До Міжнародного дня лялькаря журналісти MYNIZHYN поспілкувалися з Тамарою Іоновою про її шлях від Ніжина до Австралії, про роль народної ляльки у збереженні культури та про те, як українські традиції знаходять відгук серед людей на іншому континенті.
Українська культура живе далеко за межами України – там, де її бережуть люди, для яких традиції залишаються важливою частиною життя. Однією з таких є ніжинка Тамара Іонова, яка сьогодні мешкає в Австралії та знайомить місцевих жителів із давнім українським мистецтвом створення ляльки-мотанки.
До Міжнародного дня лялькаря журналісти MYNIZHYN поспілкувалися з Тамарою Іоновою про її шлях від Ніжина до Австралії, про роль народної ляльки у збереженні культури та про те, як українські традиції знаходять відгук серед людей на іншому континенті.
– Пані Тамаро, де ви вперше познайомилися з традицією виготовлення ляльок-мотанок і коли почали їх робити самі?
– У дитинстві ми часто робили ляльки з того, що було під рукою: з хусток, кукурудзяних початків чи шматочків тканини. Тоді я навіть не знала, що це має таке глибоке коріння і що це – народна лялька. Справжнє відкриття відбулося вже значно пізніше. Більш глибоко про феномен ляльок-мотанок і правила їх виготовлення я дізналася завдяки майстер-класу, який проводила майстриня Анастасія Козоріз. Це був захід у Києві для жінок, спрямований на відновлення психологічного ресурсу, занурення в українські традиції та підкреслення нашої ідентичності. Саме тоді я по-справжньому захопилася цією справою. Згодом ляльки-мотанки почали з’являтися і в моїй психологічній практиці. Наприклад, я використовувала їх у роботі з вагітними жінками як засіб роботи з домінантою материнства – психофізіологічним механізмом, що формується у жінки від моменту зачаття або навіть планування дитини. Така творча робота допомагає налаштуватися на материнство, заспокоює і створює особливий емоційний зв’язок із майбутньою дитиною.
– Як склалася ваша доля, що з Ніжина ви опинилися в Австралії, але продовжуєте зберігати українські традиції?
– Як і в багатьох українців сьогодні, у моїй історії є війна. Головною причиною переїзду стала безпека дітей. Ми шукали місце, де вони могли б почуватися спокійно. Проте я завжди кажу: українцем можна бути будь-де у світі, якщо ти ним народився. Навіть перебуваючи за тисячі кілометрів від рідного міста, людина може нести свою культуру, мову та традиції. Для мене це дуже важливо. Тому українські звичаї залишаються частиною мого життя, а лялька-мотанка стала одним із символів цього зв’язку з Батьківщиною.
– Коли і як ви почали знайомити австралійців із мистецтвом створення ляльок-мотанок?
– Я не можу сказати, що це були саме класичні навчальні майстер-класи з самого початку. Швидше я просто ділилася красою нашої культури, показувала свої ляльки, розповідала про них знайомим. Людям це дуже сподобалося. Дехто з австралійців почав цікавитися: що це за ляльки, чому вони без обличчя, чому виготовляються саме шляхом намотування тканини. Згодом з’явилися люди, які захотіли навчитися робити такі ляльки самі. Так поступово зацікавлення переросло у невеликі творчі зустрічі, де ми разом знайомимося з українською традицією.
– Що вас найбільше надихає у процесі створення ляльок-мотанок?
– Найбільше мене надихає можливість передавати традицію через творчість. Лялька-мотанка – це не просто іграшка. Через неї можна розповідати історію України, знайомити людей із нашою культурою, навіть говорити про літературу чи народні звичаї. У кожній ляльці є певний зміст, символіка, а також енергія людини, яка її створює. Коли працюєш над лялькою, виникає особливий стан – ніби зосереджуєшся на чомусь дуже важливому і водночас відчуваєш зв’язок із поколіннями наших предків.
– Чи відчуваєте різницю у сприйнятті української культури місцевими жителями Австралії?
– Звичайно, різниця є. Австралія – відносно молода країна, тоді як традиції України формувалися тисячоліттями. Тому наша культура викликає великий інтерес. Людей дивує, що за простими, на перший погляд, речами прихована глибока символіка. Вони з цікавістю слухають про обряди, вірування, значення орнаментів. Часто запитують, чому саме так робиться лялька, чому вона не має обличчя, що означають кольори. Це дуже приємно, адже бачиш щире зацікавлення.
– Які традиційні символи та техніки ви обов’язково показуєте своїм учням?
– Насамперед я розповідаю про символи, які використовуються у створенні мотанки. Наприклад, основа ляльки формується шляхом скручування тканини у спіраль – це дуже давній символ, який уособлює розвиток і рух життя. Також важливим є рівносторонній хрест на обличчі ляльки. Його називають солярним символом, адже він пов’язаний із сонцем. Цікаво, що подібні символи можна знайти у багатьох культурах світу, і це ще раз підкреслює універсальність давніх традицій.
– Як реагують учасники майстер-класів на історії та легенди, пов’язані з лялькою-мотанкою?
– Слухають із великим інтересом. Багато людей навіть не підозрюють, що за такою невеликою річчю може стояти цілий пласт культури. Коли розповідаєш про значення ляльки як оберега, про традиції її створення без використання голки, про зв’язок із родинними обрядами – люди починають дивитися на неї зовсім по-іншому.
– Які виклики доводиться долати, популяризуючи українське мистецтво за кордоном?
– Загалом наша культура сприймається з великою повагою та інтересом. Люди відкриті до нового і часто щиро підтримують українців. Але інколи доводиться стикатися з проявами російської пропаганди. Наші північні сусіди давно намагаються привласнити багато елементів культури інших народів. Проте коли мова йде про ляльки-мотанки, я завжди кажу з усмішкою: нехай бігають зі своїми матрьошками, які вони також свого часу запозичили. Українська традиція має свою історію і свою унікальність.
– Чи використовуєте ви сучасні елементи або адаптуєте мотанку до австралійської аудиторії?
– Я намагаюся використовувати переважно натуральні матеріали, адже це відповідає традиції. Проте лялька як явище повинна жити у сучасному світі. Тому певна адаптація можлива – у деталях, у кольорах чи декоративних елементах. Головне, щоб зберігалася основа традиції, її символіка і спосіб виготовлення.
– Що для вас означає Міжнародний день лялькаря?
– Чесно кажучи, для мене день лялькаря – це кожен день, коли я створюю нову ляльку. Я не вважаю себе професійною майстринею. Для мене виготовлення мотанок – це радше медитація, спосіб заспокоїтися і водночас розповісти людям про культуру України. І, здається, це виходить доволі вдало.
[GALLERY-1340]
Історія Тамари Іонової – ще одне підтвердження того, що українська культура не має кордонів. Навіть за тисячі кілометрів від рідного Ніжина вона продовжує жити у традиціях, символах і творчості. А лялька-мотанка, створена з простих клаптиків тканини, стає маленьким послом України в далекій Австралії, відкриваючи місцевим жителям красу і глибину української культурної спадщини.
Вас може зацікавити: Традиція, що поєднує минуле та сучасність: ніжинка про секрети створення писанок