Завантаження ...
banner
banner

До Дня театру, інтерв'ю з актором Ніжинського драматичного театру Андрієм Буняєвим

27 березня весь світ відзначає Міжнародний день театру. З цього приводу ми пропонуємо вам інтервю провідного актора Ніжинскького українського академічного театру Андрія Буняєва

27 березня весь світ відзначає Міжнародний день театру. З цього приводу ми пропонуємо вам інтерв'ю провідного актора Ніжинскького українського академічного театру Андрія Буняєва

Андрій Буняєв

Театр починається з вішалки, а з чого почалося ваше театральне життя?

Це взагалі дуже цікава історія. Я раніше театр не сприймав, як мистецтво. Займався спортом, зокрема легкою атлетикою. У нас у Ніжині був дуже чудовий тренер Віталій Андрійович Лазаренко, який мене ще знайшов у 5 класі. Я дуже плідно займався спортом. Але отримавши травму мені довелося з ним попрощатися. Після цього я пішов у армію, де відкрив навіть для себе, те що я вмію співати тому служив у оркестрі. Коли повернувся, то як то кажуть, почав  шукати себе. 
 
В мене був один товариш, який зустрічався з дівчиною, яка навчалася у нашому училищі культури та мистецтв на режисерському факультеті. 
 
У них на курсі не було зовсім хлопців, а  їй потрібно було поставити курсову виставу, де була чоловіча роль. І вона попросила на неї мого товариша. Він не погодився, але запропонував мою кандидатуру. Вона звернулася до мене, ми два тижні позаймалися, показали цю курсову в училищі культури і мені це сподобалося.

Після цього мені запропонували навчатися в училищі. На що я відповів «давайте спробуємо». 
 
Я почав навчання. І мене помітив наш теперішній директор театру  Юрій Миколайович Муквіч та Алла Василівна Соколенко, які ще тоді також починали працювати у театрі. Що головне вони не лише помітили, але й запросили мене в трупу.

Я вагаючись прийшов, але потім швидко пішов. Певний час працював у Києві, не в театральній справі. Та і де тільки не був у той час. Кінець 90-х був дуже складним. Довелося покинути навчання в училищі.

Але повернувшись до Ніжина мені знову запропонували повернутися на навчання.  Я вирішив спробувати ще раз. Юрій Миколайович вже до того часу став директором театру, я прийшов до нього і він мене знову взяв. Я думав, що я прийду десь на пів року, але, як мені тоді сказали наші старші актори, що якщо ти тут затримаєшся на більше чим пів року то більше ніколи звідци не підеш. Так воно і склалося, я вже п'ятнадцять років іду-іду і все ніяк не піду з театру.
 
Я дуже дякуючи Аллі Василівні Соколенко, яка мене вчила всі ці роки. Завдяки їй я відкрився як актор. Вона мені відкрила театральний світ  і надалі я продовжую його відкривати для себе.
 
Які ролі любите грати?
Кожна роль по своєму цікава. Сказати, що якусь люблю окремо, не можу. Як то кажуть кожен комік хоче зіграти трагіка.(сміється) А кожен трагік – коміка. Тому кожна роль це перевтілення і кожна роль цікава. 
 
Якщо ти граєш якусь комічну роль, то по закону театру комедію потрібно грати серйозно. Звичайно, якщо це не якась там буфонада. В кожній ролі ти приміряєш на себе чиєсь  обличчя. І в кожному випадку це по своєму цікаво.  

Кожна роль для мене по своєму особлива. Не важливо, чи ти граєш вовка у якійсь казці. Чи коли ти граєш у комедії і всі сміються з тебе. І після вистави ти думаєш чого там було сміятися, адже там нічого смішного нема. Я вважаю, що кожна роль, для кожного актора цікава. І не важливо яка вона. 
 
А яка з ролей найулюбленіша?
Хм… Я не знаю. Найулюбленіші у мене всі і всі я пам’ятаю. Але є окремі.

Наприклад першу роль я ніколи не забуду. Тому що на першу роль я прийшов вперше сюди у театр. І ми почали працювати над «Наталкою-Полтавкою». Але перед цим я грав у казці Діда Мороза. І була дуже цікаво сидіти на новорічних ранках, слухати вірші, які розповідали діти. От цю роль я ніколи не забуду. 
 
Звісно окремою віхою у моєму житті є та, коли я зіграв Тараса Григоровича Шевченка  у «Гріщниці», яку написав декан філологічного факультету НДУ Олександр Забарний. Ця роль одна із тих пам’ятних. І я надіюся, що мені вдалося її зіграти.
 
Хочеться зіграти дуже багато. Наприклад, Гамлета. А хто не мріє зіграти Ромео? Проте грати Ромео мені вже пізно (посміхається). Хоча я колись був Ромео. У нас були театралізовані концерти і захворів актор який грав цю роль і мені довелося його замінити. 
 
Як вам вдається  поєднувати роботу і сімю?
Чудове запитання(сміється). У нас у сімї всі театрали. Моя дружина також працює в театрі. І син хоч йому і 9 років, але він вже зіграв кілька ролей. Тому мені поєднувати сімю і роботу дуже просто. Адже ми живемо однією справою.
 
Якщо ми на роботі, то ми з дружиною разом, якщо ми вдома то ми також у двох. Свята у нас також проходять разом. Тому для мене це все просто. Простіше не буває. Звісно трапляється, що хтось із нас задіяний у виставі, а хтось ні, але тоді ми намагаємося якось заповнювати цю прогалину у побуті.
 
