Ірина Шевченко: «Я обожнюю співати, мене це надихає»

Нещодавно студентка факультету культури і мистецтв Ніжинського університету  Ірина Шевченко посіла І місце у Всеукраїнському фестивалі "Мамина сорочка", який відбувся жовтня у Полтаві

Ірина Шевченко народилася 17 листопада 1994 року в невеличкому місті Конотоп, що на Сумщині. З дитинства любила співати, а коли підросла, напевно зрозуміла, що українська народна пісня то її минуле, теперішнє і майбутнє.

Тому, закінчивши 9 класів школи, поїхала на навчання до Сум. Вступила на спеціальність «Народне пісенне мистецтво». Здобувши диплом бакалавра ,продовжила здобуватио світу і попрямувала до славетного міста Ніжин. Нині навчається на кафедр і мистецтв та культури Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя.

Осіннім днем, за чашечкою гарячого трав'яного чаю, мала приємну і цікаву зустріч з мелодійно – енергійною  дівчиною, доброю людиною і чудовою подругою. Людиною, для якої музика стала частиною життя, з Іриною Шевченко. 
 

Ірина розповіла мені про невипадковості,  історію нової пісні у її житті.

Не часто трапляється, що відомі композитори дарують  пісню маловідомій, ще зовсім юній співачці.  А ось така невипадкова приємність відбулася у житті Ірини. Композитор Ігор Поклад подарував дівчині пісню «Ангел мой». Правда, перед цією подією була ще низка див.

Знайомство в соціальній мережі Facebook з дружиною  Ігоря, Світланою Поклад, з якою Ірина відразу ж знайшла спільну мову, хоч зізнається, що на початку спілкування вона нічого про Світлану і її чоловіка не знала, але згодом просте знайомство переросло в дружбу.

Пізніше дружина розповість чоловікові про талановиту  дівчину Ірину  і Ігор подарує пісню, пісню, яка стане ще однією не випадковістю у житті молодої зірки.

Я не могла не запитати у Ірини про її насичене зіркове життя .

Я навіть не можу згадати, коли це відбулося, мені здається ця думка коринилася в моєму серці з  народження. Я обожнюю співати, мене це надихає,  хоча буває нелегко , я втомлююся, але після відпочинку я з великою радістю виходжу на сцену.  

Я віруюча людина, тому все натхнення я отримую від Господа, Він оновлює мене своєю силою, втішає в тяжкі моменти, і веде своєю міцною рукою по життю. Також натхнення надходить від самого життя, від яскравих барв навколишньої краси, і звісно від пережитих почуттів, які я набуваю кожного дня. Все це в комплексі допомагає мені втілювати образи  пісень, які я виконую.
 

Я задумувалася над цим, адже в наш час бажано бути різнобічно  розвиненим, я за настроєм щось мурликаю англійською мовою, але чесно кажучи, в мене це не дуже гарно виходить , тому я дотримуюсь думки: робити краще те, що в тебе найкраще виходить. В мене , думаю, виходить співати українською мовою, що я і роблю.
 

Я доволі активна людина, тому не маю багато вільного часу. Але залюбки, коли маю можливість, то подорожую, знайомлюся з новими людьми,з кожним кроком пізнаю красу України. Активний відпочинок полюбляю, бо не можу сидіти на одному місці, якщо я день проведу вдома нічого не зробивши, то в душі стає бентежно.

Більше всього я читаю християнську літературу. Біблія -  це головна книга мого життя. А щодо іншої літератури, то це класика , яка є вічністю. Подобаються корифеї літератури:  Тарас Шевченко, Ліна  Костенко, Іван Франко. Позитивно відношуся до Всеволода Нестайка. У мене навіть була мрія піти до бібліотеки, взяти на абонементі  багато прекрасних книг, вимкнути телефон, пити гарячу каву та просто читати і насолоджуватися стільки, скільки забажає душа. І знаєш,зимою,  минулого року, моя мрія здійснилася.
 

Ця  пісня дуже глибока, відразу важко зрозуміти її сенс, в ній проходить діалог янгола з людиною, яка одночасно величає янгола, а з іншого боку - жаліється на важкі випробування життя, пісня є дуже інтимною, це сповідь душі, біль серця, з протиріччями  почуттів людини  та життєвого  поклику. Головна думка твору- взяти і нести свого Хреста, падаючи та знову піднімаючись.  Я безліч разів переслуховувала демо-запис запис пісні, шукала потрібні емоцій, старалася пережити її в собі, адже глядача неможливо обдурити. Або ти живеш піснею, або не варто її виконувати. Це відповідально, я колись усвідомила одну річ, якщо я виходжу на сцену , то я фактично забираю час глядача в залі, тому я не маю права змарнувати цей дорогоцінній час, я повинна прожити ці чотири хвилини на сцені, щоб глядач не думав ні про що , окрім тої теми яку я пропоную йому як виконавиця.
 

Я була дуже здивована і раділа водночас, важко описати свої переживання, але точно пам’ятаю,  в ту хвилину я ще більше зрозуміла всю відповідальність виконання цієї пісні , в якийсь момент було цікаво почути її в його виконанні, але я точно знаю, в житті немає ніяких випадковостей, якщо цю пісню подарували мені, то це воля Божа, щоб я її виконувала.

На небесах  Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя запалала яскравим вогником ще одна зірочка! І це не просто так!

Мирослава Годунок