир’їв, москвою було здійснено 172 спроби прориву фронту лише за один день. Зображення, оприлюднені 25-ю окремою бригадою, демонструють бої в Покровську, де захисники зазнали нападу 20 російських FPV-дронів, запущених протягом менш ніж хвилини – один дрон кожні три секунди, а в Парижі тим часом говорять про мир.
Західні медіа винувато оминали значну частину війни та щоденних злочинів росії, зосереджуючись на так званому «мирному плані».
Дискусія щодо «20-пунктового мирного плану» продовжує активно вестися в Україні. Радіо та телебачення висвітлюють її серйозно та з широкою пошаною, проте скептицизм поширений на всіх рівнях суспільства. Так, у інтерв’ю Fox News на полях зустрічі в Мар-а-Лаго з американським колегою Президент Володимир Зеленський сам визнав, що – якби план винесли на референдум із можливістю українського виходу з Донбасу (як того бажає Вашингтон) – він був би відкинутий.
Насправді, навіть без цього невдалого пункту, сучасна форма плану приречена на провал, бо повторює найсерйозніші помилки минулого та просуває пункти, які юридично несумісні й практично нездійсненні.
Протягом 2024 року Дональд Трамп стверджував, що зможе завершити російське вторгнення в Україну менш ніж за 24 години, не пояснюючи, як саме. Повернувшись до Білого дому, вже не за день, а протягом року, він дав зрозуміти, що плану насправді не існує й що перо передадуть росіянам для його підготовки. москва скористалася можливістю, склавши список із 28 максималістських вимог, несумісних із міжнародним правом і неприйнятних для Києва.
Протягом 2025 року слово «мир» було настільки перевикористане, що втратило сенс навіть у перспективі, витіснивши «перемогу», яку Зеленський використовував у своєму «5-пунктовому плані (і 3 секретних додатках)» до самої передвиборчої кампанії США. Щоб не зачепити самолюбство нового господаря Білого дому, було ухвалено рішення перекласти 28 російських пунктів у прозу, створивши калейдоскоп суперечливих положень і юридичних та практичних невідповідностей, які маскують структурний ризик повторної ескалації конфлікту під прикриттям неоднозначного та нездійсненного «миру».
Я присвятив статтю, яка отримала широкий резонанс, юридично нестійкому та небезпечному характеру спроби зобов’язати Україну до без’ядерного статусу – як це нібито закріплено в пункті 11 «20-пунктового плану».
Але й пункти 1, 2, 5 та 6 також є оксимороном, так само як і ідея зони вільної торгівлі, що мала б поширюватися на території України, незаконно окуповані російською федерацією (ТОТ).
У цих пунктах підтверджується територіальний суверенітет України (1), пропонується договір про ненапад між Україною та рф (2) та між останньою й Європою (6, за винятком уточнення в пункті 7, що Україна буде його частиною), встановлюються умови моніторингу лінії конфлікту, а також умови військової відповіді та відновлення західних санкцій у разі нового вторгнення (5).
За визначенням, український суверенітет несумісний із будь-якою архітектурою, що нормалізує або інституціоналізує російське панування над частинами її території. Створення гібриду де-юре українського та де-факто російського суверенітету – саме той тип неоднозначності, який породжує суперечки, інциденти та війну.
Внутрішнє російське законодавство, яке закріплює ненапад на Україну чи Європу, не обмежує таємні військові дії і не встановлює механізмів контролю. Досвід «малих зелених чоловічків» – проксі-міліцій, контрактників, «сепаратистів» та непозначених добровольців – мав нас чомусь навчити.
москва підписала Мінські домовленості І, відкидаючи свою участь у конфлікті. Вона виступала як «посередник» та звинувачувала «місцеві формування» у порушенні цих угод. В Іловайську українські сили завдали тяжких втрат цим «сепаратистам». москва втрутилася регулярними військами, оточила українців і пообіцяла гуманітарний коридор, який порушила, влаштувавши різанину для колони, що виходила.
Такий самий сценарій повторився в Дебальцевому, яке було захоплене росіянами в лютому 2015 року після набрання чинності перемир’ям, передбаченому Мінськими домовленостями II. Це була символічна подія, яка продемонструвала, що моніторинг лінії конфлікту сам по собі недостатній без гарантованого доступу та примусових механізмів. Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ, найпотужніший інструмент спостереження, коли-небудь розгорнутий у Європі, роками фіксувала систематичні обмеження свободи пересування, втручання, технічні обмеження та закриття ключових районів.
Таку угоду про ненапад можна сфальсифікувати протягом 24 годин у контексті поступової, «субпорогової» ескалації на тисячах кілометрів сірих зон, подібних до сучасних.
Окрім того, що її легко саботувати, вона несе ризик того, що США не втрутяться, якщо тригерна подія залишатиметься неоднозначною або оспорюваною. Якщо військова відповідь залежить від класифікації вторгнення чи нападу, класична стратегія москви полягає в тому, щоб затемнити атрибуцію, створити інформаційний туман і скористатися тим, що поки західні демократії сперечаються, її війська просуваються вперед.
Хто буде класифікувати подію? Які строки та стандарти доказів застосовуватимуться? Як можна відновити територіальну цілісність України, не порушуючи «угод», які створюють ідеальні стимули для постійної гібридної війни?
Пропозиція про створення зони вільної торгівлі на ТОТ передбачає єдині митні органи, контроль кордонів, інспекційні та контрольні механізми, ефективну юрисдикцію, захист інвестицій та відсутність ворожих сил на території.
Це повна протилежність ТОТ, де зберігається російський контроль, але український суверенітет формально зберігається, а будь-які економічні потоки в кінцевому підсумку фінансують окупацію, порушуючи принцип західного невизнання.
Створення там зони вільної торгівлі означає не лише імпліцитне визнання російської окупації – юридично нездійсненна фікція – а й легалізацію незаконного обігу товарів у Європі, що підживлює нескінченні суперечки щодо майна та цінних паперів, структурне контрабандне пересування та тріангуляцію «відмитих» товарів у рублях, гривнях і євро.
Так само передчасне скасування західних санкцій проти рф було б стратегічно самогубним, адже вони залишаються основним інструментом примусу ЄС та єдиним залишковим стримувальним фактором.
За відсутності активної військової сили пом’якшення єдиної форми постійного тиску до повного відновлення територіальної цілісності України – та міжнародного права – означає заздалегідь платити за чергову порожню обіцянку москви.
Отже, Джорджо Провінціалі показав, що справжня історія України живе не лише на фронті, а й у буднях людей, у їхній мужності та культурі.
[GALLERY-1261]
На фото італійський журналіст Джорджо Провінціалі показує Україну світові
Фото з архіву Джорджо
Росія, путін та пов’язані терміни написані з малої літери на прохання кореспондента, щоб передати його особисте ставлення і стилістику, а не як граматична помилка. Як встановлено протоколом № 83 від 15 вересня 2023 року Національної комісії з питань державних мовних стандартів».