Для людей, які зовсім не знають, як складається робочий час актора театру розкажіть, будь ласка, як все це влаштовано?
Ми всі люди творчі. Тому у нас нема такого, коли з 8 до 5 ми повинні стояти біля станка. Звичайно всі таємниці не буду розказувати, розповім лише декель речей. 
 
Наприклад, чому професія актора є дуже складною. Вважається навіть, що вона знаходиться на одному рівні по складності з професією пілотів-випробовувачів. Це через те що людина, коли перевтілюється, то вона витрачає на це купу нервів, сили і енергії. Коли ти помираєш на сцені, то ти помираєш, коли тебе убивають на сцені, то  тебе убивають. Коли ти убиваєш, то ти убиваєш! І це дуже багато забирає! 
 
До того ж у нас немає свят. Адже коли свято, то люди куди ідуть? Звичайно у театр. Єдине виключення це Великдень. Ми працюємо на Новий рік, на 8 березня, 9 травня і на інші свята. І коли вихідні, а невдовзі прем'єра, то все одно вдома доводиться репетирувати. Але у нас немає рутини. І ми отримуємо від роботи задоволення.
 
Якщо людина у театрі працює без задоволення, то така людина у нас на довго не затримується. 
 
У нашому театрі Юрій Миколайович Муквіч підняв дуже високу планку. Він дуже вимоглива людина, яка вивела театр на дуже високий рівень, який ще був при Лучицький. Не дарма наш театр багато їздить на фестивалі, де ми показуємо дуже гарні результати. Ми їздимо на гастролі  навіть туди куди не їздять провідні театри і це заслуга нашого директора. 
 
Юрій Миколайович разом з художнім керівником задають високу планку і актори тягнуться і ми робимо все можливе щоб люди говорили, що у Ніжині не тільки Корольов жив і Марк Бернес, а й є  Академічний український драматичний театр. 
 
Коли ви вживаєтеся у нову роль, що ви робите? 
Багато що потрібно робити. Наприклад, коли мені потрібно зіграти бомжа, то якщо я його ніколи не бачив, то я його ніколи і не зіграю. 
 
Мені потрібно подивитися деякі фільми, поспостерігати. Це дуже кропітка робота. Тому у нас немає такого, що нам роздали ролі і ми відразу на сцену. Ми читаємо. Кожен актор повинен намалювати свій образ. Але режисер задає те що він хоче бачити, тому актор повинен по крихті зібрати образ, який буде відповідати вимогам режисера. Дуже часто навіть на прем'єру ти ще повністю не готовий і доводиться продовжувати збирати образ вже у ході вистав обдумуючи і оцінюючи реакцію глядачів. 
 
От коли я грав Тараса Григоровича Шевченка, то потрібно було читати його вірші,  бачити його, намагатися мислити так як він. 
 
Актор - це дуже велика праця. Тому для кожної навіть епізодичної ролі потрібно готуватися. Є гарний театральний анекдот. Приходить молодий актор до режисера
- Мені потрібно на початку першої дії зіграти  п’яну людину, - говорить актор
- Так випийте пів пляшки горілки, - відповідає режисер
- Так під кінець мені потрібно зіграти взагалі в дрова
- Так випийте ще пів пляшки горілки
- Але у другій дії мені потрібно бути зовсім тверезим
- А от оце вже потрібно буде зіграти
 
Літо – це театральне міжсезоння. Як відпочиваєте?
Вистав, як таких немає, але ми працюємо на виїзді. Шкільні дитячі майданчики, дитсадки. До того ж є фестивалі. Ще ми працюємо над новими виставами. Репетируємо. 
 
А от коли вже відпустка, то я абстрагуюся. Я люблю рибалку. Взагалі літо - це рибалка. Я люблю море, озера, активний відпочинок. Але чим ближче до закінчення відпустки, то починаю сумувати за сценою, партнерами, театральними жартами. В цілому дуже не вистачає театру. 
 
Зважаючи на ту ситуацію, що є у нашій країні, я вважаю, що театр дуже потрібний, адже дивитися постійно новини у яких все так погано і сумно не можна. Я думаю, що й концерти потрібні. Люди повинні відпочивати душею. А в Ніжині так і взагалі, адже окрім театру нема куди піти. 
 
За рахунок чого вдалося досягнути успіху Ніжинському театру
За рахунок праці акторів, творчого складу. Ми постійно вдосконалюємося, досягаємо нових вершин. Також завдяки керівництву, яке ставить вірні цілі перед собою і театром. 
 
Завдяки цьому театр іде вгору. І кордонів для ніжинського театру немає. Зараз всі говорять, що ми ідемо в Європу і я думаю, коли це станеться, то Ніжинський театр вже там буде і його там знатимуть. 
 
Наш директор Юрій Миколайович ставить перед нами в приклад театр маленького міста в Прибалтиці Панівірус, яке нічим не відоме і непомітне, але його театр має велике значення. У Ніжині ми робимо свій Панівірус. І намагаємося зробити Ніжин не лише столицею ніжинський огірків, а й культурною столицею області, а можливо і  України. 
 
І останнє, чому наш театр має успіх. Такого глядача, як у Ніжині немає більше ніде. Про це говорять всі інші театри, які до нас приїжджають. Завдяки ніжинцям наш театр буде процвітати і далі і буде ще більше відомим.
Андрій Буняєв
Приєднуйтесь до наших сторінок в соцмережах і слідкуйте за головними подіями:
Меблі

Меблі

Меблі