До Всесвітнього дня голосу, який відзначають 16 квітня, MYNIZHYN поспілкувався з ніжинським вокалістом, викладачем і хормейстером Ярославом Йоткою – людиною, для якої голос став не лише професією, а й способом самовираження та комунікації з аудиторією.
До Всесвітнього дня голосу, який відзначають 16 квітня, MYNIZHYN поспілкувався з ніжинським вокалістом, викладачем і хормейстером Ярославом Йоткою – людиною, для якої голос став не лише професією, а й способом самовираження та комунікації з аудиторією.
Ярослав Йотка – випускник Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, де пройшов повний освітній шлях у галузі музичного мистецтва – від бакалавра до магістра, згодом продовжив навчання в аспірантурі. У 2017 році він став іменним стипендіатом Президентського фонду Леоніда Кучми «Україна». Свою науково-педагогічну діяльність розпочав ще під час навчання, а з 2018 року працює викладачем кафедри вокально-хорової майстерності НДУ ім. М. Гоголя.
– Коли ви усвідомили, що голос стане вашою професією, і як починалася ваша музична кар’єра?
– Мабуть, це усвідомлення прийшло ще з дитинства. Власне кажучи, професійно займатися музикою і вокалом я почав із 12 років. І вже тоді було чітке розуміння, що я пов’яжу своє життя саме з музикою, що обиратиму музичну освіту і це стане моєю професією. Тому з упевненістю можу сказати – усе почалося ще з дитячих років.
– Які особливості вашого голосу або вокальної техніки ви вважаєте найбільш унікальними?
– Найбільшою особливістю, мабуть, не лише мого голосу, а й голосу кожної людини, є тембр. Саме він надає унікальності, окраси й багатства звучанню. Зазвичай саме тембр і вирізняє виконавця серед інших.
– Як ви доглядаєте за своїм голосом у повсякденному житті та під час концертів?
– Основний догляд, на мою думку, полягає в балансі між репетиціями та відпочинком. Якщо не тримати голос у тонусі – не буде результату. Але водночас надзвичайно важливими є відновлення і, зокрема, якісний сон.
– Чи є місцеві пісенні традиції Ніжинщини, які вплинули на ваш стиль або репертуар?
– Ніжин – це місто з потужною і надзвичайно багатою вокальною школою. Під час навчання в Ніжинському державному університеті імені Миколи Гоголя саме ці традиції, сформовані роками, стали основою моїх вокальних надбань. Тут я глибше познайомився з класичною музикою та академічним вокалом.
Великий вплив на мене мали мої викладачі – Валерій Курсон та Алла Хоменко, завдяки яким я опановував тонкощі вокальної техніки. Також важливою частиною мого становлення став Молодіжний хор «Світич» під орудою Людмили Шумської та Людмили Костенко. Саме хорова культура вже понад п’ятнадцять років є невід’ємною частиною мого життя.
Вважаю, що всі ці чинники є не лише надбанням Ніжинщини, а й частиною загальноукраїнської культурної спадщини.
– Як голос допомагає у спілкуванні та емоційному вираженні, окрім музики?
– Я переконаний, що голос – це насамперед про впевненість і самопрезентацію. Це про те, наскільки чітко, якісно і переконливо людина може донести свою думку.
– Чи можна навчитися контролювати голос і робити його інструментом творчості кожному?
– Безумовно, можна. Я завжди наголошую: кожна людина здатна покращити свої навички. Можливо, не всі стануть всесвітньо відомими співаками чи ораторами, але розвиток і вдосконалення себе ніколи не бувають зайвими.
– Які поради ви дали б молодим виконавцям щодо розвитку голосу і сценічної майстерності?
– Моя головна порада – розвивати голос не лише у фізичному, а й у психологічному аспекті. Баланс між технічним контролем і емоційною свободою, на мою думку, завжди дає найкращий результат.
– Чи були у вашій практиці курйозні або незвичайні випадки, пов’язані з голосом під час виступів?
– Думаю, кожен вокаліст має подібні історії. У моєму випадку курйози частіше пов’язані не з голосом, а з текстом – інколи можу забути слова. Це, мабуть, моя найбільша «сценічна проблема».
– Як ви бачите роль голосу в культурному житті громади та у популяризації мистецтва?
– Це один із найдоступніших інструментів, через який можна доносити мистецтво до людей. Через спів, через слово формується емоційний зв’язок між виконавцем і слухачем.
Особливо важливо, що саме через голос передаються традиції – як академічні, так і народні. Хорове мистецтво, вокальні виступи, локальні культурні події об’єднують людей, формують спільну ідентичність і популяризують українську культуру. Тому голос – це не лише інструмент виконавця, а й важливий елемент культурного середовища громади.
- Що особисто для вас означає Всесвітній день голосу?
– Для мене Всесвітній день голосу – це нагадування про цінність і унікальність цього інструменту. Це ще одна можливість звернути увагу на важливість догляду за голосом, його розвитку і свідомого використання як у професії, так і в повсякденному житті.
Також це привід замислитися над тим, яку роль голос відіграє в нашому житті – не тільки як засіб співу, а як спосіб комунікації, самовираження і впливу на інших.
Розмова з Ярославом Йоткою ще раз підтверджує: голос – це не лише природний дар, а й результат постійної праці, розвитку й усвідомлення його значення. У сучасному світі він залишається потужним інструментом самовираження, комунікації та збереження культурних традицій.
Вас може зацікавити: З Ніжина до Австралії: Тамара Іонова відкриває місцевим світ української ляльки-мотанки