Двоє ніжинців стали лауреатами Міжнародної літературної премії ім. М. Гоголя

Цю почесну нагороду засновано у 1998 р. Чернігівським медіа-клубом за сприяння Національної спілки письменників України та міжнародних громадських організацій. З 1 листопада 2014 року засновником премії

Цю почесну нагороду засновано у 1998 р. Чернігівським медіа-клубом за сприяння Національної спілки письменників України та міжнародних громадських організацій. З 1 листопада 2014 року засновником премії

Цю почесну нагороду засновано у 1998 р. Чернігівським медіа-клубом за сприяння Національної спілки письменників України та міжнародних громадських організацій.

З 1 листопада 2014 року засновником премії стала Міжнародна літературно-мистецька Академія України, яка об’єднує відомих письменників, перекладачів, науковців та журналістів із 55-ти країн світу.

Названо цьогорічних лауреатів гоголівської нагороди (надійшло понад 750 пропозицій з України та закордону), за матеріалами zemlyaivolya. net.
 
Серед лауреатів є і двоє ніжинців: 
 
1. Доктор філологічних наук, професор Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя Григорій Самойленко (м. Ніжин) – за монографію «Повість Миколи Гоголя «Тарас Бульба» в українському текстологічному, соціологічному та мистецькому вимірах», а також вагомий особистий внесок у вивчення і популяризацію творчості М. В. Гоголя.


 
Григорій Васильович знаний в Україні літературознавець, гоголезнавець, а ще одним напрямком його наукової творчості стало краєзнавство.

Раніше ми писали: Професор НДУ - лауреат чернігівської літературно-мистецької премії імені Глібова

За велику наукову та громадську діяльність вдячні городяни відзначили ще у 1999 році професора Григорія Самойленка званням «Почесний громадянин міста Ніжина».

2. Письменниця, науковець, журналістка Тетяна Сидоренко (м. Ніжин Чернігівської обл.) – за книжки прози «Ігри з Іваном» та «Ольга, дружина Пікассо».

Раніше ми писали: Ніжинська письменниця Тетяна Сидоренко презентувала свій роман "Ігри з Іваном"

 
Художньо-біографічна повість «Ольга. Дружина Пікассо» (за матеріалами umoloda.kyiv.ua)
 
Тетяна Сидоренко робить головною героїнею землячку — Ольгу Хохлову, танцівницю балету Сергія Дягілєва, яка була першою офіційною дружиною іспансько-французького художника Пабло Пікассо 18 років.
 

Ольга Хохлова, Пабло Пікассо, Марiя Шабельська і Жан Кокто в Парижі з нагоди прем’єри балету «Парад» 18 травня 1917 р.
 
Древній, добрий і хитрий Ніжин у повісті — особливий персонаж, хоча Хохлови прожили тут кілька років — між службою батька у Батурині й Петербурзі. Втім згадані і Графський парк, і перший пам’ятник Гоголю, і навіть кав’ярня на Гоголівській.
 
— Пані Тетяно, коли і за яких обставин вас зацікавили Ольга Хохлова і Пабло Пікассо як герої майбутньої літературної праці? 
 
— Одного дня пізньої осені 2016 року я вирішила влаштувати собі релакс. Довготривала робота за комп’ютером, одноманітність домашніх справ вимагали цього. Найкращий релакс для мене — пройтися з фотоапаратом закутками старого Ніжина та «вполювати» свій кадр. На вулиці Воздвиженській у Ніжині височіє Хрестовоздвиженський храм, на фасаді якого я тоді побачила меморіальну дошку з висіченим на чорному граніті красивим жіночим лицем. То був портрет Ольги Хохлової, яку ще немовлям хрестили саме в цій церкві. Водночас то було ще й мегауспішне «вполювання» свого кадру як відправної точки, як потужного приводу для майбутнього сюжетотворення. 
 
