Які ж насправді плюси та мінуси чергового законопроекту? Чи він такий же «кривуватий», як і всі попередні?
Основний напрямок реформи, як дізналась на недавньому медіа-тренінгу «Перевірка фактів. Міфи та зміст. На прикладі земельної реформи в Україні», – захист власників паїв, дрібних і великих фермерів. Отож і поїхала в село, щоб у спілкуванні з реальними пайовиками з’ясувати больові точки.
Моя тітка, Марія Михайлівна Грецька, із Задеріївки, що в Ріпкинському районі Чернігівщини, на столі під скатертиною зберігає один із номерів районної газети «Життя Полісся» за 2008 рік, де опубліковано заміточку про одержання сільчанами державних актів на право власності на земельні ділянки. На розмитій світлині ледве впізнаю її, але тітчина радість від того не тьмяніє: публікація – підтвердження, що екс-колгоспниця стала власницею земельної частки або паїв.
У скрині, робленій за життя ще моїм давно покійним дідом, лежать загорнені у полотнину папери – згадані акти, договори оренди і акти передачі-приймання земельних ділянок (і з датою укладення, і без неї).
Хоча тітка, як свідчить трудова книжка, тяжко відпрацювала на колгоспних полях понад чотири десятиліття, починаючи з повоєнного сорок сьомого, має такий же земельний пай, як і задеріївці з трудовим стажем у 5–10 років. Це – 4,43 гектара, виділені в натурі в кількох клаптях орної землі й сіножаті, розташованих у межах Задеріївської сільської ради.
– Одним по блату виділили пай в одному місці, а бідній Мані – аж у трьох. Бігай, дурна бабо, по всьому селу і шукай, – з гіркотою коментує Марія Михайлівна.
За станом здоров'я на 87-му році життя вона, звісно, нікуди вже не побіжить, як і інші її ровесниці. Орендарів паїв теж вибирали без її відома, «ні в кого нічого тепер не допитатися» і крайнього не знайти. До речі, не так давно й папери в місцевій сільраді згоріли. Мешканці села кажуть, що «підпік» шафу з документами той, кому було що приховувати від людей.
Відчуття ж свята набуття власності залишилося, хоча прибутки від землі, на жаль, дрібні.
Орендна плата – мізерна
У паперах моя літня тітонька не дуже розбирається. На час одержання документів їй виповнилося майже 80 (до слова, були й старші за віком селянки). Слава Богу, вона ще при пам'яті, але в документи не вчитувалася, бо дуже вже малими буквами все написане. Каже, «де в сільраді вказали, там і розписалася».
Тексти договорів (а їх аж три) всіяні «маком» – і зрячому читати тяжкувато. Один укладений із ТОВ ім. Попудренка. Нормативна грошова оцінка 1,93 га орної землі, як зазначено, – 11 тисяч 324 гривні 83 копійки. За користування такою земельною ділянкою щорічно власниці мають виплачувати 3 відсотки – тобто аж 339 грн 75 копійок. Саме гривень – не доларів чи євро. Протягом шести років плата не змінювалась.
Замість «живих» грошей орендодавець виписувала в товаристві причіп гною з доставкою на город, під картоплю. Можна було отримати й 2–3 центнери вівса або пшениці чи «двісті з рублями» грошима. Якраз оті двісті з «хвостиком» гривень і були найбажанішими – на «лікарство», як каже Марія Михайлівна.
Певний період (з жовтня 2011 року) 2,5 гектара орендувало ТОВ «Центр промислового кролівництва» із Київщини. Генеральний директор того товариства Володимир Поліщук обіцяв виплачувати за рік оренди паю аж 350 гривень 80 копійок – тобто 3 відсотки від нормативної грошової оцінки
– Давали тушонку з кроля і замороженого кролика в упаковці, – згадує тітка. – Та десь ті «кролики» поділися. Де хапуги орють мою землю, один Бог святий знає.
Повідомлення про зміну орендаря та передовіру прав оренди, якщо так не юридично можна сказати, літня жінка чогось не отримувала. Ніхто в неї нічого не питав, але принесли додому підписати новий договір оренди. Підписала, як і деякі сільчани.
ТОВ «СОЖ-АГРО АГ», уповноважений якого Олександр Рубіс, мешканець райцентру Ріпки, чи то забув, чи свідомо не зазначив дату укладення договору оренди тих же 2,5 га і 0,19 га ріллі терміном на десять років. Який день став точкою відліку десятиліття, Марія Грецька із «трьома класами грамоти» не знає. Про обнадійливий урядовий законопроект щось чула, але вже ніякій владі не вірить.
Експерти в ході медіа-тренінгу переконували журналістів, що запровадження ринку сільськогосподарських земель неодмінно створить для власників земель альтернативу: можна буде або продати, або обробляти ділянку самим, залучивши кредити, або віддати в паї оренду. Відтак і ціна орендної плати значно зросте.
Прогнозована ціна одного гектара сільськогосподарської землі в Україні в наступному році становитиме аж 1423 умовні одиниці (тобто долари). Не наважилася такою цифрою лякати свою тітку та інших родичів, яким орендарі платять символічні гроші.
Як розповіла мешканка Задеріївки Галина Карпівна Сусло, котра попрацювала в колишньому колгоспі імені Попудренка 25 років, торік вони з чоловіком взяли плату наполовину просом і кукурудзою, наполовину – грошима. Десь 100 гривень за гектар. Втішаються, що бодай щось мають із тих паїв, бо дехто з селян і договорів з орендарями не вкладав. Є в Задеріївці також спадкоємці пайовиків, яким тривалий час у судах довелося відстоювати право власності. Потратили чималі кошти на оформлення всіляких паперів і поїздки до Ріпок.
Окремо взяте село Задеріївку теж не оминули чутки про скуповування олігархами земель. Доки ще ніхто із селян офіційно ділянки не продав. А ось чимало пайовиків вже відійшли у кращі світи, не дочекавшись великого блага від держави чи великих грошей від орендарів.
200 гектарів – в «одні руки»
За словами першого заступника міністра аграрної політики та продовольства України Максима Мартинюка, середній розмір фермерського господарства нині складає 87 гектарів. Саме задля створення на селі «середнього класу», задля підтримки фермерства і здійснюється земельна реформа.
Дрібний і середній фермер – це найкраще і з екологічних міркувань, і для розбудови виробничої та соціальної інфраструктури села.
«Головний архітектор реформи», як називають Максима Петровича, не приховував, що в земельних питаннях є ще багато недоліків і суперечностей. Але, без сумніву, зміни треба запроваджувати якомога швидше, доки на чорному ринку не скуплено всі землі сільськогосподарського призначення, бо ж «тіньові» схеми обігу земель процвітають
У новому законопроекті передбачені механізми захисту української землі від іноземних латифундистів та громадян інших країн.
На думку Максима Мартинюка, людей даремно лякають, що паї продадуть без їхнього відома чи виманять їх у селян за пляшку горілки. Продаж землі буде доступний тільки фізичним особам – українцям і не більше як 200 га одному господарнику. Особи без громадянства, як і юридичні особи, не матимуть права на придбання українських ґрунтів. Земельні ділянки продаватимуть на відкритих і прозорих електронних аукціонах.
Рідну матір» – на аукціони
Запропоновані законодавчі нововведення, як скаже Максим Мартинюк, дадуть реальну можливість уже у поточному році зрушити земельну реформу. Ринок землі – вкрай важливий, бо нині людей фактично позбавляють права розпоряджатися своєю власністю.
– За деякими оцінками, сьогодні майже сім мільйонів власників мораторних земель не мають права з ними робити абсолютно нічого, окрім як здавати в оренду, – наголошував Максим Петрович. – Уряд сконцентрувався на пошуку такої моделі, яка була б в інтересах власників паїв. Селяни набагато розумніші, освіченіші і прогресивніші, аніж про них думають деякі політичні партії, які їх намагаються захищати. Селяни прекрасно знають, що у них є документи, яким немає чого протиставити. Земля – це їхня власність, захищена державою. Її вартість вони добре усвідомлюють, коли за ними бігають агрохолдинги і просять передати їм землю в оренду.
Перший заступник міністра впевнений, що селяни абсолютно свідомі щодо свого права на землю – їм нарешті треба дати волю нею розпоряджатися. Відкриття ринку не запустить масового розпродажу землі. Ніхто не стане у велику чергу, щоб продати паї. Попит на землю переважатиме пропозицію з боку власників.
Вражає й інша статистика: нині 43% власників паїв – люди пенсійного віку. Щороку меншає тих, хто зможе отримати за свій пай більше, ніж за 1–2 тисячі гривень на рік з гектара. Лише десь за 20 років оренди селяни сумарно одержать стільки, скільки могли б одночасно мати, продавши землю навіть за невисокою ціною. Скільки літніх людей стільки ще проживе?
Понад мільйон українських пайовиків, як стверджують експерти, вже не дожили до можливості розпоряджатися на власний розсуд своєю власністю чи передати землю в спадок.
Мораторій на продаж землі – порушення Конституції України, і воно спричинило звернення народних депутатів до Конституційного Суду з вимогою скасувати заборону громадянам розпоряджатися власністю. Тільки ринок землі визначить її справжню ціну.
Економіст-аналітик Михайло Кухар теж переконаний у мудрості українських селян. На його думку, селянин буде помирати, а землю за безцінь нікому не продасть. Людей не так просто обманути: вони вже розуміють, що земля для особистого селянського господарства – це більше, аніж город коло хати.
Саме Закон про електронний обіг землі, за словами Михайла Кухаря, допоможе селянам вигідно розпорядитися власністю.
– Кожен десятий український пайовик хоче продати земельні ділянки. Дев’ять із десяти фермерів хочуть купити орендовану ними землю, – стверджує Михайло Кухар.
Щотижня – мінус одне село
Очевидно, вже настав час, коли коронна фраза прихильників мораторію «земля – рідна мати, тому її не можна продавати» – спекуляція на селянських злиднях.
Літні сельчани, такі, як моя тітонька, обробляти землю не в силі і фермерами їм уже не стати. Неспроможні старенькі сельчани без правого лікбезу вигідно виставити на ймовірні електронні торги й продати свої паї. Великі гроші селянам, приреченим на безгрошів’я та вимирання із мінімальними пенсіями, дуже б знадобилися – на ліки, на харчі і навіть, даруйте, на похорон.
Чого гріха таїти, українські села вимирають, зникають із карти держави. За словами Максима Мартинюка, щорічно десь 50 населених пунктів виключається з реєстру. Щотижня – мінус одне село. Чернігівщина – не виняток, бо понад 40% її населення – пенсіонери, віком за 65 років.
Моя тітка теж постійно просить, щоб «поклали у красивий гроб» і кожному проводжаючому налили по чарці за упокій її душі. Якщо горювала і горбатилась весь вік (виробляла по 342 трудодні за рік), то хоча б в останню дорогу проведуть по-людськи. За мізерну орендну плату не забагатієш. Єдиний скарб селянки-трудівниці – ось ті 4,43 га землі. Потенційні 1423 умовні одиниці за гектар були б помічні кожному власнику паю. Правда, не обіцяні урядом, а реальні.