Завантаження ...
banner

Чому в паспорті громадянина України досі пишуть російською?

Минуле століття подарувало людству радянського поета Володимира Маяковського. В одній із найвідоміших своїх поезій він оспівав паспорт радянського громадянина як найбільший та найважливіший у світі документ. Перед людиною, що має такого

паспорт, російська мова, Станіслав Кармазін

Минуле століття подарувало людству радянського поета Володимира Маяковського. В одній із найвідоміших своїх поезій він оспівав паспорт радянського громадянина як найбільший та найважливіший у світі документ. Перед людиною, що має такого паспорта всі повинні тремтіти й схиляти голови. А що ж ми українці, що можна побачити подивившись в наші громадянські документи? Там все та ж Маяковщина, яка засіла глибоко в нашому сумлінні. Колись мій дід Василь наштовхнув мене на доволі цікаву думку. Він показав мені свого українського незалежного паспорта, де на останніх сторінках було написано: Дзюба Василий Павлович, ну і звісно ж інші дані також були зросійщеними. Тоді він, як на мене, доволі цікаво сказав: «Подивися, який же я Васілій? Моє ім’я Василь! Чому в кінці документа громадянина України треба писати російською?» Це питання його гризло дуже довго, а тому в своїй позиції він був доволі непохитний. Я тоді не надав цьому великого значення, проте згодом це торкнулося й мене.

Свій паспорт я отримав у 2016-му, в Україні без Криму та з шаленою війною на окупованих східних територіях нашої країни, що й триває нині. Документ мій був старого книжечкового типу, такий як і зараз в більшості українців. Отож, коли я відкрив свого паспорта на останніх сторінках, то також побачив іноземну мову. Виявляється в моєму рідному «Станіслав» зникла українська «і», й народився я не в лютому, а у февралі. Саме тоді це питання напрочуд сильно засіло в моєму сумлінні й спонукало до серйозних роздумів.

Для мене паспорт громадянина України є ознакою державності нашої країни. А тому, виходить, наша державність неможлива без Росії? Чому ж так? Невже важко нашій владі виключити ті графи російською. Це ж, насправді, нічого їм не вартує. Тим паче, вони не можуть, а повинні так зробити, адже Росія- країна-агресор. Чесно кажучи, важко уявити собі, щоби в роки Другої Світової, в паспортах громадян Москви, були записи німецькою. Так повинно бути і в нас, адже це є нонсенс і цілковитий абсурд. Низьке приниження і статус української меншовартості перед Росією. Ми наче той маленький беззахисний заєць, який без перешкод іде до пащі ведмедя, імітує якусь боротьбу з ним, однак насправді тільки допомагає хижакові проковтнути себе. Як довго це триватиме? Ми просто звикли до такого життя, до ментального приниження, й до того, що всю нашу історію впродовж століть стирали як напис крейдою на класній дошці.

Зараз такий паспорт не хочеться нікому показувати, позаяк згідно нього, кожен з нас має відношення до Росії. Чому Павло має бути записаний як Павєл, а до Катерини треба тулити з-переду російське ненависне «Е»? Для чого нашому Петру раптом ставати Пьотром, й ім’я, що звучить українською Юхим під натиском бюрократії перетворюється на Єфім. Наша влада починаючи з 91-го року догоджала правителям двохголового орла. І що ж ми отримали? Сеператистів, які ненавидять все українське, називають нашу мову телячою й бридотною. То не рускій мір їх виховав, а ми забули в якій країні живемо. Написали би вже малорос та й по всьому! Дуже прикро, що старання наших Хмельницьких, Грушевських, Мазеп, Бандер так просто й ніби мимоволі зводилося нанівець нашими слугами народу.

Наша влада дала можливість проникнути Росії в усе, що тільки можна. Ми зараз ображаємося, що вони видають донбасівцям двохголово орла, а я вважаю що ті, хто мріє його отримати і на ніготь не вартують нашого тризуба, як і ті, хто в наших паспортах вирішив писати російською.

Станіслав Кармазін, студент НДУ