У новинах все більше Франції. Французьким політикам притаманно багато говорити, але мало діяти. Втім зараз все інакше, і ми спостерігаємо, як Париж розгортає активність, що українцям вигідно. Вигідно це й Європі, яку Путін та Трамп буквально силою штовхають до оборонної самостійності.
Якщо з РФ все зрозуміло, то зі США - не так очевидно. З одного боку, Вашингтон залишається у НАТО, а з іншого – послаблює свою присутність у Європі та вводить мита для ЄС. Що виглядає буквально як "запрошення" для якого-небудь неадекватного сусіда на європейців напасти, поки вони самі ще не зібралися з силами.
Американська адміністрація поступово виводить війська зі Східної Європи, одночасно нарощуючи військові бюджети до рекордного 1 трильйону доларів. Ще Трамп пропонує провести на свій день народження військовий парад… А паради, які так полюбляють всі автократи – це справжній індикатор мілітаризації суспільства.
Тобто, Трамп накопичує сили та починає готувати країну для великої війни (або для загрози війни). Ймовірно, не у Європі: Іран (та його проксі – хусити зокрема) та Китай - це найбільш очевидні "адресати" таких жестів Трампа. Хоча можна згадати Гренландію. Але острів вже повністю мілітаризовано американськими військовими, тому тут американцям і робити нічого не треба, щоб взяти його під контроль. Питання лише у бажанні та готовності стикнутися з наслідками.
Причому серед політиків як самої Данії, так і інших європейських країн, ніхто навіть не припускає думку про військовий опір США.
Навіть демонстративний. Ніхто, крім французів. Наприкінці січня міністр закордонних справ Франції Жан-Ноель Барро пропонував данцям введення військ у Гренландію. Але у данців "не було бажання" продовжувати це обговорення. Втім, вже 3 квітня стало відомо, що Данія закупить французькі ПЗРК Mistral 3. Цікаво, для чого…
А 1 квітня з’явилася інформація про "інтенсифікацію" співпраці в оборонній промисловості між Францією та Латвією. Це вже демонстрація для РФ. Це відбувається на тлі створення "Балтійської лінії оборони" через очікування "локальної війни з одним із сусідів" з боку РФ в разі перемир’я з Україною.
Плюс, слід згадати й про нашу "Коаліцію охочих" - блок країн, на чолі з британцями та французами, які пообіцяли підтримати Україну та намагаються сформувати "миротворчий контингент" на випадок перемир’я з Кремлем. Все це відбувається на тлі потоку новин щодо спроб заміщення американських та інших виробників зброї французькими розробниками.
Загалом, новин про активність Франції у військово-промисловому секторі останніми місяцями дуже багато. Так, MBDA France представила "дрон-ракети" сімейства Akeron, які є буквально адаптацією українського досвіду (але дорожче і без тестування у бойових умовах).
Значну активність розпочав Airbus, який вважається "загальноєвропейським" виробником, але зі штаб-квартирою у Франції.
Тому французи вважають "Повітряний автобус" своєю компанією. Він не лише активніше розробляє традиційні для себе літаки та вертольоти, але веде навіть розробки безпілотного винищувача LOAD на базі вже існуючого літака-мішені. Мета проєкту – створити дрон-ППО, що теж є адаптацією українського досвіду.
Загалом, саме на авіацію Париж зараз робить ставку, адже вже має сучасні літаки Rafale, які пропонує всім на світі. Канаді та Португалії - замість американського F-35, а Індії, наприклад – замість російського МіГ-29 морського базування (з авіаносців). Сама Франція теж закуповує літаки Rafale, але вже у варіанті носіїв ядерної зброї.
Плюс, Франція запустила у березні розвідувальний супутник, який, до речі, на місце пуску відвозив український Ан-124. Також, коли Трамп зупинив обмін розвіданими з Україною, саме французький літак ДРЛВ E-3CF, у супроводі Rafale, робив розвідку над Чорним морем. Приблизно у ті ж дні французи передали румунам вертольоти та інші види озброєння по старих контрактах.
А в якості заміни Patriot Франція пропонує франко-італійський аналог SAMP/T, який вже стоїть на озброєнні України, і який фахівці оцінювали як непоганий, але поки що "сирий" проєкт з малим обсягом виробництва ракет. Тобто, це гарна база, яку, однак, ще потрібно розвивати. У тому числі з урахуванням українського досвіду. Паралельно Франція відновлює виробництво порохів.
Париж нарощує активність починаючи з 2022 року, коли Путін, буквально насміхаючись, ігнорував всі заклики Макрона до миру.
Але неоднозначні та подекуди відверто ворожі заяви адміністрації Трампа відносно Європи стали каталізатором для ще більшої активізації Франції в якості "рушійної сили Європи".
Адже "святе місце пустим не буває", і якщо американці самі створюють для себе проблеми, вивільнюючи ринок, а німці ніяк не здатні зібратися до купи після виборів (італійці та інші європейці не готові брати на себе цю роль), то Париж користується ситуацією. А Україна йому у цьому досить непогано допомагає своїм досвідом, бо це нам теж вигідно.
