Як Нідерланди зустрічають українських переселенців: історія однієї родини

Історія вимушеної подорожі за кордон для Анастасії Поноженко розпочалася так, як і для багатьох українців, які рятували свої родини від війни. Спочатку її сім'я виїхала до Хмельницького, а згодом вибір - у Нідерланди.

“Подруга моєї мами має чоловіка-нідерландця. Вона сказала, що є люди, які нас приймуть. Ми думали, це максимум на місяць, тож сіли в машину і поїхали. Я, мій восьмирічний син Даня і моя мама”.

Так кияни стали гостями родини фермерів у східній частині Нідерландів. 

“Коні і Хенкні – так звати господарів – віддали нам свій гостьовий будинок, який влітку здавали в оренду туристам. Зустріли нас просто неймовірно, наче рідних: в хаті було все необхідне, нам принесли багато їжі, безліч іграшок для сина і чимало речей, навіть гарні піжами. Все, аби ми почувалися як вдома”, – пригадує Анастасія. 

Королівство Нідерланди — одна з найбільш щільно заселених країн світу, близько 484 особи на км2. Але місцеві проектувальники і архітектори зробили свою країну дуже гарною і затишною. 

“За виключенням великих міст, всі будинки переважно маленькі, на два-три поверхи. Нідерландці не полюбляють висотної забудови. Через те найбільша проблема переселенців – це житло. Навіть винайняти його вкрай важко і дорого, – пояснює Настя. – Для українців тут пропонують або спеціально виділені гуртожитки, або готелі, або розміщення в місцевій родині. Від того, де вас прихистили, залежить розмір виплат – якщо в родині, ця сума більша”. 

Українці, котрих прийняли нідерландці в себе вдома, отримують щомісячну додаткову суму у розмірі 215 євро на дорослого та 55 євро на неповнолітнього. Як зазначають у Службі імміграції та натуралізації Нідерландів, сім'ї, які приймають переселенців, не отримують прямої компенсації від держави. Тож, соціальні виплати українцям – це, власне, компенсація за витрати приймаючої родини. Проте, як саме ви розподілятимете компенсацію та чи треба повертати якусь суму господарям, залежить від того, про що ви самі з ними домовитесь. 

“За всі дев’ять місяців наші господарі не взяли з нас ані копійчини. Більш того, згодом вони нам стали рідніше рідних: ми і дітей по черзі возимо до школи, і всі свята відзначаємо разом. Влітку, на час туристичного сезону, коли потрібно було здавати гостьовий будинок в оренду, вони спеціально для нас купили "караван" – це такий мобільний будиночок. Добудували ганок, допомогли облаштувати все садовими квітами. Тут дуже добрі і дуже прямі люди, ментально чимось схожі на нас. Але більш прямолінійні, що думають – скажуть в обличчя, і це запобігає непорозумінням”, –  ділиться Анастасія. 

Станом на перше грудня, щомісяця українські переміщені особи отримують 260 євро на особу (немає значення дорослого чи дитину) на місяць. Якщо ж ви знайшли прихисток у гуртожитку чи центрі для переміщених осіб, муніципалітети утримують частину грошей у якості оплати за харчування, одяг та інші особисті речі. Мешканцям таких центрів, які ще й отримують триразове харчування, муніципалітет може виплачувати 55 євро на місяць. У мешканців гуртожитків вираховується плата за проживання. З лютого 2023 року муніципалітети можуть припинити виплату щомісячної грошової допомоги для всієї сім’ї, якщо дорослий член сім’ї працює.

“Від лютого наступного року ця сума дуже знизиться, — пояснює Анастасія. — Це робиться для того, аби люди йшли працювати. Якщо ви виходите на роботу, ваші виплати припиняють, але непрацюючі члени сім’ї продовжують отримувати кошти. Піти на роботу можна одразу після того, як отримуєш тимчасовий захист”. 

Як зазначає Служба імміграції та натуралізації Нідерландів, реєстрацією людей, які шукать тимчасового захисту, займаються окремі центри і муніципалітети. Там ви отримуєте ідентифікаційний номер (BSN), потім реєструєтесь у системі аутентифікації DigiD, і згодом вам роблять спеціальну вклейку-позначку в паспорт — так званий О-документ. 

“Це вклейка в паспорті, наче віза. З нею ти отримуєш право на проживання, працевлаштування, доступ до житла або, якщо необхідно, поселення у центр допомоги переміщеним особам, безкоштовну медицину, право відвідувати дітям садочки та школи”, – розповідає Настя. 

