Завантаження ...
banner
banner

Невиправний романтик та щирий ніжинський поет Олександр Турчин

...За годину нашої розмови біля старого корпусу Ніжинського вишу я почула від Олександра "Я вас вітаю!" безліч разів. Звісно, адресувалися ці слова не мені, а людям, які проходили повз. Складається враження,

Олександр Турчин, вірші, байки, особисте життя

...За годину нашої розмови біля старого корпусу Ніжинського вишу я почула від Олександра "Я вас вітаю!" безліч разів. Звісно, адресувалися ці слова не мені, а людям, які проходили повз. Складається враження, що Олександр знає всіх і кожного!

Жінки, посміхаючись, йому кивають, чоловіки подають руку, студенти, як один, теж поспішають побажати доброго дня. "Нічого собі, скільки у Вас знайомих!", – дивуюся. "Так уже склалося, – скромно відповідає Олександр, – що мене тут знають всі: від двірника до ректора"...

Олександр Турчин, вірші, байки, особисте життя
 
Найяскравіші спогади дитинства – рибалка 
 
Щирий, відкритий, життєрадісний, завжди на позитиві. Не можу пригадати, чи бачила колись 46-літнього Олександра Турчина похмурим. "У Вас поганий настрій буває?", – запитую. "Та трапляється, але дуже рідко. Іноді занурююся в себе... замикаюся... але це не впливає на моє спілкування з людьми. Думаю, вони цього і не помічають".
 
Олександр родом з мальовничого села Лютенські Будища, що на Полтавщині. "Ммм, які там красоти!, – ділиться мій співрозмовник. Сама природа надихає творити, писати, мріяти, жити... Мій батько був військовим, тож коли я вже був старшокласником, родина переїхала до Ніжина, і навчання закінчував я в Ніжинській ЗОШ № 15".
 
Олександр – єдина дитина в родині. "Балували?", – запитую. "Та всього було. Бабуся Ніна і на гречку ставила, і ганчіркою по плечах отримував, і батько ремнем частував. Але то таке. Найяскравіші спогади дитинства – рибалка. У нас село рибацьке, 2/3 населення цим живуть! Ми з друзями рибалили звичайними вудками і отримували насолоду від самого процесу: хто скільки упіймав, у кого яка риба клюнула... А яка смачнюча на природі рибна юшка!".
 
Інтерес до літератури прокинувся у Олександра в школі: "Я читав усе. Перечитав усі шкільні твори. Навіть дівчата не всі читали і, якщо вони чогось не знали, вчитель викликав мене, знаючи, що я пам'ятаю текст в усіх подробицях".

Олександр Турчин, вірші, байки, особисте життя
 
У Ніжин Олександр переслав 15 посилок з книгами
 
"А на канікули мене відправляли до бабусь, у рідне село. Відкрили там лавку з книжками... Ніхто їх не купував, крім мене. Я згрібав книжки в оберемки, читав і відправляв на Ніжин бандеролі. 15 таких відправив. Мама аж сварилася: посилки йдуть і йдуть, що не відкриє, а там одні книжки.
 
Спочатку мене вабили українські класики. Пізніше – філософська література. У 10 класі почав читати Ніцше, придбав двотомник, і перечитував, підкреслюючи кожен рядок.
 
А потім занурився в "Українську Повстанську Армію" П. Мірчука...
 
Любов до Шевченка привив мені мій дід Кирило. У його хаті, в кутку, (там, де зазвичай у сільських хатах ставили телевізор) висів великий вишитий портрет митця. А ще дід зберігав величезну таку кольорову книгу творів Шевченка. Тож я рано полюбив його твори.
 
По-справжньому захопився літературою в кінці 8 класу. Ми з батьком виписали поштою журнал "Юність", "Литературную газету" Московського видання і "Літературну Україну". Саме остання визначила мої політичні та духовні вподобання. Тут був опублікований статут народного руху України за перебудову. Я проникнувся цим, що і визначило моє громадсько-політичне життя».

Олександр Турчин, вірші, байки, особисте життя
 
«У мене просто «дах зривало» від віршів В. Стуса, Лесі Укранки, І. Франка!, – розповідає Олександр. – І, будучи 9-класником, я вирішив спробувати власні сили… Спочатку була проза. І – багато кострубатостей. Перший твір написав у стилі «фентезі» і чомусь російською мовою. Дав почитати батьку, той його жорстко розкритикував. 

Олександр Турчин, вірші, байки, особисте життя
 
«Ніколи не займався графоманством»
 
«У жовтні 1991 року я з друзями завітав у знамениту 215 аудиторію НДУ, на літстудію університету, нею тоді керував Г. Астаф’єв. Так і почав сюди навідуватися, щоправда, не регулярно. У 1996 році спробував писати байки. 
 
Ніколи не хизувався своїми творами. Про те, що я пишу, знали найближчі люди. Поезія – річ інтимна. Не моє це – займатися графоманством. Терпіти не можу, коли буває так: твори не сприймаються, а автор їх «втюхує». Для мене це неприпустимо. І хоча говорять, що скромність – перший крок до забуття, але я нікому не нав’язуюсь. Кому це потрібно і цікаво, ті оцінять».

