Серед смути на Близькому Сході тривожні інциденти розгортаються в місті Хасавюрт в Дагестані. Розгнівані жителі намагаються взяти штурмом готель "Фламінго", де, як повідомляється, живуть "ізраїльські біженці". В іншому місті Північного Кавказу, Нальчику, руйнують недобудований будинок єврейського общинного центру, пише Віталій Портников для The Times of Israel.
Лише ті, хто дистанціюється від політичної реальності в Росії та на Північному Кавказі, можуть сприймати ці події як прості соціальні ексцеси, викликані реакцією окремих мусульманських громад на події на Близькому Сході. У контексті статусу Росії як поліцейської держави північнокавказькі республіки є ще більш суворим втіленням цієї системи. Після чеченських війн Кремль здійснював повний контроль над цими регіонами, які були потенційними гарячими точками дестабілізації. За таких обставин малоймовірно, щоб антисемітська діяльність була самодіяльністю, оскільки будь-які подібні мітинги могли бути швидко стримані на етапі планування.
Однак це відновлення антисемітської пропаганди є продуманою частиною політики Кремля. Володимир Путін, наприклад, не поспішав висловлювати співчуття сім'ям жертв трагічного теракту в Ізраїлі і навіть дозволив делегації ХАМАС відвідати Москву. Дмитро Кисельов, телеведучий, який зазвичай доносить офіційну точку зору, охарактеризував Росію як історично мусульманську державу, підкресливши, що антисемітизм вкорінений у мусульманській політичній культурі. Такі дії та заяви роблять акти вандалізму природним продовженням цієї політичної траєкторії.
Використання антисемітської риторики дозволяє Путіну продемонструвати, що Росія готова протистояти Сполученим Штатам і "колективному Заходу" не лише в українському конфлікті, але й у безладах на Близькому Сході. Це свідчить про те, що настрої російської громадськості — хоча, на цей момент, переважно на Кавказі — збігаються з думками арабського чи турецького населення, натякаючи на те, що таблички, які забороняють євреям відвідувати громадські місця, можуть з’явитися не лише в Стамбулі, а й у Хасавюрті. . Таким чином Путін позиціонує себе як поборника "Глобального Півдня", а пропаганда антисемітських настроїв узгоджується з його прагненнями до відродження Радянського Союзу.
Ця політика також дозволяє російському президенту робити ставку на антиєврейські настрої, щоб об’єднати суспільство, подібно до того, як поширюється ворожість до українців. Більше того, це допомагає відвернути увагу від пошуків справжніх причин бід нації, розглядаючи єврейську громаду як нового, але давнього супротивника. У республіках Північного Кавказу люди переживають повну маргіналізацію під час правління Путіна — економічні труднощі, жорсткий нагляд, міграція, безробіття та заборона викладання рідних мов. І хто ж несе відповідальність за такий похмурий стан справ? Євреї, звісно!
Отже, російська держава, опинившись у пастці путінської війни в Україні та відчужена від Заходу, вдається до інструменту, що нагадує царів і генсеків, — відродження єврейського погрому.