Унікальний музей “совка” відкрився у Ніжині

Архаїчний диванчик, порцелянові вироби за склом кухонного серванта, який часто стояв не на кухні, а в кімнаті, комсомольські значки, платівки з музикою Алли Пугачової та “ Beatles”

 
Архаїчний  диванчик, порцелянові вироби за склом кухонного серванта, який часто стояв не на кухні, а в кімнаті, комсомольські значки, платівки з музикою Алли Пугачової та “ Beatles”...
 
Це добре знайоме старшому поколінню, адже побут радянської доби був  схожий і однотипний, а молодь, у свою чергу, могла бачити щось подібне на чорно-білих фото свої батьків.
 
А чим, власне, був радянський період для людей що тоді жили? Іноді той час демонізується, а іноді навпаки ідеалізується (привіт ковбаса по 2,20).
 
Проте завданням історичної науки є об'єктивне вивчення тогочасного періоду в усіх його проявах. Для цього у Ніжинському державному університету і було створено музей «Homo sovieticus» присвяченого буденному життю людей радянської епохи.
 


 
Як зазначила доцент кафедри історії України Євгенія Страшко, в різних країнах по різному підходять до теми музеїфікації радянського минулого. 
 
В Балтійських країнах, наприклад, акцент робиться на трагічних аспектах, в Росії переважає пафос, існує навіть іронічний підхід, що практикується німцями, в музеях радянського спадку НДР.
 
Завданням ніжинського музею було виокремити яскраві моменти радянського минулого через призму простих побутових речей.
 
Вважається, що поняття «Homo Sovieticus» набуло поширення в науковій та популярній літературі завдяки однойменному соціально-психологічному роману російського філософа, логіка та письменника-сатирика Олександра Зинов'єва
 
За словами доцента Максима Потапенка, який познайомив присутній з експозицією, Homo sovieticus — цікавий термін, що використовується на Заході не з образливою метою, а більше, щоб показати, що в Радянському союзі проводився масштабний соціальний експеримент. 
 
Загалом, sovieticus - людина суперечлива, що виникла в суперечливий час.
 
В цьому сенсі цікавим є таке порівняння. Якщо Homo habilis (людина вміла), Homo erectus (людина прямоходяча), Homo sapiens (людина розумна) виникли в результаті природньої еволюції, то  Homo sovieticus з’явився в результаті соціального експерименту.
 
Над створенням музею більше п’яти років працювали викладачі кафедри історії України. Ініціатором проекту став доцент кафедри історії України Максим Потапенко. 

Завдяки його зусиллям п’ять років студенти, викладачі просто небайдужі люди збирали експонати, розробляли концепцію майбутнього музею. 

 
Поштовхом до відкриття музею стала також неординарна подія – передача професором НДУ Григорієм Самойленком в подарунок університету колекції з більше 70 полотен художника Анатолія Шмикова. Значна частина з них написані у стилі соцреалізму.
 
До  створення музею доклали руку доктор історичних наук, завідувач кафедри історії України Євген Луняк, кандидати історичних наук, доценти кафедри історії України Євгенія Страшко та Максим Потапенко; професор Григорій Самойленко; декан філологічного факультету, кандидат педагогічних наук Олександр Забарний, директор музейного комплексу Анна Парубець та багато інших небайдужих.
 
Були присутні секретар міської ради Валерій Салогуб, ректор Ніжинського університету Олександр Самойленко.

Музей можна поділити на дві умовні частини: галерея  картин Анатолія Шмикова, виконаних у стилі соцреалізму, та власне, сам музей побуту.

 
Експозиція музею в свою чергу умовно поділяється на історичні епохи.
 
Спочатку йде період 20-30 років. Тут бачимо традиційні селянські атрибути побуту: колиска, прялка, рубель та інші.
 
Традиційне селянське суспільство має глибокі історичні корені, інструментарій селянського побуту не змінювався сторіччями, проте на світанку радянської влади на фоні каганця з’являється елемент науково-технічного прогресу, а водночас і інструмент пропаганди — радіо.

Наступний елемент історичної епохи - кімната інтелігента 50-60-х років. Тут можна побачити традиційний елемент радянської епохи, що й зараз іноді зустрічається в помешканнях — килим на стіні. Присутні й інші побутові атрибути того часу, зокрема програвач грампластинок.
 



 
Можна відзначити, внутрішнє роздвоєння інтелігента того часу, який пройшов війну. Він почуває себе переможцем тієї війни, але водночас знає ціну перемоги. Це, в свою чергу виявляється у літературі того часу, що часто має кілька пластів смислу.

Представлена в музеї також кімната в гуртожитку 70-х років. В ній студентський побут з металевим ліжком та портретом молодого Єсеніна на стіні доповнюється гітарою.

 
Відмінна риса студентського побуту - наявність ідеології, що було зумовлено не в останню чергу контролем над гуртожитком.
 
Ще один цікавий момент — контрольований студентський протест, коли студент читав літературу “самвидаву” або міг одягнутись неформально. Подібні види протесту не несли серйозної шкоди для влади, і не карались надто жорстко, вони в деякій мірі були громовідводом протестний настроїв.

Остання частина музею — кімната робітника 80-х років. Тут уже більш звичні для нас речі, які ще можна іноді побачити в помешканнях людей старшого віку. 


В кімнаті робітника багато речей, свій потенціал тогочасні люди часто реалізували за допомогою споживацтва. 

Примітним елементом є парфуми, що жодного разу не відкривались, бо береглися на “чорний день”.
 
Розповідь Максима Потапенка іллюструвалась яскравими виступами студентів, репертуар та одяг яких був підібраний, відповідно до кожної епохи, зокрема, пісню Володимира Висоцького виконує студент 70-х, а запальне диско танцюють представники молоді 80-х.

















































































Ярослав Дигал для mynizhyn.com

Фото: Лілія Журко, mynizhyn.com, FB Frosya Burlakova