Олександр Турчин, вірші, байки, особисте життя
 
«Аби зводити кінці з кінцями, розвантажував вагони»
 
Олександр Турчин сам був студентом НДУ імені Миколи Гоголя. Здобувши вищу освіту, пішов працювати в школу с. Новий Биків, що на Бобровиччині.  «Працював там з 1997 по 1999 рік. І вчителем, і в.о. директора, а згодом і директором… Тоді я випав з літературного життя, було не до романтики, – розповідає. – Писати перестав.

Зарплату не платили 9 місяців. І заплатили аж через рік після того, як я уже звільнився і працював на той час в НДУ. Щоб зводити кінці з кінцями, розвантажував вагони. А облишити роботу я не міг, совість не дозволяла. Почуття трудової дисципліни в мені виховали змалечку. Та й учні чекали, як я міг не прийти на урок? Бути вчителем – велика відповідальність». 
 
6 жовтня 1999 року Олександр починає працювати в НДУ імені Миколи Гоголя, де й трудиться дотепер. Починав методистом соціально-гуманітарного відділу й асистентом кафедри педагогічної майстерності. Потім закінчив аспірантуру по педагогіці. Нині працює фахівцем 1 категорії соціально-гуманітарного відділу.
 
«Щоб я друкувався, мене завжди «тягли за вуха» 
 
«Пам’ятаю, у 2000 році літературознавець, поет, прозаїк О. Забарний формував збірку творів літстудійців різних часів. Вона мала назву «Заспів». Я йому допомагав. Одного разу Олександр Вадимович каже: «А ти чого не даєш свої твори?». Я зніяковів, але не міг опиратися його авторитетові… Так мої твори вперше надрукували… І взагалі, щоб я друкувався, мене завжди «тягли за вуха». 

Олександр Турчин, вірші, байки, особисте життя

У 2006 році на 700 сторінках вийшла збірка поетів «У храмі духу» (упорядник і редактор А. Шкуліпа, велика організаційна робота – О. Гадзінський)... У збірці, поряд з творами ніжинських поетів, опинилися і мої байки та вірші. Ще, у 2004 році вийшла збірка прози та поезії «Сві-й-танок»…

Олександр Турчин, вірші, байки, особисте життя
 
Є у мене нові твори, які ще у стадії вичитки. Щоб писати, треба натхнення. Черпаю його у природи, в музиці, релаксуючи… Дуже люблю мандрувати горами, відкривати для себе печери, плавати по річках… Театр люблю. Старий корпус університету надихає. Від нього знаннями віє.

Олександр Турчин, вірші, байки, особисте життя

Велике значення для мене мав фестиваль Гоголівка. 5 разів він проводився в Ніжині. Це той проект, який допоміг "варитися" творчій молоді у цій літературній атмосфері...
 
А ще велике натхнення черпав я з прогулянок по Графському парку. Там є галявина, де ріс здоровенний Дуб кохання. Так ми, студенти, його називали, бо під кору на його стовбурі ховали записки з освідченням у коханні дівчатам.

Одного разу, під час прогулянки парком, я познайомився з літературним критиком П. Сердюком. Як з’ясувалося, він родом теж з Полтавщини. У мене така довіра закралася до цієї людини! Йому першому я довірив свої твори. Щоправда, він їх так розкритикував! З 5 стовпчиків вірша «відбраковував» 1, а з 15 віршів залишав півтора. Я – людина вразлива. Якби так критикував хтось інший, я б дуже образився. А йому довіряв».
 
– Швидко знаходите спільну мову зі студентами?
 
– Так! «Доброго дня», посмішка, відкритість, людяність… У аудиторії я – Олександр Вікторович, поза її межами можна дядя Саша…
 
– «Валили» студентів на екзаменах?
 
– Та ні. Коли йшли складати мені екзамен, ніхто «не трусився».
 
«Люблю жінок і спілкування з ними»
 
– Розкажіть про особисте. Ви ще не знайшли свою половинку?
 
– Ні. Я двічі був одружений. І на сьогоднішній день не займаюсь інтенсивним пошуком, хоча дуже люблю жінок і спілкування з ними. Сподіваюся, що таки знайду свою єдину, але не загострюю на цьому увагу. Щастя любить тишу, тож треба просто жити, спокійно жити… А щастя прилетить і тихо сяде на плече. 
 
Для мене важливо, щоб я відчув душею, що це – моя людина. Щоб не потрібно було не під кого підлаштовуватись.
 
– Ви – людина віруюча?
 
– Так! Часто ходжу на службу. А хрестили мене таємно… За це дякую своїй бабусі…
 
– Олександре, якими своїми мріями можете поділитися з нашими читачами?
 
– Останнім часом я почав боязко ставитися до таких речей, тому нічого розповідати не буду. Раніше я «розпилявся», а тепер зачекаю, поки збудеться… Зазначу тільки, що потрібно нести людям більше добра, радувати творами, громадською роботою… Менше егоїзму! Це ж прекрасно, коли людина починає новий день і усвідомлює, що вона робить щасливим ще когось поруч!
 
Спілкувалася Валентина Пильник
Фото автора та з архіву Олександра Турчина

Олександр Турчин, вірші, байки, особисте життя
 

Олександр Турчин, вірші, байки, особисте життя