Щодо заяви на отримання статусу біженця, наразі вона розглядається від 6 до 15 місяців. Ще в серпні уряд зафіксував такі досить тивалі терміни – через велику кількість запитів від шукачів притулку. “Взагалі-то, до українців тут ставляться дуже добре, – каже Настя. – Щоправда, наші Коні і Хенкні уявляли собі українців зовсім інакше. Їхні друзі багато років займаються доброчинністю і співпрацюють з дитбудинком в Рівненській області. Там вони опікуються дуже незахищеними людьми, котрі живуть на межі бідності. Тож, все, що вони знали про українців, було зі слів і фотографій їхніх друзів. Тобто, вони очікували якийсь табір на “Жигулях” з баулами. Боялися соціальної нерівності і дуже переживали. А тут ми приїхали охайні, гарно вдягнені і на хорошій машині”. 

Якщо ви володієте англійською мовою, в Нідерландах у вас взагалі не буде проблем зі спілкуванням, адже 90% населення володіють нею вільно.

“В будь-якому селі, в будь-якій малесенькій крамничці всі розмовляють англійською. І ставляться до цього дуже добре, в їхній ментальності немає снобістського ставлення до інших мов. Свою мову вони люблять і пишаються нею. Але вони розуміють, що вона складна для іноземців. До речі, самі вони не називають її нідерландською, а кажуть “датч” мова, і “датч” люди теж. В будь-якому випадку, мені дуже пощастило з англійською тут, бо я змогла знайти роботу”, – розказує Анастасія.

Настя, яка до війни працювала продюсеркою на телебаченні, знайшла тут роботу майже за спеціальністю.

“Мені дуже пощастило, я розмістила резюме за допомогою наших хостів і отримала посаду редактора тревел-шоу на одному з провідних суспільних каналів. Посада, правда, нижча, але робота цікава, гідно оплачувана і в прекрасному колективі. Знаючи мову, знайти роботу тут дуже просто. Роботи є дуже багато. Наприклад, завжди потрібні кухарі, офіціанти, покоївки, працівники в теплицях”.

Втім, нашим українським мамам, які приїхали самі з маленькими дітьми, роботу офлайн знайти не так легко, бо в Нідерландах немає державних дитячих садочків. Є приватні і досить коштовні кількагодинні курси для дошкільнят. Якщо ваші дітки вже школярі, вони спочатку відвідують адаптаційні класи, а вже потім переходять в класи із місцевими дітлахами.

“Для всіх працюючих мам є одноразова допомога  – 250 євро раз на три місяці. Це для того, щоб заплатити за групу подовженого дня. Школа безкоштовна, але вона закінчується о 14-й годині. Подовження коштує 10 євро на годину. І ще тут є закон, за яким дітей до 13 років не можна залишати самих. Для мам, які приїхали сюди без інших родичів, це величезна проблема”, – розповідає Настя.

Разом з тимчасовим прихистком в Нідерландах ви отримуєте безкоштовне медичне обслуговування, та є певні нюанси.

“Всі ліки, обслуговування – безкоштовно, навіть дитяча стоматологія, – каже Анастасія. – Проте, до лікаря потрапити дуже важко, є великий бар’єр між лікарем і пацієнтом. Якщо трапляється щось серйозне, – перелом чи термінова операція, – то все вирішується швидко. Але якщо кашель чи вірус, то в них не вистачає лікарів, оперативно на прийом не потрапити. Є медичні онлайн-додатки, де ти можеш звернутися, і тобі щось запропонують”.

Напевно, найбільше, що вражає наших переселенців в Нідерландах – це тутешній рівень життя. Нідерландці – найвищі люди у світі. Середній зріст чоловіка  183 см, а жінки 169 см. І вчені вважають, що причина такого високого зросту закладена не лише в ДНК, а й в здоровому харчуванні та фінансовому благополуччі. Також мешканці королівства є довгожителями. 

“Рівень соціального життя тут зачаровує. Де ми бачимо наших бабусь і дідусів? В поліклініках, в супермаркетах. А тут вони всі в кафе, розважаються, гуляють, вільно пересуваються на інвалідних кріслах. Навіть в такому маленькому містечку, де ми живемо, є все для життя. Нас оточує сільське безпечне життя. Люди не зачиняють двері будинків, машини лишають відчиненими, тут дуже приємне відчуття безпеки, – ділиться Анастасія. – А ще вони просто поведені на домоводстві. Як і я, вони дуже люблять свій дім і постійно його покращують. Коли закінчиться війна і ми будемо повертатися додому, я мабуть, скуплю тут пів крамниці!”