Ніжинського пасічника нагородили грамотою Верховної Ради

“За вагомий особистий внесок в розвиток вітчизняного бджільництва, високий професіоналізм та значний внесок у навчання молодого покоління пасічній справі нагородити грамотою Верховної Ради України Балаша Петра Івановича, голову Ніжинського осередку Всеукраїнської громадської організації “Братство блжолярів України”.

З розпорядженням Голови Верховної Ради України Володимира Гройсмана, №94-к від 19.02. 2016 року.

Відзначення Дня Конституції України в 2016 році стало знаковим для голови ніжинського осередку бджолярів Петра Балаша. Саме в цей день йому була вручена грамота Верховної Ради України. Попередимо відразу купу думок: жодного фінансового супроводу ця відзнака не має. Це фактично оголошення заслуг людини на всю Україну. А ще це відповідальність і не перед політиками чи можновладцями, а перед власною совістю.

Петро Балаш:

- Ця грамота для мене, як серйозне заохочення до ще активнішої роботи, щоб бджільництво, як галузь, не зникло в Україні і не перейшло в розряд поодинокого хобі.
 

Бджільництво - це мрія мого батька, яка так і не здійснилася в його житті. А прийняв тоді рішення для себе: це моє, і я це зроблю. Далеко не все виходило з початку, багато проблем було. Скажу відверто: навчатися доводилось на своїх власних помилках, і підглядаючи за роботою інших. Можна сказати, що я ідейний самоучка.
 

А от сильний поштовх до цієї справи отримав, як не дивно, але після хвороби. Наздогнав мене інсульт. На одній з лікарських комісій порадили: хочете мати здоров’я - займіться лікуванням бджолами. По суті, власний пошук здоров’я і став ідейним рушієм народження бджолиного лікувального будиночка. Всі етапи його конструювання випробовував на собі. А вже у 2008 році я представив цей лікувальний будиночок на загал. Завдячуючи засобам масової інформації, про таке бджолине лікування у 2009 році дізналася вся Україна. Я їздив до Інституту бджільництва, разом з науковцями допрацьовували конструкцію. А у мене вдома побували чотири центральні канали, кореспонденти численних газет. Лікуватися приїздили люди звідусіль, а ще приїздили і колеги: познайомитися, поспілкуватися, перейняти набутий досвід. Та й сам я об’їхав майже всю Україну, розказуючи про чудо-будиночок. Вже створено багато його різновидів. Слава Богу, люди зрозуміли, що то значить сила маленької золотої комашини. Сьогодні дуже багато таких бджолиних “лікарень” на Західній Україні. Там дуже розвинутий зелений туризм. Людям пропонують натуральний лікувальний відпочинок.
 

В той час я отримав свою першу відзнаку - грамоту. А вже у 2010 мені було присвоєно звання Почесного пасічника України. Займався і пасікою, і лікувальними властивостями бджільництва. Маю багато напрацювань, і у 2012 мені присвоїли звання Почесного апітерапевта України.
 

Спілкуючись з колегами, зрозумів одне суттєве недопрацювання. Не можна весь час іти по цій дорозі самому. Та це підказували нам усім і наші маленьки помічниці - бджоли. Хочеш досягти результату - єднайся у гурт. І працювати легше, і захищатися краще. Так народилася ідея створення громадської організації. Ніжинський осередок бджолярів запрацював у 2009 році. Мене обрали головою. З того часу ми багато навчаємося: конференції, круглі столи, форуми. До нас приїздять фахівці інституту бджільництва, наші колеги зі всієї України. Я вже неодноразово побував за кордоном: вивчав досвід і ділився своїм. Колектив наш невеликий. Середній вік - близько 60 і далі. Хоча останнім часом з’явилася і молодь - ті, кому до 30. Ми ведемо благодійницьку роботу. Під опікою бджолярів найбільш вразливі - діти, інваліди, старенькі. На свята солодке диво втрапляє на столи інтернатів, садочків, шкіл, притулків, соціальних центрів. А ще ми багато пропагуємо бджільництво серед молоді. Вдалося переконати міську владу у прийнятті програми по навчанню бджільництву у школах міста. Один рік навіть отримали фінансування програми. Та, на жаль, цього року у бюджеті міста коштів не знайшлося (просили 30 тис. грн), як не знайшлося і волі в депутатів підтримати програму. Сьогодні ми не маємо права покинути справу на півдорозі, тому працюємо на власному ентузіазмі. Зізнаюся, нелегко.
 

За своє життя я отримав багато і грамот, і відзнак. Але сьогодні найбільше хочеться, щоб усі зрозуміли: не можна, щоб галузь бджільництва була сама по собі. Щоб розвиток її базувався на прагненні окремих людей. Ми горді з того, що українські меди славляться по всьому світу. Тож чого ми практично нехтуємо тими, хто приносить нам цю славу? Я веду мову про маленьких золотокрилих трудівниць - бджіл.
 

Маємо серйозну проблему - їхній захист. І тут справа не у хворобах цих комашок, а у відношенні людей до навколишнього світу, до свого життя. Уявіть, пішла масова вирубка лісопосадок. Дійшло до того, що все аргументується санітарними вирубками. Практично винищуються медоносні трави і породи дерев (акація пішла на дрова, бо є проблеми важливіші ніж бджоли). Чи багато побачили нових насаджень? От то-то і воно. Ми пиляємо гілку, на якій сидимо самі. Інакше і не скажеш. А чого варте використання неякісних отрутохімікатів на полях? Бджоли гинуть цілими сім’ями, бо ніхто не попереджає пасічників про обробку полів. Таке враження, що нас просто немає в природі. Усім байдуже. Нібито й закони є, але їх виконання нікого не турбує. Отут я б усім порадив переглянути на ніч простенький дитячий мультик про те, як порушили зв’язок у природі і до чого то призвело. Та немає у нас століть попереду, якщо так будемо хазяйнувати. А в чому ж тоді залишаємо жити наших дітей і онуків? У скляних палацах з геномодифікованими харчами? Тоді маємо визнати, що ми вбивці власних дітей.
 

Важко сьогодні, дуже важко. Цього року мед воістину буде золотим. Бджоли голодують, бо немає нектару. Возимо пасіки, а толку. Бджола гине, про розвиток і мови немає. Остання надія на гречку та соняшник. Якщо й вони не виправлять стан, то багато бджолярів будуть вимушені відмовитись від справи. Годувати такі маси занадто дороге задоволення.
 

Бджоли для мене все. Не можу уявити, що б я завтра робив без них. І зрадити їх не допускаю і думки. Скільки життя буде, стільки і триматиму їх. За будь-яких умов.
 

Та понад усе хочеться, щоб бджільництво не стало поодиноким хобі, щоб не виродилося разом зі славою українських медів і маленьких золотокрилих трудівниць. І я буду вважати, що прожив життя недаремно, коли кожний мій крок буде відстоювати право бджільництва на розвиток і пошану.

За матеріалами газети "Вісті"