Бути мамою. Як виховують дітей відомі ніжинки?

Мама…У цьому слові стільки тепла, ніжності, доброти, світла. Від самого свого народження, тільки-но з'явившись на світ, маленьке кволе тільце бачить її й заспокоюється, бо відчуває, що тепер в безпеці. Хто, як не мама, зрозуміє, пробачить усі помилки, заспокоїть, самовіддано любитиме, що б не сталося, зможе з легкістю пожертвувати своїм життям та часом. Скільки недоспаних ночей, сивого волосся, змарнілих очей... Протягом усього свого життя, у які б мандрівки не заносило людину, вона знатиме, що її чекатиме найрідніша людина - мама.

Для когось материнство - це покликання, важка робота, хтось вбачає в цьому сенс свого життя. Як воно, бути мамою, редакції нашого видання розповіли відомі в місті ніжинські жінки та люди з активною громадською позицією. 

Анжела Тимченко - координатор Ліги старшокласників Ніжина. Має сина Єгора, 5 років. 

“Маю сина Єгорку, йому майже 5 років. Бути мамою - це велике щастя. Згадується чомусь перша зустріч із дитиною в пологовому будинку, коли його маленького й тепленького дали обійняти. Це незабутні відчуття! 

 

Намагаюсь виховувати синулю з використанням психолого-педагогічних знань, бо моя точка зору багато в чому суперечить бабусиним методам. Частіше звертаюсь до розуму та почуттів дитини. Материнство - це дар Божий і дуже важка щосекундна праця над собою та своїм чадом. 

 

Мій розпорядок дня як мами, мабуть, трохи легший у порівнянні з тими матерями, які живуть окремо від батьків, тому що мої батьки - це наші великі помічники, які залюбки залишаються з дитиною й приділяють велику увагу його розвитку, саме тому синочок багато чого знає й вміє на свій вік. Виховую хлопчика за принципами любові, поваги та взаєморозуміння й емпатії. Місток між мною та сином побудований завдяки щирій, але не сліпій любові, взаємоповазі та поваги до почуттів один одного. 

 

Якщо ж дитина починає вередувати, то залежно від обставин, можу повередувати в такому ж стилі, пожартувати або раціонально пояснити й обґрунтувати його поведінку або ситуацію, що склалася, і, звичайно, поговорити про почуття дитини й свої в той момент. 
 

Фізичне покарання є неприпустимим! Якщо поведінка чи вчинок сина потребує зауважень, то висловлюю свою негативну думку з цього приводу (факту, дії, вчинку, але не ДИТИНИ). Можу попередити, що він не отримає заохочень протягом якогось невеликого проміжку часу. Коректуючи поведінку Єгора, намагаюсь уникати частинки "НЕ". Позитивне зауваження має кращий ефект і не змушує дитину рости в заборонах, страхах та обмеженнях, які є результатом гіперопіки. Взагалі пояснюю дитині, що всі люди від природи апріорі хороші, просто іноді роблять погані вчинки, а через це не можна негативно судити про людину. Усі помиляються, і дорослі теж. Не соромлюсь зізнатись сину, що була в чомусь неправа, і вибачитись. 

 

На мою думку, створювати родину можна в будь-якому віці, коли людина до цього готова й дозріла. Найголовніший обов'язок мами - оберігати дитину від негараздів, виростити її готовою до життя, зберегти її здоровою й щасливою, щоб вона знала, що її люблять, і сама любила. Бути мамою - це не лише талант, а й титанічна щоденна праця над собою заради щастя родини. У нашій сім'ї ми постійно говоримо, що любимо один одного.

 

Усіх матусь вітаю зі святом! Бажаю наснаги, любові, здоров'я та щастя всім!”

Вікторія Гунько - активний громадський діяч, благодійниця, член Спілки Самаритян України, голова громадської організації «Батьківська ПоРада». Має двох доньок: Катю й Віку, 15 і 30 років.

“Бути мамою - складно й відповідально. Гарною мамою можна бути в будь-якому віці, але бажано, щоб вона була не молодше 16.