Мені захотілося побільше дізнатися про цю жінку — ніжинку, балерину, мадам Пікассо. Доступна соцмережівська інформація про Ольгу Степанівну Хохлову подавалася в різноплановому пікассовському контексті, що й зрозуміло. Рівень такої інформації мене, чесно кажучи, не влаштовував ні в аналітичному, ні в фактологічному відношеннях. Переважну більшість із начитаного, скопійованого й навіть законспектованого опорного матеріалу довелося потім просто «відсікти», не звертати на нього уваги, — настільки він був супереч­ливим, неправдоподібним, недосконалим. Але книга вже починала проситися, а затим настійно вимагати: «Напиши мене!». 
 
Так тривало кілька місяців: у голові книга вже була, а на папері — жодного її рядка. Але настав Ольжин день народження — 17 червня (за старим стилем), і моєю рукою ніби хтось повів! Швидко та впевнено! То був доволі цікавий процес: писалося ніби під диктовку! А голов­не — в монолітній єдності з пікассовським контекстом. 
 
Творити образ Ольги ізольовано від образу Пікассо виявилося абсолютно неможливо. Так вийшло, що до Паблового дня народження — 25 жовтня — текст уже був готовий.

Редагувала я його, доопрацьовувала, «доводила до кондиції» більше місяця (це велика розкіш для тексту, коли є багато часу для редагування!). І коли була поставлена остання крапка, внутрішній голос мені підказав: «Надсилай рукописа в найкраще видавництво». Звісно, в Україні це видавництво називається «А-ба-ба-га-ла-ма-га». 

 
— Чи є документальні свідчення перебування Хохлових у Ніжині? 
 
— Я не мала потреби у відкритті велосипеда. Багатодітна дворянська сім’я Хохлових проживала в Ніжині наприкінці ХІХ — початку ХХ століть. Це аксіома на зразок «Гоголь навчався в Ніжині». Глава сімейства Степан Васильович Хохлов був військовим лікарем Батуринського піхотного полку царської армії, хоча першу освіту мав духовну. Сім’я була побожною, вихованню дітей надавалася щонайбільша увага. Про це дбала Лідія Миколаївна, любляча матуся своїх п’ятьох дітей. Вона була вро­дженою ніжинкою. Дівоче її прізвище згідно з одним джерелом було Зінченко, згідно з іншим — Вінченко. Цей фактаж підтверджує архівними документами ніжинський історик професор Євген Луняк, видавши роком раніше невелику за обсягом науково-популярну розвідку «Ольга Хохлова: всесвітньо відома ніжинка, маловідома на батьківщині».
 
Тарас Шевченко сегментивно присутній
 
— Чи є хоч якась імовірність того, що старша донька Хохлових у реальному житті, а не лише у вашій книжці, могла у Ніжині читати поезію Шевченка?
 
— Моя книга — літературно-художнє видання. Без художнього письменницького вимислу художня література не є художньою. Тарас Шевченко сегментивно присутній у художній тканині твору, оскільки у Ніжині його знали: він двічі приїжджав сюди ще за життя, а втретє — при перевезенні праху до Канева на перепоховання. Той епізод із читанням Ганною вірша «Не так тії вороги...» — цілком умотивована спроба зробити всю повість українськішою. Таких спроб по всьому сюжету дуже багато. Я — українська людина, українська письменниця, й інакше писати не можу. Іншої відповіді в мене немає.
 
— Ольгу Хохлову практично століття називали російською дружиною Пікассо. Ніжин був частиною Російської імперії у часи її дитинства, потім входив до складу СРСР. Ніхто вам не закидав, що викривлюєте історію повістю? 
 
— Як можна викривити те, що й без мене давним-давно викривили, займаючися моделюванням минулого, безліч істориків?! Та ще й маститих. Ніжин — древнє, з понадтисячолітньою історією козацьке місто Лівобережної України! Все. Крапка. Якщо хтось і матиме до мене подібні дивні претензії, я радитиму йому/їй прочитати «Історію Русів». Мені як авторові здається, що цією повістю я навпаки вирівнюю історичну правду: Ольга Хохлова — не російська балерина, не російська дружина Пікассо. А українська й тільки українська! Бо родом вона — з Ніжина.
Приєднуйтесь до наших сторінок в соцмережах і слідкуйте за головними подіями: