Як створювалися живі скульптури. Спецрепортаж

14 Травня 2018
7233

На День міста ніжинці насолоджувалися чудовим шоу — Магічний перформенс живих скульптур. Дванадцять живих витворів мистецтва, дванадцять постатей — історичних та вигаданих генієм

На День міста ніжинці насолоджувалися чудовим шоу — Магічний перформенс живих скульптур. Дванадцять живих витворів мистецтва, дванадцять постатей — історичних та вигаданих генієм


На День міста ніжинці насолоджувалися чудовим шоу — Магічний перформенс живих скульптур. Дванадцять живих витворів мистецтва, дванадцять постатей — історичних та вигаданих генієм. 

До вашої уваги унікальний фоторепортаж, момент народження живих скульптур, та коротенька розповідь від майстрів-художників, які їх створили — Юлії Петренко та Ніни Кущенко. 

Ідея цього шоу належить Управлінню культури, а саме Антоніні Купрій. Вона звернулась в Ніжинську Гільдію Митців ще на початку року і запропонувала втілити ідею шоу живих скульптур. Ми сприйняли це не інакше, як авантюру. Творчу авантюру (сміються) бо до цього нічим подібним ми не займалися. І саме тому ми і погодилися — розповідають художниці:

Одразу почалася робота. Ми мали на руках досить точні ескізи образів. Але для себе почали ще самі шукати інформацію, щоб зрозуміти суть цих дванадцяти особистостей. А потім почалися щоденні пошуки матеріалів для костюмів. Ви ж розумієте, що не можна просто так прийти в крамницю і купити костюм.. скажімо Лисянського. А тим більше, за правилами, ці костюми мають бути із шкіри або з шкірзама щоб фарба нормально трималася. Так, це за правилами. Але всі правила відправилися в смітник коли ми дізналися про бюджет )

Вихід був один: шукали все, що хоча б теоретично підійшло. Шукали на блошиних ринках, в старих коморах друзів та родичів. Без перебільшення, кожного дня шукали де могли. Наші квартири перетворилися на майстерні. Нашим домашнім доводилося кілька місяців терпіти все це. Іноді в них це навіть виходило )).


Думали найлегшим буде костюм балерини Хохлової. Та де там. Пачку потрібного розміру так і не знайшли. Придбали чиюсь весільну сукню, відірвали від неї все зайве. Вийшло щось схоже на пачку балерини. Те, що відірвали, пішло на інші костюми. 

Найскладнішим технічно виявися костюм Хмельницького. Він всмоктував в себе стільки фарби, що здавалось, це не костюм а прірва. А образно найважчим стала для нас Люба Губіна. Ми переживали, що не зможемо передати її характер. Але всі наші страхи почали розвіюватися, щойно все, що ми кілька місяців робили, склалося одне до одного і перетворилося в щось суцільне і неймовірне. 

За кілька годин до початку вистави ми почали вдягати та наносити грим на наших героїв. І на очах почалася справжня магія. Це було в приміщенні арт-галереї нашої Гільдії «A la Prima». Всі образи скульптур почали жити своїм життям і все, що до цього не виходило, складалося саме собою і все це закручувалося в неймовірну атмосферу, без перебільшення.


Щоб прискорити процес, бо часу до початку шоу було обмаль, на допомогу прийшли наші друзі — Анна Парубець, завідувачка Галереї НДУ та Тетяна Басак, начальник Управління культури. Вони допомагали гримувати наших акторів.

Одразу ми мали і перших глядачів. Люди, які йшли в цей час по вилиці, наче відчували, що там, в галереї, коїться щось неймовірне і просто заходили подивитися. Це були перші емоції глядачів. Друга хвиля глядацького визнання була вже на самому шоу. Коли скульптури скинули свої накидки і всі глядачі навколо просто стояли наче заворожені. Третя — коли раптом погасло світло. І люди замість того щоб піти, не могли відірватися від тих скульптур. Хоча саме тоді було трохи лячно. В бажанні сфотографуватися, багато хто не бачив меж здорового глузду і актори реально могли постраждати від натовпу. Тоді ми трохи злякались, але врешті все було нормально.



За той не тривалий час, коли ми працювали вже над самими образами скульптур, студенти-хореографи, які і були тими акторами, що несли на собі характер образу, одежу і грим, ці актори (а ми їх називали «наші діти») стали для нас як рідні. Ми настільки здружилися з ними... Враховуючи й те, що ми практично навіть вночі між двома днями свята не розлучалися. Бо грим нанесли п’ятого травня а шостого вони працювали весь день. Так от, ці актори показали себе справжнісінькими професіоналами. Як не було їм важко, ніхто не скиглив, терпіли все — і фарбу, яка не дихала, і незручне взуття, і години знаходження в одній позі, мовчимо вже про хрущів і комарів, які доводили до тихого сказу. Ми дійсно пишаємося цими акторами і страшенно раді що познайомилися з ними. Тепер маємо гарних друзів.

Цією ідеєю ми загорілися звісно, не за гроші. Не той випадок. Але що напевно можна сказати — ми кайфонули від цієї роботи. Це те, заради чого працюють справжні художники. Це кайф, такий собі прикол, від якого маємо задоволення. І чесно, залюбки б повторили, але вже трохи не так. Справжні художники ніколи не повторюються.

Фото і інтерв’ю підготував 
Ігор Волосянкін спеціально для Ніжинської Гільдії Митців. 
































































































































































 
Приєднуйтесь до наших сторінок в соцмережах і слідкуйте за головними подіями:
Telegram Viber Facebook Instagram Youtube
Теги:
Ігор Волосянкін, Живі скульптури, День міста