Курс на заміщення всього американського Макрон, фактично, оголосив 14 березня на зустрічі з найбільшими виробниками озброєнь. Цю ж тезу він повторив під час зустрічей у межах "Коаліції охочих", яка є пілотним проєктом французької спроможності до військових досягнень, адже британська армія та ВПК поки відстають.
Ми, по суті, бачимо якщо не військовий альянс у форматі "Нової Антанти", то, як мінімум, потужну "закладку" на нього, де замість Російської Імперії у якості військової сили на Чорному морі розглядається Україна.
Але як і у Трампа, у Макрона немає ресурсів тримати війська всюди.
Якщо США зменшують присутність у Європі задля посилення її на Близькому Сході та у Азії, то Франція, навпаки, збільшує активність у Європі, виводячи контингент з Африки. У березні французи почали виходити з Сенегалу, у лютому – з Кот-д’Івуару. Втім тут їх "заміщають", на жаль, росіяни та китайці. Китайці – фінансово та економічно, а росіяни – саме як військова сила.
Днями Кремль дав новий імпульс "Пакту взаємної оборони" між воєнними хунтами Малі, Нігеру та Буркіна-Фасо, сили спеціальних операцій яких пообіцяв озброїти та підготувати. Франція ж відповідає Кремлю активністю на Кавказі на стороні Вірменії, але досить кволо.
Діяльність Емануеля Макрона породжує багато історичних паралелей, бо французи дійсно мали багату військову історію. Хоча десятиріччя після Де Голля були часом деградації Франції під американською "парасолькою". І Антанта - це не остання з таких аналогій.
Є й інший історичний приклад з французької історії, який може бути близьким до дій пана Макрона. Це – Наполеон. Але не найвідоміший з них, а Наполеон Бонапарт ІІІ, який був племінником першого Наполеона. А ще – другим імператором Франції та першим й останнім президентом Другої Республіки.
Саме Луї Наполеон досить успішно воював з Росією під час Кримської війни, під приводом захисту від захоплення росіянами Молдови та Валахії та залишення Балкан під впливом Османської імперії.
Якраз після перемоги над Миколою І у Криму Наполеон й замовив собі імперську корону.
А трохи раніше він розігнав парламент та посадив опозицію, бо взагалі-то був обраний як президент, а не імператор.
Те, що зараз у Франції обмежують опозицію в особі проросійської Лє Пен, створює певне дежавю щодо дій раннього Луї Наполеона, але хто ми такі щоб бути проти? Чим потужнішою буде Франція у альянсі з іншими європейськими країнами, тим нам краще.
Але попри сюжет з Кримською війною, персона Наполеона ІІІ є для Макрона скоріше негативним символом. Бо всі інші свої військові авантюри той програв. Так, він розпочав військову кампанію у Мексиці, захопив Мехіко, встановив там "імперію", а маріонетковим імператором посадив австрійського ерцгерцога.
Австрійський "імператор" під французькою владою у Мексиці, що була розділена громадянською війною та остаточно збанкрутіла… Дійсно, що могло піти не так? На сьомий рік французи змушені були втекти звідти, бо фінансування вже не вистачало, й у самій Франції почалися досить значні проблеми.
Але як вирішив діяти Наполеон ІІІ? Зупинити мілітаризацію, відновити економіку, підтримати збідніле населення та оце все? Ні, він вирішив напасти на Німеччину. А точніше - Пруссію, яка тоді була якраз на злеті й мріяла сама стати імперією. Саме після перемоги над французами німці собі таку імперію й отримали, разом з ключовими економічними регіонами Ельзасом та Лотарингією. Після чого у самій Франції почалася затяжна криза та реваншизм, який згодом вилився у Першу світову. Після чого реваншизм охопив Німеччину, й сталася Друга світова…
Так, ось. Чому Наполеон - це поганий приклад для сучасного очільника Франції?
Бо той лише на початку правління намагався утворювати коаліції з іншими європейськими державами. І це давало результати. Але потім всюди вирішив діяти сам. І це дало зворотній результат, у тому числі у вигляді втрат територій та самого статусу "імперії", що досі не дає спокою деяким французам.
І оці спроби Макрона до монополізації європейського ринку озброєнь, що може дати французам більше заробити, але стримуватиме темпи переозброєння Європи - це якраз "стиль" Луї Наполеона. Це досвід, якого сучасна Франція повинна уникати. Лише кооперація з іншими країнами включно з українським ВПК є "формулою успіху" для ЄС та Парижу.
Але головний висновок буде про інше. Світ готується до великої війни. Пройде вона у "гарячому" форматі, або як "Друга Холодна війна" - це вже інше питання. Проте світовий конфлікт не те що буде – він вже відбувається. Просто ще на ранній стадії, коли формуються альянси. І Франція є одним з центрів тяжіння у новій геополітичній реальності. Як і Україна.
І у цих нових альянсів ще все попереду. Адже цього разу Німеччина з її потужним потенціалом буде не проти Британії та Франції, а разом з ними. І з нами. Головне, аби партнери не гальмували, перетягуючи "ковдру" на себе, і не повторювати помилки минулого у схожих обставинах.
Тексти, опубліковані у розділі «Думки», не обов’язково відображають позицію редакційної колегії УНІАН. Докладніше з нашою редакційною політикою ви можете ознайомитись за посиланням