 

Дуже вдячна своїм батькам за своє дитинство й виховання. Трохи інше було життя, але цінності й пріоритети у вихованні дітей майже незмінні. Виховую донечок більше своїм прикладом. Я вимоглива, але можу й побалувати. Моя мама вчила мене бути доброю, скромною, вдячною, щедрою, вірною, чуйною. А тато - мати характер, бути успішною, рости справжньою особистістю.

 

На мій погляд, материнство - це Божий дар, великий подарунок та відповідальність (у першу чергу перед дитиною). Якщо вона вередує, мамі треба самій заспокоїтись, мати велике терпіння. Ніколи не маніпулюйте своїм чадом, тоді й дитина не буде так робити.

 

Розпорядок дня мами, як і інших членів родини, однаковий - усі встають о 7.00. На мені лежить відповідальність, щоб було що поїсти, щоб була «погода в домі» - чудовий настрій. Намагаюсь завжди ставити себе на місце дитини. Про довіру треба питати в самих дівчаток. Найголовніше - любити все, що ти робиш, і вчити цьому своїх дітей. Потрібно довіряти їм, говорити правду - оце й весь секрет. Бути мамою – це не талант, а щастя, справжнє випробування та велика відповідальність”.

Наталія Шевченко - депутат міської ради, активний громадський діяч. Має доньку Марійку, 7 років.

“Маю 7-річну доньку. Щоб виховати дитину, потрібно небагато: любов, розуміння, підтримка й терпіння. Мені з братом це давали батьки, і я так виховую свою донечку. 

Головний секрет у вихованні дітей - уміти слухати й чути дитину. Бути мамою - це дуже велика радість і відповідальність водночас. Бажаю всім теперішнім і майбутнім мамам відчути радість материнства, щастя, коли чуєш слово "мама", "матуся", гордість за своїх діток, добра, дзвінкого дитячого сміху й мирного неба.”

Тетяна Винник - письменниця, громадський діяч. Має сина Богдана, 7 років. 

"Бути мамою – це означає вчитися приймати іншого таким, яким його створила природа. Виховання - це допомога дитині усвідомлювати орієнтацію в соціумі. Вивчивши загальні морально-етичні правила, дитина має залишатися собою – виконувати свою місію в житті, із якою вона народилася, а не виконувати нереалізовані фантазії своїх батьків. Це важко – прийняти, можливо, несхожість зі своїми мріями, проте розуміння того, що інша людина (навіть якщо ця людина плоть – від твоєї плоті) має право на те життя, яке обере й зробить сама. Батьки мають дати знання, навчити виживати, самостійності й дати відчуття, що при потребі дитина завжди може розраховувати на підтримку.

Намагаюся виховувати демократично – син робить те, що йому ближче до душі, проте є речі, які пояснюю – що це необхідно робити, навіть якщо не хочеться. Тому що такі правила життя, і з цими правилами треба миритися, приймати як належне. Мене виховували суворо. Мама контролювала все – навчання, особисте життя. Для мене було важливо, аби мама схвалювала все, що я робила. Проте якось я мала сміливість вибрати сама своє життя. Звісно, що я робила помилки, а в дечому я була й права. Але це моє життя, тому я розумію, що за все відповідаю я сама. Навіть якщо хтось колись і намагався вплинути кардинально на мої рішення, я все одно відповідаю сама за все, що трапляється в моєму житті. 

Материнство для мене – це перетворення з людини на титана, який заради любові до своєї дитини може подолати все. І зробити неможливе. В одній чудовій легенді матір порівнюють із янголом, який завжди буде охороняти свою дитину. І це так.

Виховуючи сина, більше виховуєш себе. Вчишся терплячості, мудрості, прийняття іншого, повазі. Вчуся пробачати й просити пробачення. Мене ж виховували в такий час, коли більше звертали увагу не на мої душевні стани, а на забезпеченість – у що одягнути й чим нагодувати. Це були ті тяжкі дев’яності, коли в батьків не було ні роботи (а якщо й була – то не платили зарплату), ні житла. Проте я була добре вдягнена, у мене були красиві іграшки й цукерки – яких ще в Україні не було, батько привозив їх із Росії, куди їздив працювати. 

Заохочую Богдана тими речами, які йому подобаються: дозволяю гратися в ігри на планшеті, солодощі, дозвілля з друзями. Якщо не виходить – обмежую в забавах, солодощах, дозвіллі. Звісно, я не робот. Іноді я не витримую капризуль і можу зірватися, кричати, сварити. Можу сказати, що сина не б'ю, хоч раніше могла по дупці луснути. Зараз намагаюся домовлятися. 

Мій розпорядок дня такий: сніданок, відвести в школу, прибрати в квартирі, приготувати обід, забрати зі школи, погодувати, повчити уроки, приготувати вечерю... Між цими подіями треба ще встигати робити свою роботу, за яку я отримую гроші на прожиття, а також – в залежності від днів відвести сина двічі на тиждень на шахи, тричі на англійську та хореографію.

І дівчинку, і хопчика виховувати складно, оскільки кожна стать має свої особливості, а кожна дитина – має свою індивідуальність, характер. Щодо того, коли доцільно заводити родину й мати дітей, думаю, що це індивідуально для кожного. Усе залежить від психологічного віку людини.

У самому покликанні бути мамою найскладніше вчитися приймати позицію іншого, поважати її, навіть якщо тобі здається, що ця позиція не дуже правильна. Головні принципи у вихованні - любов, повага. Без поваги до людини стосунків здорових бути взагалі не може. Також довіра, прийняття. Важливо розуміти, що ти допомагаєш вчитися іншій людині жити, а не пануєш над нею. 

У нашій сім’ї дозволяється все, що не виходить за рамки морально-етичних норм. Навіть різке слово – це межа, за яку переступати не можна. Брехати, обманювати, принижувати – усе це для мене межа, переступивши яку, я відчуватиму, що виходжу за рамки дозволеного.

Побудувати місток довіри між матір’ю й дитиною дуже важко. Треба менше сварити, коли дитина зробила щось не дуже добре, аби вона мала сміливість зізнатися в цьому. Звісно, що покарання має бути у вигляді обмеження, але важливо пояснити – чому так. 

Особливого секрету у вихованні нема. Головне - любов. Дитина відчуває, коли її люблять, а це найважливіше. Хороші вчинки чи погані робить дитина – це все дуже ситуативні речі, які можна перевиховати. А про любов мало говорити, її треба демонструвати – щоразу, завжди, беззаперечно, віддано, при будь-яких обставинах – і тоді, коли хороша поведінка, і коли дитина помилилася. Важливо не залишати в самотності – на самоті із дитячими проблемами, а розділити їх разом. У цьому любов – коли любиш і поганим, а не тільки тоді, коли дитина успішна й гарно вчиться. І тоді вона дорога, коли десь помилилася. Бо все в житті можна виправити, змінити, коли ти потрібен і тебе люблять. 

Материнство – це в першу чергу духовний, емоційний розвиток жінки. Це можливість відчути ціну життя, його кайф, це вміння миритися із інакшістю, приймати її, це здатність до любові – чистої, безкорисливої, вірної. Це коли ти ставиш у центр Всесвіту іншу людину й тобі від того добре, бо добре іншому. Материнство передбачає вміння вчитися любові до людей, хоч іноді буває дуже важко. 
 

Аліна Хозяєва - мама диво-дитини Мирослави Павлюченко (12 років)

“Маю донечку Мирославу Павлюченко. У квітні їй минуло 11 років. Я виховую свою дитину в любові й довірі. Намагаюсь робити це так, як і мене виховували.

 

Материнство - це щастя, радість і велика відповідальність. Це як посадити насінинку. Якщо її поливати водичкою (турботою й довірою), підставляти під сонячне проміннячко (дарувати ласку, любов і тепло), удобрювати (мудрими порадами, підтримкою), виривати бур’яни (вирішувати проблеми, які трапляються), то, нарешті, настане день, коли виросте й розпуститься прекрасна квіточка, яка буде радувати своєю красою (добротою, щирістю, любов’ю) та приємним ароматом (талантами) усіх довкола.

