Завантаження ...
banner

На краю: реалії схованого у лісах Чернігівщини хутора. Фото

Вночі там особливо моторошно, чутно загадкові звуки і кожен шурхіт видається підозрілим. Але і атмосфера тут по-своєму романтична і унікальна. А все через те, що цей хутір знаходиться посеред лісів і до

хутір, життя, Чернігівщина

Вночі там особливо моторошно, чутно загадкові звуки і кожен шурхіт видається підозрілим. Але і атмосфера тут по-своєму романтична і унікальна. А все через те, що цей хутір знаходиться посеред лісів і до найближчого населеного пункту близько шести кілометрів дорогою крізь північні бори. Мова йде про Привільне (колись Вершини) Сновського району. Тут живе всього двоє людей – Григорій та Галина Погребні

ЧЕline вже гостював у цієї родини і ми вам розповідали про нелегке життя хуторян. Утім, на Трійцю ми вирішили знову відвідати особливе подружжя. Чому особливе? Та хоча б тому, що ці люди живуть ізольовано від «цивілізації», без Інтернету, мобільного зв’язку, без магазину через дорогу, без сусідів… Наодинці з природою і власними проблемами. Та найголовніше – попри всі негаразди і труднощі, пані Галина і пан Григорій залишаються разом у своїй стихії, в своєму вимірі на своєму хуторі… 

хутір, життя, Чернігівщина

Погребні тримають коня, птицю і кіз. А ще поряд з ними надійний товариш і охоронець – невеличкий песик. Коником їздять в сусідню Кучинівку за продуктами та до родичів. Кози радують молочком. 

Влітку основне заняття – це заготівля сіна, збирання грибів і ягід. Та нині через засуху із «скарбами лісу» сутужно. Тому всі сили спрямовують на сінозаготівлю. 

«Заготовляємо сіно на зиму для худоби. А оце кілька днів тому йшли на сінокіс отут поряд за хатою. Я перша йду а воно як вискочить. Дивлюся – а то лисиця. Я і обомліла. Тільки і додумалася як сплеснути в долоні. Лисиця подивилася на мене та й побігла собі», – розповідає пані Галина. 

хутір, життя, Чернігівщина

«Лисиць повно. Вночі добре їх чутно із наших «джунглів». А от вовків скільки оце живемо – не бачив. Різного звіра зустрічав тут. Нещодавно вперше сліди лося отут бачив. А кіз часто бачу взагалі», – зізнається Григорій Погребний. 

Ночі на хуторі тихі. Щоправда кожен шурхіт підозрілий. Іноді у Привільне навідуються непрохані гості. Шастають покинутими хатами у пошуках наживи. В околицях Привільного частенько можна зустріти і мисливців. Особливо взимку. 

«Взимку тут часто можна їх побачити. І машинами, і всюдиходами, і на лижах. Слідів багато. А якось спимо взимку як раптом серед ночі з вулиці яскраве світло як вдарить у вікна. Я аж перелякалася. Вийшла тихенько на поріг із боку двору і дивлюся. Аж то мисливці в лісі звіра ганяють і ліхтарями світять. Бувало всякого», – пригадує Галина Погребна. 

Колись на хуторі жило близько сотні людей, була школа, клуб, магазині і навіть ферма. Зараз все це в далекому забутті. Від будівель позалишалися лише руїни… 

Все заростає бур’янами і поглинається непрохідними хащами. Отак і живуть у своєму мікросоціумі Галина і Григорій Погребні. Прості люди… Але в очах цих людей більше щирості і щастя, ніж у сотні розбалуваних цивілізаційними благами жителів міст. Це дійсно люди з великої літери і хочеться їм побажати міцного здоров’я та довгих років. 

Павло Солодовник
Джерело: Чeline  

хутір, життя, Чернігівщина

хутір, життя, Чернігівщина

хутір, життя, Чернігівщина