Пішов якось один чоловік до Бога зі своїм проханням і говорить йому: - Я чув, Ти роздаєш людям щастя. - Роздаю, - відповів Бог. - Тоді дай і мені. Продовження - у матеріалі:
- Я дам, тільки цим даром треба вміти дорожити.
- Я зумію, - запевнив чоловік Бога і, отримавши щастя, пішов.
Але незабаром йому здалося, що в інших щастя краще. Заздрість почала мучити чоловіка. Він намагався жити щасливо, але не виходило. І начебто все є, та чогось не вистачає, і ніби ситий, та все чогось хочеться. Так він мучився-мучився і дійшов до того, що від незадоволеності почав хворіти. Пішов чоловік знову до Бога.
- Господи, - звернувся він до Всевишнього, - чому ти одним даєш велике щастя, а іншим мале?
- Ти не правий у своєму обвинуваченні.
- Мені треба набагато більше, ніж я маю, а ти дав набагато менше, ніж я хочу.
- Я дав тобі не просто велике щастя, а ДУЖЕ велике, тільки ти не оцінив його.
- Як же велике, - обурився незадоволений чоловік, - якщо я нещасливий?
- Є люди, які і в малому знаходять велике, а є й такі, які у великому бачать тільки мале, - відповів Бог.
- Дай мені стільки, щоб я міг розгледіти своє щастя.
- Я дам тобі те, на що ти заслуговуєш.
Не зрозумів чоловік слів Божих, прийшов додому й побачив: усе навколо порожньо, наче тут ніколи нічого й не було.
- Господи! – заволав чоловік. - Ти ж не дав, а відняв у мене все!
- Я взяв тільки те, що тебе не задовольняло, тепер ти почнеш будувати нове щастя і, можливо, побачиш його, якщо зможеш гідно оцінити.