 

Я постійно мотивую Мирославу, надихаю, націлюю на результат. Мабуть, кожна людина хоче додати у виховання своєї дитини те, чого, на її думку, не вистачало їй у житті. Якщо малеча вередує, то дорослому не можна поводити себе так само: кричати, бити її, показуючи, хто сильніший. Найкраще дитину заспокоять теплі обійми й ніжні слова на вушко. І згодом, у спокійному стані, можна обговорити цю ситуацію, щоб запобігти подібного в майбутньому.

 

Мій розпорядок дня як матері - дуже насичений, як і в усіх людей: робота, домашні турботи. Живу життям Мирослави, тому додається дві школи, гурток, творчість вдома.

У якому віці доцільно заводити родину й мати дітей, на мою думку, кожен вирішує сам для себе. Найголовніший обов’язок кожної мами - виростити дитину, яка відчуватиме себе щасливою, розкрити її таланти й здібності, щоб вона реалізувалась як особистість в своєму покликанні. У вихованні керуюсь принципами взаємної довіри. У нашій родині неприпустимим є обман. Щоб побудувати місток довіри між матір’ю й дитиною, особливих секретів немає: Мирославі показую, що люблю її, підтримую. Малечі потрібно бачити, що ми переймаємось її радощами й турботами, підтримуємо в невдачах, пишаємось її досягненнями.

 

Бути мамою - весело, як на морі: то штиль, то штормить. Це дано кожному, є покликанням жінки, а не талантом. Потрібно лише по-справжньому любити свою дитину.”

Ольга Леонтьєва - дружина священика отця Володимира Леонтьєва. Мати 3 діточок: 9-річної Мар'яни, 7-річного Марка та 5-річного Матвія

"Бути мамою – це найкраще, що може статися в житті жінки. Материнство – це, звичайно, справа не для слабких (особливо, якщо дітей троє, як у мене), але воно того варте. Адже радість, яку ти отримуєш від дітей, набагато більша, ніж усі труднощі, що з ними пов’язані. 

 

Для мене у вихованні дітей головне - повага до них та ставлення як до повноправних членів родини. Я особисто не сприймаю ніяких фізичних покарань і позиції «роби так, бо я сказала». Звичайно, така «демократія» часто приводить і до довгих розмов та пояснень, але для мене важливо, щоб дитина захотіла сама зробити правильний вибір, а не просто змусити її до цього. 

 

У моїй сім’ї також завжди враховували мою думку, довіряли мені та ставилися з повагою навіть у маленькому віці, і я пам’ятаю, наскільки важливим це було для мене. Але це не значить, що дитина не повинна мати кордонів. Звичайно, ми проговорюємо в родині, що можна й чого не можна робити по відношенню один до одного та в суспільстві. Коли хтось із моїх дітей ці рамки переступає – має розмову, а іноді й позбавлення гаджетів на певний час (зараз це мабуть найрозповсюдженіше покарання).

 

Щодо вередування, то однозначної відповіді тут немає - іноді треба просто приголубити дитину, іноді суворо щось сказати, а часом просто ігнорувати погану поведінку, адже причини, чому дитина вередує, можуть бути різні. Наприклад, моєму середньому сину варто сказати, що я ним пишаюся й похвалити за щось – і він перестає вередувати. 

 

Щоб зберегти довіру між матір’ю та дитиною, дуже важливо бути з нею чесним, із серйозністю ставитися до її проблем, навіть якщо вони здаються неважливими. А ще мамі потрібно вміти просити пробачення, якщо вона неправа. Ми всі люди, робимо помилки, і якщо хочемо навчити дитину визнавати свої, то треба показувати приклад. Взагалі, особливого таланту бути мамою не треба – любити дитину без умов і в будь-якому стані та бути готовою вчитися від дітей, а не лише повчати – от і весь секрет."

 

P.S. Як бачимо, бути мамою - це складна, відповідальна, але водночас і важлива та почесна справа. Тож побажаємо всім мамам не тільки нашого міста, країни, а й усього світу, здоров'я, терпіння, щасливих моментів життя та благополуччя в родині. 

Юлія Солдатенко