День Перемоги і Надії: чому Азербайджан не сумнівається в перемозі України

Сьогодні Азербайджан, який протягом 70 років у статусі союзної республіки перебував у складі Радянського Союзу, святкує свій власний День Перемоги.

Це перемога незалежної волі та азербайджанської армії. Подібне відзначається вперше на пострадянському просторі...

Іншими словами, Азербайджан здобув перемогу над сепаратизмом, який дістався йому в спадок від радянської імперії і який Кремль довгий час наполегливо підтримував. Протягом 30 років керівництво Вірменії, штучно зриваючи всякі переговори, продовжувало окупацію азербайджанських територій. Через 30 років після розпаду радянської імперії Азербайджан нарешті зміг відновити свій повний суверенітет.

У пам'яті азербайджанського народу назавжди відображені геноцид і трагедії, які проводила Вірменія в 1990, 91, 92 і 93 роках не без допомоги військових частин під російським командуванням (наприклад, 366-м полком), що залишилися в Карабасі і після розпаду СРСР. Прикладами тому є Ходжалінський геноцид, Мешалінська різанина, Гаракендська трагедія та інші подібні події.

Результатом агресії Вірменії в 90-х роках минулого століття стала окупація 20% територій і вигнання до 1 мільйона людей зі своїх споконвічних земель. 

Крім поширених в ті роки в ЗМІ фотографій та інших задокументованих фактів, це підтвердили в своїх свідченнях слідству вірменські сепаратисти, які не так давно здалися азербайджанській армії після антитерористичних заходів, проведених протягом 23 годин. Вони також підтвердили, що 30 років тому, наприклад, в селі Заважали Ходжалинського району були роззброєні місцеві азербайджанці, у яких було кілька мисливських рушниць для самооборони. Після чого вночі озброєні до зубів вірменські бойовики напали на села, винищивши населення, не пощадивши навіть немовлят і вагітних жінок.

26 лютого 1992 року такий же акт геноциду був учинений в місті Ходжали в Азербайджані, де бойовики напали і знищили мирних, беззбройних жителів міста.

Результатом агресії Вірменії в 90-х роках минулого століття стала окупація 20% територій і вигнання до 1 мільйона людей зі своїх споконвічних земель. 

Подібна "спадщина" на пострадянському просторі дісталася не тільки Азербайджану, на сьогоднішній день зберігаються "заморожені" конфлікти в Молдові і Грузії, широкомасштабне "гаряче" протистояння триває в Україні. 

Доля розпорядилася так, що 30 років тому я став свідком війни, яка йшла на моїй батьківщині в Азербайджані, всього в декількох кілометрах від мого рідного села (Карабах), де я виріс, і знову 30 років потому в якості журналіста я став свідком аналогічного, тільки більш сучасного сценарію в Україні.

Різниця лише в тому, що 30 років тому і багато років потому світ не чув голос азербайджанців в Карабасі, а тепер увага всього світу прикута до України. Можливо, якби світ вчасно почув Азербайджан у Карабасі, Молдавію у Придністров'ї та Грузію в Абхазії, у 2022 році не сталася б трагедія в Україні, у власних межах Європи…

Події, якими я став свідком спочатку в Київській області (Буча, Бородянка), потім в Миколаївській, Харківській, Донецькій областях, нагадало мені про травму 30-річної давності. Будучи журналістом, я з першого дня несу тягар цієї війни нарівні з українцями.

Азербайджан 30 років чув подібні "казки" з вуст місії Мінської групи (Росія, Франція, США).

Азербайджан не втрачав надії протягом 30 років і з кожним днем ставав на крок ближче до перемоги. Підсумком цього стала перемога під керівництвом Верховного головнокомандувача і повне відновлення суверенітету. Це свято не тільки азербайджанців. Сьогоднішній парад Перемоги в місті Ханкенді, де на очах усього світу 30 років сепаратистами зневажалося міжнародне право, свідчить про те, що справедливість, хоч і пізно, може восторжествувати. Це джерело великої надії для колишніх радянських країн, які зазнають окупації та порушення суверенітету. Особливо для України... Я бачу це по реакції українців з усіх верств суспільства.

Я думаю, що українці, які гинуть в ім'я суверенітету України, повинні вірити більше в себе і в Божу справедливість, а не в якісь "міжнародні казки". Азербайджан 30 років чув подібні "казки" з вуст місії Мінської групи (Росія, Франція, США).

А в цей час вірменські сепаратисти продовжували на їхніх очах озброюватися в Карабасі. Нарешті, азербайджанській армії під керівництвом Верховного Головнокомандувача за 44 дні в 2020 році (вересень-листопад) і 23 години в 2023 році (вересень) вдалося зробити те, чого не вдалося зробити Мінській групі за 30 років, і реалізувати вимоги міжнародного права в Карабасі. У той же час одна з учасниць тієї самої Мінської групи - Франція, яка проголосила себе послом миру, явно не згодна з відновленням суверенітету Азербайджану (підтримуючи ідею реваншизму сепаратистів, які втекли до Вірменії), а інша - Росія, веде великомасштабну агресивну війну в Україні.

Я впевнений, що Божа справедливість незабаром восторжествує і в Україні!

Приєднуйтесь до наших сторінок в соцмережах і слідкуйте за головними подіями: